Патна - це столиця індійського штату Біхар. Поїхала я туди з Бодхгаї, бо саме звідси в мене був потяг до Ченнаї, звідки я мала летіти далі на Шрі Ланку. Патна дуже не туристичне індійське місто. Не пам'ятаю чи бачила тут ще білих крім себе. Перевага відсутності туристів - дуже низькі ціни. Пам'ятаю, що мандариновий сік коштував всього 10 рупій, тоді як в Бодхгаї 30-35. Те саме з вуличною їжею.
Хоча місто не так далеко від місця просвітлення Будди, буддистів тут я не бачила - суцільний індуїзм.
Їхала я сюди електричкою з Гаї за 20 рупій, 3, 5 години. Щоправда у вагоні було дуже і дуже людно, всі у вагоні були індуси. Але на той час я вже майже 2 місяці була в Індії і встигла звикнути до всіх її реалій. До того ж, я поспішала на поїзд і варіантів туди добратися було небагато.
На той час в мене закінчився мобільний інтернет на телефоні, Я знайшла кіоск, де можна було поповнити рахунок, але виявилось, що заплатити за інтернет можна лише для сім-картки, купленої в межах штату Біхар. Тоді я згадала, що в мене є ще одна і куплена вона якраз в Бодхгаї, Біхар. Я поповнила рахунок і перевірила статус свого квитка на поїзд до Ченнаї. На щастя, мій квиток посунувся в черзі і був уже не у вейтлісті, правда напроти нього тепер була якась невідома мені позначка, але вказувалось місце і це головне.
Я пішла на поїзд, у вагоні провідник довго дивився на мій квиток. На моєму місці (нижньому боковому) сиділа ціла сім'я: дружина, чоловік і трирічна дитина. Провідник сказав, що ці дивні букви одначають, що на одному місці мають їхати дві людини. Їхати було 40 годин. Першу ніч я спала на нижній полці разом з індускою, але вона була дуже хорошою жінкою і мені щиро шкода було всю її сім'ю.
Потім виявилось, що в одному поїзді зі мною їхало подружжя, з якими я щойно проходила Віпасану в Бодхгаї. Дівчина була з Ізраїлю, хлопець з Узбекистану. Обоє, щойно закінчили своє навчання на медичному факультеті в Тель-Авіві. Це був їх медовий місяць, точніше два місяці, 10 днів з яких вони вирішили присвятити медитації. Також вони займались аштанга-йогою. Я була рада їх бачити, ми багато говорили і грали в ігри. Дорога була довгою.
До наступної ночі деякі люди повиходили і індусці, з якою ми ділили полку, дали якесь інше місце. О 4-ій ранку потяг прибув в Ченнаї.
Їхала я сюди електричкою з Гаї за 20 рупій, 3, 5 години. Щоправда у вагоні було дуже і дуже людно, всі у вагоні були індуси. Але на той час я вже майже 2 місяці була в Індії і встигла звикнути до всіх її реалій. До того ж, я поспішала на поїзд і варіантів туди добратися було небагато.
На той час в мене закінчився мобільний інтернет на телефоні, Я знайшла кіоск, де можна було поповнити рахунок, але виявилось, що заплатити за інтернет можна лише для сім-картки, купленої в межах штату Біхар. Тоді я згадала, що в мене є ще одна і куплена вона якраз в Бодхгаї, Біхар. Я поповнила рахунок і перевірила статус свого квитка на поїзд до Ченнаї. На щастя, мій квиток посунувся в черзі і був уже не у вейтлісті, правда напроти нього тепер була якась невідома мені позначка, але вказувалось місце і це головне.
Я пішла на поїзд, у вагоні провідник довго дивився на мій квиток. На моєму місці (нижньому боковому) сиділа ціла сім'я: дружина, чоловік і трирічна дитина. Провідник сказав, що ці дивні букви одначають, що на одному місці мають їхати дві людини. Їхати було 40 годин. Першу ніч я спала на нижній полці разом з індускою, але вона була дуже хорошою жінкою і мені щиро шкода було всю її сім'ю.
Потім виявилось, що в одному поїзді зі мною їхало подружжя, з якими я щойно проходила Віпасану в Бодхгаї. Дівчина була з Ізраїлю, хлопець з Узбекистану. Обоє, щойно закінчили своє навчання на медичному факультеті в Тель-Авіві. Це був їх медовий місяць, точніше два місяці, 10 днів з яких вони вирішили присвятити медитації. Також вони займались аштанга-йогою. Я була рада їх бачити, ми багато говорили і грали в ігри. Дорога була довгою.
До наступної ночі деякі люди повиходили і індусці, з якою ми ділили полку, дали якесь інше місце. О 4-ій ранку потяг прибув в Ченнаї.
Немає коментарів:
Дописати коментар