Джогджа (Джок'якарта), вересень 2015

В школі почались перші проміжні іспити, під час яких я можу бути неприсутньою, тож скориставшись нагодою, я купила в мінімаркеті квиток на єдиний прямий поїзд "Кракатау" з Чілегона в Джогджу. Це були довгі вихідні пов'язані за Іdul Adha (Курбан Байрам) і тому залишились тільки найдорожчі квитки, але я була налаштована дуже рішуче. Поїзд за розкладом їде з Чілегону до Джогджі 12 годин, а по факту всі 14.

Я приїхала близько півночі. На вокзалі мене зустрів Ян зі своїм другом Фаті з Лівії. Всі разом ми поїхали в готель, де мали ночувати. Зранку я познайомилась з Фредою, дівчиною Яна. А ось і наше ранішнє колективне селфі :)

Ян був втомлений після вчорашнього концерту і мав багато справ на сьогодні, Фреда - теж повинна була працювати, а Фаті мав в той день культурну програму і абсолютно несподівано запросив мене приєднатись до його групи.

До зустрічі з групою ще залишався якийсь час і ми з Фаті пішли гуляли головною вулицею Джогджі - Маліоборо.

Тут, як і майже скрізь в Індонезії нормальних тротуарів фактично нема. Пішоходам ходити можна тільки вздовж торгівельних лавок. Ціни тут, до речі, дуже і дуже низькі. Наприклад, я купила одну футболку за 12 000 рупій, що менше $1.

Першим об'єктом, який ми відвідали з групою був зоопарк Gembira Loka. Я не люблю зоопарки і коли вперше почула, що ми туди їдемо особливого ентузіазму в мене це не викликало. Але Gembira Loka - дуже крутий зоопарк, можна сказати, що це не тільки зоопарк, а ще й фантастичний тропічний ботанічний сад :)

Цю квітку часто можна побачити на різних традиційних індонезійських зображеннях. Насправді це один з декоративних видів бананів.

Найбільше мабуть мене вразив величезний павільйон з екзотичними птахами...

Ще прикольно що тут з деякими тваринами можна познайомитись поближче)) Не впевнена, правда, що ця ігуана була так само рада нашому знайомству як я(

Після зоопарку ми поїхали на пляж Parangtritis зустрічати захід сонця.

Це найближчий до Джогджі пляж :)

Ми фотографувались дуже багато - індонезійці це люблять :)

Найбільшим відкриттям для мене став хлопець з Малі - Макан. Він вчиться в Джогджі і дуже сумує за домом, але летіти додому дуже дорого, тому він поїде туди тільки коли закінчить навчання - через 2 роки.

Захід сонця, звичайно ж, не розчарував - God bless Indonesia :)

Наступного дня зранку я поїхала дивитись на індуїстський храм 9 ст. Прамбанан. Він розташований фактично в межах міста і туди можна доїхати міським автобусом. Взагалі в Джоджі (так само як в Джакарті і, мабуть, ще якихось великих містах Індонезії) дуже крута система міських автобусів, яка називається TransJogja. Вона полягає в тому, що ти платиш один раз 3.600 (десь $0.35) і їдеш з пересадками куди треба. При цьому на зупинці тобі прораховують маршрут і кажуть де і на що пересідати - круто коротше, дуже passenger friendly :)

Естер з Угорщини, з якою ми познайомились за день до того позичила мені свій студентський, що дозволило зайти всередину за локал прайс і зекономити 110 000 (близько $7-8). В самому Прамбанані мені теж дуже пощастило - на вході мене зустріла школярка з 12-го класу і запропонувала безкоштовно провести екскурсію. Вона дуже грамотно, хорошою англійською, розказала мені про всі храми Вішну, Рами, Крішни і Брахми, а натомість попросила лише написати відгук в зошиті для її вчителя. Цікаво те, що вона навіть не попросила фото напам'ять, але багато фотографувала мене. 

А от коли ми з нею розпрощались почались традиційні "May I interview you" i "photo, photo" ріквести - без цього в туристичних місцях ніяк :)

На вечір була інша культурна програма - Asia Tri Festival за межами Джогджі, де Ян виступав з концертом разом з українськими мандрівними веломузикантами "Фолкнерами". Вони на той час були вже рік в дорозі, проїхавши велосипедами десять країн дорогою від України до Австралії. Я ще в Україні стежила за ними і тепер була дуже щаслива познайомитись особисто - Ярина і Володя надихають :)

В той день був День народження Яна і ми довго спілкувались, пили вино. Нас було 5 українців і говорили ми переважно українською - це було так нереально круто! Ще одним українцем, з яким я познайомилась того вечора, був Валєра з Харкова, який з деякими перервами живе в Індонезії з 2004 року і вивчав індонезійську ще в Україні (зараз, звичайно ж, володіє нею вільно).

На останній день залишився буддійський Боробудур. До нього з Джогджі треба їхати десь годину, але воно того безперечно варто. Тут мене знову ж таки дуже виручив студентський Естер, з яким я заплатила тільки 50% повної ціни. 

