Нувара Елія запам'яталася як найхолодніше місто в Шрі Ланці. Місцеві тут ходять в шапках, теплих светрах і шльопанцях. Місце знаходитися досить високо над рівнем моря, тому й холодно. Приїхали ми сюди подивитись на чайні плантації і якісь гірські краєвиди. Відразу скажу, що з чайними плантаціями пощастило більше.
Ми приїхали автобусом з Галле, їшли містом і якийсь місцевий чоловік запропонував нам недороге житло. Ми вирішили подивитись. Виявилось, що це кімнатка в домі родини. Нам це сподобалось, крім економії ще й цікавий досвід. В тому домі жила бабуся, мама і дві донечки. Скрізь в домі були християнські ікони, звичайно ж, підсвічені різнокольоровими лампочками, тими самими, якими в рейсових автобусах про всій Шрі Ланці підвічують Будду. Крім цього з книжок і зошитів однієї з дівчат ми зрозуміли, що вона ходить в якусь християнську гімназію. Словом, Нувара Елія, це ще й місто, де домінує християнство, хоча й пліч-о-пліч з індуїзмом і буддизмом.
Кімнатка наша була невеличка, але затишна. До того ж вечорами можна було сидіти у вітальні, де хтось із дівчат робив уроки. Нам принесли по три ковдри кожній і вночі ми зрозуміли для чого. Було дуже і дуже холодно. Я навіть діставала ще й спальник щоб зігрітись. А ще минулої ночі, в Унаватуні, ми відкривали вікна від духоти. Вода була тільки холодна, тому мились ми дуже символічно. Коли ми спитали в хазяйки чи можна якось її нагріти, вона сказала: "Спробуйте, вона ж зовсім не холодна". Вона була холодна, але це таке.
Хазяйка підказала нам що подивитись і як проїхати на чайну плантацію. Першим ділом ми поїхали на плантацію. Їхати було не довго може хвилин 15-20. Там ми побачили багато тамільських жінок з корзинами для збирання чаю. На плантаціях працюють виключно тамілки. Платять їм здається по 3 долари на день за виконання певної норми. Ось сюди ми приїхали.
Тут на нас чекали безмежні простори чайних кущів. Ми дивились на них, нюхали і фотографували.
Дізнались, врешті решт, чим такий корисний чай, бо все життя його п'єм і не знаєм :)
Коли ми обдивились все навкруги і побачили якесь прілічне приміщення. Пішли туди.
Виявилось, що це було типу офісу плантації. Там сиділи гарненькі дівчатка, які зустрічали гостей плантації. Вони проводили екскурсії і пригощали чаєм, який можна було попити на зручних диванчиках з краєвидом на плантацію. Ми замовили в них екскурсію, нас вдягли ось так і повели в цех, де сортують і пакують чай.
Це фото я ще викладала не фб і написала, що ми з Ірою тепер працюємо на чайній плантації. Цікаво що більшість людей в це повірили)))
В самому цеху було дуже цікаво, фоткати правда забороняли, тому без ілюстрацій. Нам показували як чай просіюють, сушать, як він проходить стадії ферментації і як його сортують. Сортують в принципі за величиною листочка, останній, відповідно той, який використовується для пакетованого чаю. Тут в цеху чай пакують чай у великі пакети, здається по 20 кг і продають таким фірмам, як Ліптон, Маброк і так далі. Вони вже додають туди якісь есенції, пакують дрібніше і продають під своїм лейблом. Нам дали спробувати чай місцевого збору, він був хороший і ми купили кілька упаковочок. Ну і на останок, ще одна фотка плантацію, яку сміливо можна використовувати для реклами Ліптон :)
Коли повернулись в місто ще пішли на озеро.
А потім ще рендомно гуляли різними дорогами. Напрапили на ось такий милий будиночок.
Неподалік знайшли затишну забігайлівку з видом на озеро, де нам приготували смачнющі vegetable noodles. Після цього ми вважали свою місію в Нуварі Елії успішно завершеною і наступного дня поїхали на Adam's Peak.
Ми приїхали автобусом з Галле, їшли містом і якийсь місцевий чоловік запропонував нам недороге житло. Ми вирішили подивитись. Виявилось, що це кімнатка в домі родини. Нам це сподобалось, крім економії ще й цікавий досвід. В тому домі жила бабуся, мама і дві донечки. Скрізь в домі були християнські ікони, звичайно ж, підсвічені різнокольоровими лампочками, тими самими, якими в рейсових автобусах про всій Шрі Ланці підвічують Будду. Крім цього з книжок і зошитів однієї з дівчат ми зрозуміли, що вона ходить в якусь християнську гімназію. Словом, Нувара Елія, це ще й місто, де домінує християнство, хоча й пліч-о-пліч з індуїзмом і буддизмом.
Кімнатка наша була невеличка, але затишна. До того ж вечорами можна було сидіти у вітальні, де хтось із дівчат робив уроки. Нам принесли по три ковдри кожній і вночі ми зрозуміли для чого. Було дуже і дуже холодно. Я навіть діставала ще й спальник щоб зігрітись. А ще минулої ночі, в Унаватуні, ми відкривали вікна від духоти. Вода була тільки холодна, тому мились ми дуже символічно. Коли ми спитали в хазяйки чи можна якось її нагріти, вона сказала: "Спробуйте, вона ж зовсім не холодна". Вона була холодна, але це таке.
Хазяйка підказала нам що подивитись і як проїхати на чайну плантацію. Першим ділом ми поїхали на плантацію. Їхати було не довго може хвилин 15-20. Там ми побачили багато тамільських жінок з корзинами для збирання чаю. На плантаціях працюють виключно тамілки. Платять їм здається по 3 долари на день за виконання певної норми. Ось сюди ми приїхали.
В самому цеху було дуже цікаво, фоткати правда забороняли, тому без ілюстрацій. Нам показували як чай просіюють, сушать, як він проходить стадії ферментації і як його сортують. Сортують в принципі за величиною листочка, останній, відповідно той, який використовується для пакетованого чаю. Тут в цеху чай пакують чай у великі пакети, здається по 20 кг і продають таким фірмам, як Ліптон, Маброк і так далі. Вони вже додають туди якісь есенції, пакують дрібніше і продають під своїм лейблом. Нам дали спробувати чай місцевого збору, він був хороший і ми купили кілька упаковочок. Ну і на останок, ще одна фотка плантацію, яку сміливо можна використовувати для реклами Ліптон :)
Немає коментарів:
Дописати коментар