Бодхгая, листопад-грудень 2013

По-перше, Бодхгая - це місце, де Будда Шак'ямуні досяг просвітлення. Вперше нас сюди привіз гід Я люблю Азию Євгеній Іхельзон. До речі, це перший буддист, з яким мені пощастило поспілкуватись. Ні, ну може тайці та індонезійці, з якими я працювала на круїзному лайнері в 2012 рокі - теж буддисти, але ми з ними про це ніколи не говорили.
В Індії я усвідомила, що про Буддизм знаю дуже і дуже мало, а хотілось більше...
На тому місці, до колись Будда досяг просвітлення тепер стоїть храм, побудований ще за часів імператора Ашоки (ІІІ століття до н.е) і росте дерево-онук того самого Bodhi Tree.

Оскільки не так давно, в липні 2013 року в храмі пролунала серія вибухів, тепер на вході в нього посилена охорона і вхід з мобільними телефонами заборонений. 

З групою ми ходили в храм двічі: раз практично відразу по приїзду, а другий - на світанку наступного дня. Другий раз дуже запам'ятався. Перед входом в храм наш буддійський гід купив всім на по квітці лотоса, щоб ми віднесли до храму для Будди. Потім ми всі зручно вмостились перед храмом і медитували, чи просто слідкували за тим як сходить сонце. Було близько 6-ї ранку. Це був прекрасний початок нового дня)

Взагалі мені дуже сподобалась атмосфера в Бодхгаї, кажуть тут досі залишились ті вібрації, які були тут за життя Будди. Так чи інакше, саме тут я почувалась як вдома :)

Я знала, що ще повернусь в Бодхгаю, бо через місяць тут в мене мав початись 10-денний курс медитації Vipassana, на яку я записувалась ледь не за півроку ще з України. Але повернулась в Бодхгаю я ще раніше. Частково з огляду на дуже обмежений бюджет. 

Коли я приїхала вдруге, 1 грудня, Бодхгая зачарувала мене ще більше, бо якраз в ті дні сюди з'їхались сотні буддійських монахів з Індії, Бірми, Таїланду, Камбоджі, Лаосу, Шрі Ланки, Бутану, В'єтнаму, Тайвані, Бангладешу, Непалу... Нічого подібного я в житті не бачила!

Погано було тільки те, що в жодному з буддійських храмів Бодхгаї не залишилось жодної вільної кімнати, а на готель вже не було бабла. Одним з останніх я зайшла в Бангладеський храм, де мені так само сказали, що місце немає, але порадили зайти в Nepali temple за рогом, який мав бути ще дуже дешевим.

Виглядав він справді скромніше за всі інші, тим не менш був дуже домашнім.

Я прийшла туди, і о щастя у них були кімнати по 200 рупій! А коли я сказала, що хочу залишитись на два тижні, ціну взагалі скинули до 150. Я була щаслива і відразу заплатила за всі дні, поки ще було чим)) Так виглядала моя скромна, але дуже затишна кімнатка :)

  Успішно поселившись, я пішла відсвяткувати це скляночкою мандариново-гранатового фрешу і гуляти Бодхгаєю. 

Оскільки Бодхгая - це буддійська Мекка, чи, якщо хочете, Єрусалим, спілнота кожної буддійської країни намагається побудувати тут свій храм, а то й два. В результаті в цьому місті дуже компактно, фактично на одній-двох вулицях можна побачити буддійські храми різних архітектурних традицій і країн.

Мій улюблений (хтось може сказати, дуже розцяцькований) храм королівства Бутан:

Для порівняння подивіться на японський буддійський храм.

Ну і ще один - Таїланд :)

Після того, як я погуляла, ідея дізнатись більше про свято на яке з'їхалось стільки буддійських монахів, стала нав'язливою. Коли я знов прийшла до бангладеського храму, настоятель відразу мене впізнав, і я, користуючись нагодою, вирішила розпитати в нього що й до чого. Він мене розказав, що це щорічна Tipitaka Chanting Ceremony і якщо я хочу, може влаштувати мене туди волонтером. Він мене вимагалось лише паспортне фото. Звичайно, я погодилась :) Після недовгої реєстрації мені видали посвідчення волонтера, з яким я могла ходити де завгодно...

Крім всього іншого бонусом волонтерства було те, що можна було щодня безкоштовно приходити на смачні сніданки і обіди індійської і тайської кухні :) Я була просто щаслива.

