Гібралтар - був одним з перших портів, які я відвідала під час мого контракту на лайнері. Потім, через кілька місяців ми ще раз заходили в Гібралтар.
Перший раз я далеко йти не стала, а просто знайшла найближчий вихід до моря, там, де нікого не було. Морально відпочивала від судна...
і насолоджувалась хорошим днем :)
А ось наступного разу, я вже цілеспрямовано зібралась в місто. Для цього ще треба було постояти хвилин 40 в черзі на автобус.
В Гібралтарі всі туристи їздять дивитись на якихось мавп. З ними дуже багато різних сувенірів, і вони ж - один із символів міста. Я тоді шось не сильно розібралась, шо то за мавпи і дивитись на них не пішла. А виявляється це єдина на всьому європейському континенті колонія мавп, які живуть в дикій природі! Ну нічо, пізніше в Індія мавп я надивилась вдосталь :)
Гібралтар дуже любили британські гості лайнера, бо вони звикли, що тут можна за їхні фунти стерлінги набагато дешевше купити коштовності, годинники і фотоапарати. Воно ще все ніби й tax-free. Правда старі британці скаржились, що Гібралтар вже не той і ціни сильно виросли, але попри це все одно були набагато дешевшими ніж в їхнії рідній Британії.
Десь так виглядає місто. Купувати я там нічого не стала, крім магнітиків з мавпочками і, можливо, ще морозиво.
А вже повертаючить в круїзний термінал, впізнала знайомий прапор.
Довелося приставати до прикордонника і питати до чого тут Україна. Він сказав: "Ми ж сусіди, по морю"... :)
Ну так, приблизно...
Для того, щоб дістатись з лайнера в місто, треба було ще проїхатись на катері. Зазвичай всі shuttle buses для crew безкоштовні, тому мене аж ніяк не турбувало ще з собою в мене немає жодного євро. Вже коли я стояла в черзі, виявилось, що мені теж треба платити, і в євро. Але ж світ не без добрих людей. В черзі мене впізнали гості, яких я обслуговувала. Їм було дуже незвично бачити мене без форми))) Коли вони побачили, що я намагалась заплатити доларами, то просто заплатили за мене ті два чи три євро.
Ось такий краєвид на Геную був з боргу нашого катера.
Коли ми приїхали в місто, відразу побачили там цей чудесний старий корабель
І пальми, в поєднанні з чудовою італійською архітектурою.
Розписи на стінах просто заворожують...
Далі вулиця, що веде до головної площі.
Головний Собор.
Який зсередині дійсно вражаючий. Це могло бути тільки в Італії.
На центральній площі різнокольоровий фонтан і будівля, що здалеку нагадує Одеський оперний театр. Тут я зупинилась я довше і хотіла купити желатто, але спочатку треба було десь поміняти гроші. Це був вихідний день і всі банки були зачинені.
Мені пощастило знайти якийсь інтернет клуб, де мені погодились поміняти 20 доларів. Курс правда був сильно занижений, але діватись було нікуди. У пошуках обміну валют я звернула з центральних вулиць і побачила зовсім іншу Геную...
пошарпану, облізлу та все ж таку по-італійськи привабливу.
Я давно хотіла потрапити в Асканію-Нову і вирішила поїхати в тур. Там по дорозі ми ще заїхали в Генічеськ і Херсон. Генічеськ аж ні як не був метою моєї поїзди і навряд чи я поїхала б туди окремо. Попри це, місто мене зацікавило :) Ну мабуть все таки не саме місто, а місцевість, природа... Азовське узбережжя, Сиваш і місця видобутку морської солі.
Поселили нас в якомусь православному пансіонаті. Ось так виглядала моя кімната.
До моря було дуже близько.
До речі, це я тоді вперше в житті побачила Азовське море :)
Чудове місце для того, щоб споглядати захід сонця під пиво і в'ялену рибку))
Там недалеко є гаряче джерело. Обладнано все дуже примітивно - кілька бетонних плит по периметру і труба, з якої в велику калюжу тече гаряча вода. Зате дуже демократичне місце - вхід вільний :) Регулювати температуру води можна віддаляючись або наближаючись до труби))
Далі нас ще возили показувати місце видобутку морської солі.
Виклядає неймовірно, ііноді поверхня має рожевий відтінок. Гід дуже просив нас ходити тільки по доріжках, бо можна добряче провалитись багно і запах буде як від тухлих яєць.
А так хотілось ступити туди, куди не можна, але стрьомно, блін)
Ось це найбільший шматок солі, який нам тоді вдалось знайти.
А взагалі цей видобуток вже давно став нерентабельним...
Ще дуже сподобалась прогулянка по озеру Сиваш на човні.
Така тиша і спокій панує там...
Насправді Сиваш дуже мілкий. Іноді посеред озера можна побачити рибалок, які стоять там по пояс у воді. Човен теж далеко не скрізь може пропливти, треба знати правильні шляхи, бо сядеш на мілину і усьо.
