Ми приїхали в Ташкент з Коканду на shared taxi і знову ж таки на таксі поїхали в Topchan Hostel, де мали намір зупинитись. Це найдешевший хостел який ми знайшли в інтернеті ($12 з людини за місце в дормі). Так, це вдвічі дорожче ніж в Києві.
В перший вечір ми тільки знайшли де поїсти і трохи покатались в ташкентському метро, де в нас щоразу на вході перевіряли документи і сумки. Воно дуже-дуже нагадує київське: ті ж сині вагони, з білою замість нашої жовтої смужки попередині. Станції так само оформлені в традиції соцреалізму, хіба тільки з узбекими мотивами - наприклад, коробочками бабовни, як ось тут.
На наступний день екскурсію містом вирішили почати з базару Чорсу, де можна було смачно й недорого поїсти і заодно подивитись на медресе Кукельдаш неподалік.
Ну а сам базар - красень.Як скрізь в Азії, так і в Середній Азії зокрема, саме базари є одними з найцікавіших атракцій і місцем знайомства з місцевим життям і його колоритом. На фото один з двоповерхових павільйонів базару Чорсу.
Далі ми вирішили сходити в якийсь парк і вибрали для цього Центральний парк Алішера Навої. Тепер я знаю в чию честь названа зупинка на бульварі Перова :)
Спека була шалена - 40. Ми з Женею ходили від кіоска до кіоска, поповнюючи свої запаси питної води. А коли сіли перепочити в затінку в одному з кафе в парку, він сказав, що тільки тепер розуміє, що мав на увазі його дід, коли розпалюючи піч казав: "Сейчас сделаем здесь Ташкент". І це були тільки перші числа червня. Якби не табличка купатись заборонено, напевно я б полізла купатись в цьому штучному озері.
Далі Женя поїхав в аеропорт зустрічати свою дружину, а я, не зважаючи на спеку, вирішила далі гуляти містом, бо вже завтра ми всі втрьох планували виїхати в Бухару. Наступним пунктом огляду був сквер Аміра Темура (в нас його прийнято називати Тамерланом).
Там я зустріла двох місцевих дівчат, які самі запропонували показати мені місто, коли я тільки спитала в них кудись дорогу. Вони показали мені багато чого цікавого. Наприклад, їхню алею художників, щось на зразок нашого Андріївсього узвозу.
Завітали на меморіал Другої світової війни, де мене вразив пам'ятник скорботній матері.
Наостанок дорогою назад до вокзалу вони показали мені річку Анхор, яка тече в Ташкенті.
На вокзалі ми саме вчасно зустріли Женю і Свєту і ми взяли квитки на поїзд до Бухари. Я попрощалась з дівчатами і подякувала їм за все. Перед від'їздом з Узбекистану я повернулась в Ташкент, де забрала свій великий рюкзак в Топчан хостелі, накупила чебрецю, барбарису, анісу, зіри і солоного мигдалю на базарі Чорсу. Тепер можна було повертатись додому :)
Хостел мені відразу дуже сподобався через затишний інтер'єр і всі малюнки на стінах.
І звичайно ж, завдяки мегакрутому, привітному адміністратору-співвласнику Рафаелю, який нас тут зустрів. Впевнена, що це найкращий хостел в Ташкенті з дуже зручним розташуванням. Звідси всього 10-15 хвилин пішки до Центрального (Північного залізничного вокзалу).
Далі ми пройшли повз обидві годинникові вежі - одна стара й оригінальна, а друга її пізніша копія.
