В Бангкок ми приїхали автобусом з півдня Таїланду. Мені пощастило і в мене там є подруга. Вона нас зустріла і поселила на другому поверсі свого інтернет-кафе. Локація в цього місця була хороша. В старе місто можна було дістатись прямим автобусом, або паромчиком, які там ходять я маршрутки. Найчастіше ми вибирали другий варіант. По-перше, це цікаво і приємно, а по-друге пробки в Бангкоку - це шось страшне... Ось так виглядає місцева річкова маршруточка
Нею ми дістались в старе місто і перше місце куди ми пішли це храм Ват Пхо. Відомий він як місце походження тайського масажу і Temple of Reclining Buddha. Чесно зізнаюсь всередину ходила тільки моя подруга Іра, але сказала, що було дуже круто. Ось фоточка величезної статуї Будди з храму:
Далі ми пішли в сторону королівського палацу, але там було вже зачинено. Та й вхід туди коштував 500 бат, тому бажання іти туди не було великим. Натомість ми пішли в величезний парк навпроти палацу. Там місцеві запускали повітряних зміїв, лежали на траві, грали в ігри і просто гуляли. На той час вже почало темніти і атмосфера панувала фантастична і розслаблена. Вечірній Бангкок весь у вогнях - це просто казка!
Того вечора ми ще не знали, що пароми до нас додому ходять лише до 7-ї вечора, а іншого шляху ми не знали. Ми вирішили пошукати автобус, але на жаль, ні водії, ні пасажири не розуміли назву місця куди нам треба у нашому виконанні. Добре, що я зранку сфоткала на телефон назву набережної, де ми сідали на паром. Ми всім показували цю фотку, вони читали і казали: "Ааа, вам туди і туди..."
Загалом Бангкок дуже вразив своєю архітектурою і чудовими річковими краєвидами. Тут можна безкінечно сидіти і дивитись на води і човники, що пропливають повз...
Шпиль по середині фото - це Ват Арун. Дуже цікава споруда, яку ми звичайно не оминули стороною. Перебратись на ту сторону можна паромчиком всього за 3 бата (це 10 центів), а піднятись вгори сходами - за 50. Ціни досить демократичні, а тому why not?
Як виявилось зверху там нічого крім вузеньких місць для огляду з боків - немає. Але злазити зараз було досить стрьомно і стрімко :)
А ще з цього боку річки, де Ват Арун набагато дешевші ресторанчики ніж на іншому боці. Нам пощастило знайти маленький затишний ресторанчик і поїсти там vegetable noodles за 35 бат (це трішечки більше 1 долара). Задоволені прогулянкою ми знову сіли на паромчик і поїхали на інший берег.
А одного разу Дітті (подруга, в якої ми жили) таки знайшла час ми пішли гуляти всі разом. Вона нас повела на "тайський майдан" і ще кілька цікавих храмів, ну а під кінець в чудовий італійський ресторанчик :)
Ну по-перше, кілька фоток з "тайського майдану":
На вигляд наметове містечко набагато легше ніж було в Києві: і барикади тут куди скромніші, і намети часто обмежуються просто москітними сітками :) Ну але тут даються взнаки особливості місцевого клімату. Коли цілорічна температура 25-35 градусів плюс, то паритись особливо нема чого :)
Ще Дітті організувала мені зустріч з буддійським монахом, з яким я познайомилась раніше в Індії під час волонтерства в Бодхгаї. Ми прийшли до нього в гості прямо в храм при якому він живе. Він був нам дуже радий, запросив до себе в кімнату і пригостив кока-колою :) моя Іра здивувалась і перепитала чи монахам можна пити кока-колу)) Це було весело.
До речі, храм при якому живе мій знайомий монах теж дуже відомий - це Ват Сакет, де розташована так звана Золота Гора.
Гарне місце, хороша енергетика і довга дорога вниз) По дорозі ми з Ірою не втратили нагоди покрутити барабани, а потім і сфоткатись на фоні численних дзвонів :)
Останнє, по що обов'язково тут треба написати це Khao San Road. Для багатьох туристів саме цією вулицею Бангкок практично і обмежується. Це республіка бекпекерів: незліченні кафе, бари, прекрасний шопінг, сувеніри, соки фреш і вулична їжа. Тут життя вирує цілодобово. Були ми тут багато разів - купували джинсові шорти з 100 бат, їли спрінг роли і фруктові салати, пили фреші з манго, мандаринів, кавуна...
Але найбільше мені Khao San Road запам'ятався в мої останні дні в Таїланді. Автобус Чіанг Мая приїхав близько 5 ранку на Као Сан Роад, водій вигрузив наші рюкзаки і хутко зник. Потім виявилось, що в купи народу з великих рюкзаків, які були в гаражному відділи пропали гроші... Всі ще довго стояли і думали як це могло статись і коли спрітні водії встигли все це провернути. Мене це, на щастя, не стосувалось, бо в мене залишились останні 300 бат, які були при мені :) Багато людей одразу поїхали в аеропорт, але в мене рейс був аж на наступний день, тому я пішла шукати якийсь хостел з бюджетом в 150 бат. Зі мною спочатку ще йшли двоє чоловіків з автобусу. Один, який сидів поруч зі мною в автобусі був з Канади. Але це останнє, що б я про нього подумала. Був він канадець японського походження, весь в шкірі і з розкішним ірокезом. В нього літак був за 12 годин і він не був певен чи потрібен йому хостел, тому вони з іншим чуваком потім пішли кудись далі. Була вже десь 6 ранку і на Као Сан Роаді це той прекрасний час, коли сонце встає, проститутки повертаються додому, а буддійські монахи вже починають ходити містом. Це було прекрасно. Якби не важкезний рюкзак, я б залишилась подивитись на все це трохи довше. Врешті мені пощастило і я знайшла те, що шукала - місце в хостелі в кімнаті на 10 ліжок за 150 бат :)
Немає коментарів:
Дописати коментар