Я їхала з Джогджі з почуттям глибокої вдячності тим людям, яких я тут зустріла і всім місцям, які вдалось побачити. Після такого дуже хочеться жити :)

Бандунг, грудень 2015

Майже місяць не вдавалось нікуди вирватись з Чілегона. Листопад видався досить напруженим. Знаю, в це важко повірити судячи з моїх статусів на фейсбуці, але я тут ще й працюю на 2-х роботах :) На минулі вихідні було вирішено обов'язково кудись поїхати. Вибір звузився до трьох міст. Я написала дівчині Діллі з couchsurfing-a, з якою ми списувались ще місяць назад, але зустрітись так і не вдалось, вона сказала, що можна приїжджати.

О 6-тій ранку я вже була на автобусному терміналі в Чілегоні. Автобуса довго чекати не довелось, проте їхав він дуже повільно і замість очікуваних 4-5 годин дороги вийшло всі 7. Ділла зустріла мене на автобусному терміналі Leuwipanjang. Термінал досить великий, з безліччю автобусів, кількома виїздами та ще й розділений на дві секції. Це було дуже смішно, але ми шукали одна одну хвилин 15 доки Ділла не вислала мені на фейсбук фото місця, де вона стоїть і по тій картинці я її вже знайшла. Ми поїхали до Ділли додому, звичайно ж, на мотороллері.

Трохи відпочивши поїхали в центр гуляти містом. Бандунг мені відразу дуже сподобався, а трохи згодом я остаточно переконалась, що це найкрасивіше індонезійське місто, з тих які я бачила. Вперше за три місяці в Індонезії в мене було відчуття ніби я вдома, десь в Європі, в великому красивому місті, де є тротуари, парки, музеї, арт-галереї, кав'ярні і бари.

Центральна туристична вулиця називається Брага (Jalan Braga). 

Ми гуляли вулицями - так в Бандунгу справді можна гуляти вулицями міста, що для Індонезії велика рідкість - переважно тут скрізь диктатура мотоциклістів, пішоходи - відсутні як клас))

Голландська колоніальна архітектура тут давала відчуття ніби я десь в Європі. Це найбільш європейське місто Індонезії. Власне саме Бандунг з усіх індонезійських міст найбільше відповідає моєму уявленню про місто як таке, таке яким воно має бути :)

 Людей одягнених в костюми мультяшних героїв було десь стільки ж, скільки зазвичай можна зустріти на Майдані Незалежності у вихідний день. Ділла сказала, що боїться їх. Найстрьомніша з них була Маша. Пізніше ми зустріли ще одну))

Так виглядають традиційні музиканти Західної Яви, які люб'язно погодились попозувати для bule. 

Ми пішли на центральну площу Бандунга - Alun Alun. Тут величезний газон на всю площу, який нагадав мені газон біля королівського палацу в Бангкоці. Бандунг місцями також чимось Куала Лумпур. А ось ця арка на площі взагалі чистий Узбекистан.

Один з двох мінаретів на площі функціонує як оглядова вежа, куди можна забратись і абсолютно безкоштовно подивитись на Бандунг згори. Ми прийшли близько 5-ї і було вже зачинено, але шарм Ділли зробив свою справу і нас впустили в порядку виключення :)

Вибачайте за засвічений фон :)

 Ось так звідси видно інший мінарет-близнюк. Ну і власне навколишній Бандунг :)

Знайома з Бандунгу розповіла, що раніше на місці цього газону на площі була купа торгових точок і бруду, але зараз в місті новий мер, who really cares. 

І справді, дуже відчувається, що саме керівництво любить і турбується про місто і його мешканців. 

Це такий глобус на підході до площі Alun Alun. Він підписаний "Asia Africa", а все тому, що в Бандунзі в 1955 відбулась конференція, яка має величезне значення в історії незалежної Індонезії. Тоді представники 29 країн Азії і Африки зібрались тут і домовились про принципи мирного співіснування. Конференція великою мірою посприяла зростанню міжнародного авторитету молодої республіки Індонезія.

Бандунг називають яванським Парижем (Paris van Java). І на це є всі підстави - це найкрасивіше місто Індонезії. Принаймні поки що я в цьому абсолютно переконана :)

Після культурної програми ми з Діллою зайшли щось поїсти в дуже затишне місце, де я знову відчула себе ніби вдома, ніби десь в Києві. Хіба, що тільки їжа яку я замовила - nasi goreng (традиційний індонезійський смажений рис) трохи дисонував з моїм відчуттям, але пляшечка індонезійського пива "Bintang" все виправила :)

Наступного дня ми поїхали в передмістя Бандунгу - Лембанг, про який я напишу окремо. З культурної програми в Бандунзі, ще залишався музей геології і фотосесія біля Gedung Sate - будинку губернатора, який є візитівкою міста.

Музей геології дуже і дуже вразив величезними доісторичними мушлями, скелетами мамонта, динозавра і та інших невідомих мені тварин. 

Індонезія дуже багата на природні ресурси. Ось це наприклад такий аметист :)

Ну і ще трохи красивих камінчиків для вас)

В Бандунзі свій особливий мікроклімат. Ділла каже, що дощ практично щодня як за годинником починається близько 12-ї дня, тому завчасно подбайте про дощовики :)

 Peace)