Подорож за кордон почалась вже на виході на 14-ту платформу Київ-Пас-у, де дівчина-прикордонник перевіряла квитки. Так я усвідомила, що це вперше перетинаю кордон потягом! Проходити митний котроль не злізаючи з верхньої полиці - це однозначно цікавий досвід :)
На залізничному вокзалі в Мінську я поміняла 700 грн і отримала за них 35 білоруських рублів. Влітку в Білорусі відбулась деномінація після якої один новий білоруський рубль став дорівнювати 10 000 старих. Таблиці з зображеннями нових грошових знаків висять в багатьох магазинах і закладах харчування.
Це фото з мінського Макдоналдзу на проспекті Незалежності.
Мінський Макдональдз радує національними орнаментами на стінах і засмучує вай фаєм, до якого можна під'єднатись тільки через смс, яке на український номер не приходить. Ціни суттєво дорожчі ніж в Україні. Для прикладу латте коштує 3 білоруських, тобто 60 гривень.
Приїхати в Білорусь і їсти в Макдоналдзі було б м'яко кажучи не логічно - треба ж культурний гастрономічний досвід здобувати! Реклама в переході підказала - follow the signs - драники через 100 метрів :)
Дороговказ не підвів і вже за кілька хвилин почався мій сніданок в країні картоплі, як було відрекомендовано Білорусь в меню "Мама дома".
Крім смачних драників і вільного вай фаю без смс в "Мама дома" мені дуже сподобалась тамтешня стеля з квітково-пташковим орнаментом.
Завдяки цьому ж таки безкоштовному вай фаю і коментарям на фейсбуці визначився мій наступний пункт призначення - Національна бібліотека. Їхати туди з проспекту Незалежності найпростіше на метро, але хто ж шукає легких шляхів під час подорожі? Поїхала автобусом, з пересадкою. Зате дорогою побачила ось таку красиву будівлю. На цій же зупинці зайшла в книгарню - ідеальне місце для купівлі сувенірів: посібники з білоруської мови, календарики, листівки з білоруськими назвами різних предметів, історичні настінні карти Речі Посполитої і Великого Князівства Литовського...
Національна Бібліотека Білорусі побудована у формі діаманта. Це найбільша бібліотека країни.
В середині - високі стелі і скляний дах. Нічого не можу сказати про книжкові фонди - зайшла туди буквально на кілька хвилин.
На іншому боці гілки метро мене вже чекав Юра, знайомий, з яким разом в минулому році їздили в групі в Киргизстан, тож я обмежилась кількома фото пізньорадянських будинків з мозаїками.
Ми зустрілись з Юрою на станції метро Михайлово. Він сказав, що мене досить легко було впізнати в натовпі за дезорієнтованим виглядом новоприбулої людини))
Ми пішли обідати в Веранду - білоруська копія Vapianо.
Дизайн і обслуговування впізнавані в кожній деталі закладу. Наскільки мені відомо в Білорусі це досить поширена практика. Точно знаю, що ще є місцевий "Subway" з дещо модифікованою назвою.
Після обіду Юра відвіз мене в Верхнє місто - найстарішу частину міста. Якщо їхати на метро, найближча станція - Няміга.
Кілька років тому вона була ретельно відреставрована і тільки тепер тут починають з'являтись кав'ярні, ресторани та інші акракції для туристів.
Колись греко-католицький, а тепер православний Собор Святого Духа - окраса Верхнього міста.
Ось він же зсередини.
Мінськ отримав Магдебурзьке право ще наприкінці 15-го століття, про що й сповіщає пам'ятник на фото.
Поруч з площею стара міська Ратуша - зліва на фото.
Ну а по центру Собор Пресвятої Діви Марії.
