Ватикан, лютий 2011

Колись ще на бакалавраті я займалась тим, що досліджувала історію Церкви. І вже й закінчила тим займатись, вчилась на іншій магістерській програмі - як приходить мені лист від викладачки: "Оля, є можливість попрацювати в архіві Ватикану. Попросили поширити цю інформацію серед студентів, які займаються історією Церкви. Напиши чи тобі це цікаво". Цікаво? Та я була залишити все на світі, щоб туди поїхати... Це ж архів Ватикану!!! І отримати доступ до нього дуже і дуже нелегко. Але, але потім з'ясувалось, що домовленість з Ватиканом була досягнута Ющенком, а це вже був кінець його каденції, останній рік... Словом, загнулось це все.

У Ватикан я все одно поїхала, хай не як дослідник, а як турист, але вже хоч якось :)

Коли ми були в Римі, то ледь не щодня ходили до Собору Святого Петра. В перший же вечір спочатку подивились його ззовні. 

  На наступний ранок прийшли і милувались Собором і Площею і колонами вже при денному світлі.

Терпляче відстояли чергу на вхід...

Але ясна річ воно було того варте. Ні, це якось дуже м'яко і шаблонно сказано. Насправді, Собор Св. Петра - це храм, який мене вразив найбільше за все моє життя. Пізніше в один ряд з ним стали тільки Саграда Фалімія (Барселона) і Ая-Софія (Стамбул). 

Я була в такому захваті, роздивляючись стелі, стіни і оздоблення всередині храму, що на якийсь час загубилась від своїх дівчат і блукала сама. 

 Не могла відвести погляду, не могла вийти з храму, як зачарована.

На другому місці після Собору Св. Петра - почесна варта Ватикану. Крім того, що вони в формі, вони ще й красені всі, як на підбір. До речі, всі священники, яких ми бачили на вулицях теж були дуже красивими. Як то кажуть: "Все найкраще Богу".)

А ще вже точно не пам'ятаю як, але ми потрапили туди, куди не всіх пускать. Це сад ліворуч від Собору Св. Петра. Здається моя подруга прочитала десь на якомусь форумі, що там на вході охороні треба сказати певну фразу латиною - і тоді пропустять. Не знаю, чи саме це спрацювало, чи просто мало хто знає про існування цього місця, але були ми там самі. В саду росли тропічні (чи субтропічні, хз) рослини, мандаринові дерева і зо два десятка поховань. Пам'ятаю, що наш друг, який туди теж пішов з нами, сказав, що і сам не проти, щоб його поховали в такому саду.

Там же, на території саду була невеличка церква. Коли ми зайшли туди там саме була репетиція хору. Ми трохи послухали і вийшли, не стали заважати.

Потім повернулись і площу і ще довго фоткали її суперсиметрію.

Ну і себе, на пам'ять :)

Поки не стемніло))

А ще з Ватикану дуже прикольно відправляти листівку додому. Пошта розташована на площі, праворуч від Собору.