Гельсінкі - це ще один порт, куди мене занесло моє Shiplife :) Виходила я гуляти в місто в цьому порту щонайменше 3-4 рази. Одного разу з подругою і сусідкою по кабіні Людою, потім ще зі знайомою казашкою і 1-2 рази ще сама. Найбільше запам'яталась набережна з кораблями і ринком :)
Пам'ятаю, що все там було якось дуже дорого, тому фрукти і все таке краще було купувати в Санкт-Петербурзі, в який ми теж завжди заходили під час Балтійських круїзів.
Одного разу правда я купила на цьому ринку смачнючу рибу гриль з гарніром за 10 євро. Це було просто божественно - їсти і дивитись на кораблі і спостерігати за чайками :)
А ще на тому ж ринку я знайшла сумку з лосями! Таку ж сумку моїй подрузі Маші привезла її сестра з ... Фінляндії, я її в Маші позичила і в результаті вже заносила так, що було вже незручно повертати. Маша мені вже те давно пробачила і забула, але мені приємно було зробити їй такий сюрприз. Звичайно ж, я її купила :)
З місцевої архітектури найбільше запам'ятався Успенський православний собор, якого я чомусь не чекала тут побачити.
Всередині там все виглядає приблизно так, як і в наших православних храмах.
Колись читала Юстейна Гордера, в одній з його книжок він багато писав про фйорди. Вони здавались мені чимось далеким, прекрасним і недосяжним, таким чого я не побачу ніколи. І так би й було, якби я не придумала піти працювати на круїзний лайнер. Гейрангер - один з найкрасивіших фйордів, які я бачила, і, бесперечно, мій улюблений :)
Дуже незвично було бачити наш лайнер, оточенним горами з усіх сторін. Гори, ліси, водоспади і тумани надавали цьому місцю казкового шарму і неповторності.
Природа :)
На берег ми вийшли з моїми друзями-музикантами з Філіппін. Щовечора вони давали концерти в тому ж барі, де працювала і я. Дуже веселі і продвинуті чуваки, і грали вони дуже круто.
Краса природи справді заворожувала. Ми не могли повірити в ту насиченність природніх кольорів :)
А потім я ще й знайшла кущі своїх улюблених червоних порічок, і всім довелось чекати поки я не наїмся вдосталь...
Філіппінці ще перепитували мене, чи я точно впевнена, що це можна їсти)))
Галле - це другий пункт нашого призначення в Шрі Ланці після Коломбо. Всього дві години поїздом зі столиці - і ти вже на півдні з усіма його чарівними пляжами :)
По приїзду ми вирішили в місті не зупинятись, а відразу їхати в Унаватуну, де пляжі кращі, а житло якщо постаратись можна знайти дешевше. Потім вже звідти приїжджали в Галле погуляти - це всього хвилин 20 на автобусі. Ось такою дорогою :)
Коли приїхали побачили велику колону ланкійських школярок - всі в білосніжній формі і з косичками. Вони дивились на нас з неприхованою цікавістю і посміхались :)
Спадщина у міста унікальна: тут вам і голандський форт ХVIII століття...
Мій улюблений білосніжний маяк :)
А протестантська церква
тут абсолютно огранічно межує з буддійською ступою
та індуїстськими храмами
З типово ланкійського, поряд з фортом розташований величезний стадіон для крикету :)
Галле дуже приємне містечко для прогулянок, особливо старе місто часів голандської колонізації. Там в траві посеред форту можна провалятись півдня, а потім іти їсти смачнюче домашнє морозиво, або випити кокос :)
В Гамбург я приїхала на запрошення мого друга Еріка, з яким ми колись познайомились у Вінниці. На вокзалі зробила все так як він сказав - знайшла зупинку 6-го автобуса в напрямку Borgweg і купила у водія 9-Uhr Tageskarte за 5,90. З водією мені (ну і всім іншим пасажирам) дуже пощастило). Спочатку він привітався з усіма в мікрофон, побажав гарного дня. Потім попросив вибачення, що треба почекати ще одну хвилину на зупинці, бо він трохи раніше розкладу на неї приїхав.
Дорогою він розказував в мікрофон про те, що можна побачити на кожній з зупинок. Всього я не запам'ятала, але моє улюблене це: "подивіться ліворуч, тут чудове Eis Cafe, де продають морозиво з домашнім полуничним джемом" :) Настрій в автобусі був відповідний - люди посміхались, знайомились, жартували. Практично кожен пасажир, коли виходив бажав водієві гарного дня у відповідь, я теж подякувала. Коли я розказала про це Еріку, він не повірив. Сказав, що ледь не щодня їздить цим маршрутом і нічого подібного з ним ніколи не траплялось. Тоді я усвідомила як сильно мені насправді пощастило :)
Потім Ерік перепитав мене чи я купила Tageskarte, я ствердно відповіла. Ми купили місцевого пива і пішли в метро. Я сказала, що хочу побачити тунель під Ельбою, Ерік сказав, що нам якраз в ту сторону, але спочатку ми покатаємось на річковому трамваї. Безумовною перевагою цього транспорту є те, що це єдиний громадський транспорт, в якому в Гамбурзі ще не заборонено пити пиво, а ще тут діє та ж таки Тageskarte для проїзду в громадському транспорті. Ми покатались годину і пішли дивитись на тунель.