Нагулявшись вдосталь Верхнім містом я поїхала на станцію метро Кастричніцкая (Жовтнева), де в мене була зустріч з Анею - знайомою, з якою колись жили в одному гуртожитку в Німеччині. Коли я переконалась, що знайшла точне місце зустрічі - коло на виході зі станції з зеленими банкоматами - до зустрічі ще залишався час. Я вийшла з метро щоб прогулятись вечірнім містом. Відразу після виходу з метро Кастричніцкая побачила вхід в Центральний універсам і згадала про своє завдання привезти білоруського бальзаму і цукерок.
На першому поверсі Універсаму бістро і декілька торгових лавок, на другому - цілком сучасний великий супермаркет. Там я знайшла і купила більше всього того, за чим прийшла. Коли вийшла на вулицю проспект Незалежності вже світився вечірніми вогнями.
А звернула ліворуч і пройшла до Александрівського скверу.
Красиво підсвічена будівля по той бік скверу виявилась будинком Союзу Молоді.
Далі пройшла повз Адміністрацію Президента і непомітно для охорони зробила це фото.
Далі вийшла на вулицю Енгельса щоб повернутись назад до метро Кастричніцкая, де вже через півгодини мала зустрітись з Анею. Дорогою я побачила ось цей Палац "Пионер".
А прямо через дорогу від нього - Президент Готель.
Саме тут, як я потім дізналась, проходять Мінські переговори.
Загалом вулиця Енгельса дуже сподобалась ввечері - всі будинки красиво підсвічуються.
Пройшовши ще квартал я повернулась на проспект Незалежності, де зайшла в метро Кастричніцкая.
До зустрічі з Анею все ще залишалось хвилин 15 і я вирішила проїхати кілька зупинок до станції метро "Грушавка", щоб сфотографувати її назву. Вдень я проїжджала повз неї, але не виходила.
Ось вона :)
В результаті на зустріч з Анею я трохи запізнилась. Ми зустрілись і пішли гуляти нічним Мінськом, перейшли через річку Свіслоч.
Аня повела мене на вулицю Кастричницьку (Жовтневу), де графіті можна побачити практично на кожному будинку.
Перепрошую за якість - було вже темно, а з доступних фотокамер був тільки мобільний телефон.
Кращі фото і більше інформації про бразильсько-білоруські графіті
за цим лінком.
Поки ми пройшлись до кінця вулиці - почався сніг і ми розвернулись назад в пошуках теплого місця погрітись.
Якщо раптом так трапиться, що ви гулятимете цією вулицею посеред ночі, знайте, що кафе "Лайка" працює цілодобово.
Через нього важко пройти повз завдяки яскравій круглій вивісці і лавці з графіті.
Але ми зайшли в інший заклад - "Депо". Це мережа, бо я точно бачила ще одне таке у Верхньому місті. Там ми замовили по сендвічу з моцарелою і склянці глінтвейну-сидру, який тут в асортименті на будь-який смак (яблучний, грушевий, вишневий...).
На 9-ту вечора в нас ще був запланований перегляд грузинського фільму
Когда земля кажется легкой, який показували в рамках
Кінофестивалю Лістапад. Фільм про тбіліських стейтерів і грузинські реалії сьогодення - надзвичайно цікавий. В цьому році фільм показують тільки на кінофестивалях. В наступному, можливо, він буде доступний для перегляду онлайн. На показі була присутня режисер, якій після фільму можна було поставити питання.
Після обговорення фільму Аня з чоловіком провели мене на автовокзал. Ми проходили позв Собор Пресвятої Діви Марії і цього разу зайшли всередину.
Наостанок мої білоруські друзі підвели мене до Леніна на виході зі станції метро Площа Леніна. Тут всі туристу традиційно труть йому носа, ймовірно для виконання бажань. Таким чином, денний must do list в Мінську було завершено і можна було їхати додому.
Дуже хочу ще повернутись влітку, коли можна буде гуляти безкінечними мінськими парками і слухати джаз під Ратушею.
Вже перед потягом пробіглись центром міста, буквально на льоту знімкуючи всі цікаві місця.
Ну і біля головного бювету звичайно побували і Нафтусю скуштували.
Виявилось, що там крім неї ще десятки інших вод, але це вже відкладемо на наступного разу.
