Ми з мамою поїхали у Вилкове на один день з Білгорода-Дністровського. Це був час послаблення карантину, перший раз коли ми кудись вибрались в 2020 році.
Нас привезли на площу біля старого річкового вокзалу. Там у нас було трохи вільного часу, по завершенні якого почалась екскурсія містом.
Мама навіть встигла познайомитись з місцевими рибаками и розпитати про улов.
Ми пройшлись каналами. Трохи не пощастило з часом екскурсії - давно не було дощів і рівень вони в каналах був дуже низьким.
Краще б Вилкове з Венецією ніколи б не порівнювали, бо створюються очікування, яким на місці дуже важко справдитись. Самим містом я залишилась дещо розчарована. Як на мене, це все ж таки більше схоже на селище міського типу: сільські хати, переважно грунтові дороги. З міської архітектури хіба кілька церков.
Звичайно, тут дійсно деякі люди переміщаються на човнах, але від "української Венеції" я очікувала набагато більше.
Друга частина мандрівки більше мене захопила. Нас привезли на базу "Пелікан", звідки ми мали здійснити круїз по Дунаю.
База "Пелікан" виглядає шикарно: скрізь газони, гарний ландшафтний дизайн і багато сучасних катерів, які можна брати в оренду.
З причалу бази "Пелікан" ми відправились в річкову прогулянку по Дунаю.
Зупинись в музеї-садибі "Квакенбург", розташованому на одному з островів в Дунайських плавнях. Це чудове місце для відпочинку і рибалки на Дунаї.
Тут зібрані деякі побутові речі липованців. Також є ресторанчик, в якому всю нашу групу частували ухою і місцевим домашнім вином.
Загалом поїздка дуже сподобалась. Захотілось дослідити інші місця півдня Одеської області. Наприклад, Ізмаїл. Він поки весь час то в червоній, то в помаранчевій зоні, тож доводиться відкласти мандрівку до кращих часів.