Тунель під Ельбою - це як на мене штука вражаюча, і використовується вже більше ста років. От хоча б сходи до нього...
Ну і сам тунельчик. Було досить пізно і людей там вже майже не було.
Середина тунелю. Над нами 21 метр води. А може й більше, тут дуже сильні припливи і відпливи, тому точно ніхто не знає скільки. Вказано середнє значення.
Потім ми ще поїхали на Reeperbahn, місце де в Гамбурзі тусуються абсолютно всі від бомжів до міліонерів. І так, саме тут розташована знаменита вулиця Червоних ліхтарів. Але тоді був четвер і людей було досить мало і Ерік наказав мені обов'язково повернутись сюди в суботу ближче до півночі. Так я і зробила :) читайте далі...
Наступного дня ми поїхали гуляти в Hafen City, тобто туди де колись був порт. В 1943 році Гамбург сильно постраждав від бомбардувань і був практично повністю зруйнований.
Все ж декілька історичних будинків залишилось на Deichstraße. Ось цей білий будинок справа буквально лежить на сусідному будинку. А в коричневому вже замінили цеглу і вирівняли вікна, але балки всі криві))
Стоять ці будинки практично на воді...
Далі пішли гуляти в Speicherstadt, район старих портових складів.
Склади - це всі ці цегляні будинки. За призначенням більше не використовуються, бо вантаж тепер всі возять самі знаєте в величезних металевих контейнерах. Але їм знаходять інше застосування.
В одному з таких блоків розташований Miniatur Wunderland - найбільший в світі комплекс макетів і моделей залізниць, автомобільних доріг і навіть Гамбурзького аеропорту. По нього трохи нижче...
На одній з пристаней дуже вже мені сподобався цей зелений кораблик)
Далі дійшли до Überseequartier, де вирішили покататись на колесі огляду.
А все тому, що ми думали, що це коштує 10 євро, а насправді - 5 :) Ефект вийшов такий самий, як розпродаж в магазинах -50%))
Після цього дійшли до самого центру - до Ратуші.
Потім Ерік поїхав з міста, але дав мені кілька настанов на наступні кілька днів в Гамбурзі: 1) сходити на ринок недалеко від дому; 2) обов'язково відвідати Miniatur Wunderland i 3) ще раз поїхати на Reeperbahn в суботу пізно ввечері. Так я і зробила :)
На ринку купила велику коробочку своїх улюблених червоних порічок, а по дорозі назад побачила рослинку, яку я з дитинства дуже люблю. Натискати на достиглі продовгуваті коробочки з насінням, щоб вони тріскались :) Такі ж ростуть в селі в моєї бабулі...
Далі по плану обов'язкової програми був Miniatur Wunderland. Ось їхнє презентаційне відео з youtube:
А була в захваті, всі відвідувачі були в захваті! Дорослі і діти натискали на всі можливі кнопочки, щоб активувати більше потягів, машинок і мініатюрних чоловічків)))
Дуже мені сподобалась експозиція Гамбурзького аеропорту!
Все відтворено в таких деталях, що аж страшно.
Ось це така парковка)
І стадіон теж так нічо :) Уявляєте скільки там тисяч маленьких чоловічків всередині?
А це взагалі - будинок ще недобудованої філармонії в розрізі. Там іде концерт :) Потім будівля закривається назад...
Після таких вражень залишилось тільки поїхати на Reeperbahn :)
В той час людей на вулицях було море - саме йшов матч Німеччина-Гана. Всі дивились футбол і пили пиво. Купа національної символіки скрізь і у різних проявах..
Трохи місцевого колориту - Geiz Club, або Клуб жадібності - секс за 39 євро!
Одна з вуличок з борделями.
І ще одна...
А це взагалі верх цинізму - офіс поліції в самому логові розпусти, по сусідству з вулицею Червоних ліхтарів. Але ж в Німеччині проституція легалізовано, тому може їх інтереси поліцаї якраз і захищають.
Ну і останнє фото - власне вулиця Червоних ліхтарів!
Вибачайте хлопці, ближче сфоткати не могла, бо в них там справжня дискримінація за статевою ознакою :(
і насолоджувалась хорошим днем :)
А ось наступного разу, я вже цілеспрямовано зібралась в місто. Для цього ще треба було постояти хвилин 40 в черзі на автобус.
Десь так виглядає місто. Купувати я там нічого не стала, крім магнітиків з мавпочками і, можливо, ще морозиво.
Довелося приставати до прикордонника і питати до чого тут Україна. Він сказав: "Ми ж сусіди, по морю"... :)