В перший день коли я прийшла на волонтерство, я побачила, що ніхто так нікого нормально не кординує. Я почала ходити і питати всіх підряд чи можу я їм якось допомогти. Спочатку мені доручили передавати тарілки для монахів, але там дуже скоро з'явилось багато волонтерів... і я пішла шукати далі... Обійшла тент з усіх сторін і побачила столик з чаєм і кавою, спитала їх. Вони зраділи сказали, так ставай ось тут будеш наливати чай. Я теж зраділа :) 

Виявилось, що це тайська делегація. Ми з ними дуже подружились. Потім мене попросили допомогти в почесній місії: щодня зранку і після обіду ми готували дууууже багато чаю і кави і везли все це в головний храм Mahabodhi. Так і пройшли всі наступні 10 днів мого волонтерства.

А який тоді був красивий храм - це взагалі!!! Одного разу я не втрималась і нелегально пронесла туди мобільний, щоб це все сфоткати :)

Для мене це волонтерство стало дуже цікавим досвідом. Мені було дуже приємно, що я можу хоч щось зробити для цих безумовно кращих людей планети. Неможливо передати відчуття, коли навколо тебе сотні монахів одночасно читають святі тексти. А та глибина і чистота, яку мені вдалось розгледіти в очах деяких монахів, залишиться в моїй пам'яті назавжди. 

Так звичайно, були на церемонії й fake monks, шахраї, які приїхали сюди, що обманом отримати пожертви з рук недосвічених паломників, але їх було небагато і відрізнити їх від справжніх монахів було елементарно.

В такій атмосфері пройшо 10 днів в Бодхгаї, а коли Tipitaka Chanting Ceremony закінчилась, в мене ще залишалось кілька днів до початку курсу медитації. В ці дні я зустрічалась зі своїми тайськими друзями, які ще залишались в Бодхгаї. А щовечора ми з однією латвійкою і німкенею ходили в затишний місцевий ресторанчик, де нам сподобався офіціант))

Час настав і я поїхала на Віпассану в Dhamma Bodhi Meditation Centre. Розташований він десь км за 5-7 від міста і туди накраще їхати моторікшею. Почалась реєстрація на курс. Треба було заповнити якісь бланки і підтвердити свої серйозні наміри суворо дотримуватись правил під час курсу. А полягали вони в тому, що треба було 10 днів мовчати, нічого не читати, не писати, не користуватись жодними електронними пристроями і суворо дотримуватись порядку денного.

Щоранку підйом був о 4:30 ранку, але мушу сказати в Індії це було зробити куди легше, ніж скажімо в Україні. О 5-тій вже починалась групова медитація в залі.

Тривала вона здається півтори години. Ранішня медитація це щось неймовірне, коли заходиш в зал то ще темно, а коли виходиш - бачиш всю красу нового дня, акцентуєш увагу на кожен листочок чи пташечку. Відчуття фантастичні.

Після цього вільний час і сніданок. 

Через якийсь час медитація продовжується. Впродовж цього часу вчитель по черзі підзиває до себе учнів, питає я наші успіхи, чи є питання, пояснює і підказує. 

Перші 2 чи 3 дні (точно ще не пам'ятаю) Віпассани як такої немає, є тільки підготовка до неї. Учні вчаться слідкувати за своїм диханням і концентруватись на ньому. Це не так вже й легко як може здатись на перший погляд. Розум постійно підкидає нам якісь думки, відволікає. Тоді на певний час треба дихати трохи інтенсивніше і повертати увагу. Іноді дуже важко вчасно зловити себе на тому, що відволікаєшся.

Крім всього іншого відволікає ще й тіло, яке не звикло сидіти з прямою спиною і схрещеними ногами. Часто стає незручно, іноді сильно болить спина і коліна, тоді треба міняти положення тіла. Все ж краще робити це якомога рідше. 

Після того як вчитель поговорить з учнями, він говорить де продовжувати медитацію: в залі, в пагоді, чи в своїй кімнаті. Спочатку коли він казав, що можна або в залі, або в своїй кімнаті - я йшла в кімнату, але як показав досвід, медитація в залі набагато ефективніша. Десь на середині курсу новим студентам типу мене вперше дозволили піти медитувати в пагоду.

 Там у кожного була своя маленька комірка, іноді там теж вдавалось дуже добре зосередитись. 

Після обіду був ще один сеанс медитації і він давався мені особливо важко, але це теж нормально. У кожного свій час, коли йому легше зосередитись.

Віпассана - це коли ти залишаєшся сам на сам із собою. Тиша іноді здається нестерпною. З свідомості виринають всі думки і життєві події, які колись хотілось скоріше забути. Це все те, від чого треба очиститись і відчути життя таким, яке воно є насправді. Під час медитації можуть проявлятись найрізноманітніші емоції: несподіване піднесення, або нестримний плач. Спогади з минулого, або думки про майбутнє будуть сильно відволікати вас від теперішнього, але спідкування за власним диханням і тілом допоможе сконцентруватись на відчутті тут і тепер, адже тільки теперішнє насправді існує :)