Мені важко згадати, коли я вперше була в Одесі, бо як людина з Одеської області була тут мільйон разів. Напишу з 2005-го, бо тоді влітку я кілька місяців жила в Одесі. Не зважаючи на географічну близькість Одеса завжди була для мене іншої, чужою. Думаю так склалось історично, бо Одеса, як вільний порт тривалий час розвивалась окремо від регіону.
Серед ранніх спогадів про Одесу автобусна поїздка в Одесу зі школи, десь в класі 6-му, здається. Тоді найбільше запам'ятались Потьомкінські сходи і Горсад. А найбільшим розчаруванням було те, що нас так і не зводили в Макдональдз, хоча обіцяли. Потім ще виявилось що старші дівчата, скориставшись вільним часом в Горсаду таки збігали в Макдональз і зайшли в автобус з Хепі мілом. Це було жорсткого. В автобусі почався справжній бунт, який був нещадно придушений нашою класною керівничкою. Автобус взяв курс на Білгород-Дністровський.
Після того як моя сестра поїхала вчитись в Одесу, тобто десь з восьмого класу, я досить часто їздила до неї в гості. Вона жила на Довженка, дуже близько до моря, ми часто гуляли, ходили на якісь заходи. Одного разу сестра подарувала мені на День народження квитки на концерт "Океан Ельзи", тоді вони презентували альбом "Суперсиметрія". Було це на 1 квітня, тому довелось лицезрєть Одеську юморину, яку я ніколи не любила і намагалась уникати. Концерт був дуже крутий. Досі безмежно вдячна сестрі за ті квитки :)
Моє перше літо в Одесі було літо 2005го року, коли я закінчила школу і кудись вступала. В Одесі я подала документи в Університет Мечникова на дві спеціальності: на філософію і на міжнародні відносини. На філософію, тому що туди мене взяли просто так, без іспитів, а на міжнародні відносини, бо так того хотів мій батько через те, що там вже вчилась моя сестра. Тому довелось здавати іспити. Історію мені зарахували, бо в мене було зовнішнє тестування, англійську я склала на тверду четвірку, а от диктант з української - на мінімальну трієчку. Виявилось, точніше я це і так знала, що там це роблять спеціально - дають мегаскладний диктант з купою авторських розділових знаків і всі, кому треба мають текст того диктанту наперед. Не можу сказати, що я дуже засмутилась з того, що не вступила. На той час я вже вступила на дві спеціальності в НаУКМА і знову ж таки на філософію в Мечникова. Але батько, мабуть, і досі думає, що я спеціально завалила той диктант.
Пам'ятаю, що після диктанту ми з хлопцем пішли на пляж. Погода була прекрасна. Загалом після того я залишились в Одесі на літо, щоб бути з ним. Жила в сестри, працювала промоутером в різних супермаркетах і роздавала флаєри. За те літо я досить добре вивчила Одесу і нормально орієнтувалась в місті. Одеса мені подобалась. Потім я поїхала на навчання в Київ, але практично на кожні вихідні приїжджала в Одесу щоб побачитись зі своїм хлопцем. І так десь півтора роки...
Всі наступні мої студентські роки поїздки в Одесу обмежувались залізничним вокзалом, де я пересідала на маршрутку додому і домашніми адресами моїх одеських друзів, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Після закінчення університету, я повернулась з Києва в Білгород-Дністровський і пройшла співбесіду для роботи на круїзному лайнері. Контракту довелось чекати дуже довго. Здається, це була найдовша осінь в моєму житті. В листопаді я вирішила, що чекати більше не можу і йду на роботу. Для початку пішла працювати адміністратором в готель, де працювала добу через дві. Мені це було зручно, бо можна було продовжувати жити в Білгороді і ранішньою електричкою їздити на роботу. Через два місяці власник готелю запросив мене працювати в морську транспортну компанію. Я погодилась.
Тоді вже я зняла кімнату на вулиці Старопортофранківській. Тоді моя тітка сказала, Оля, в тебе як в Пушкіна, Одєсский пєріод. І мені подобався цей період. Мені подобалось що пішки можна піти на роботу, ну або проїхатись на тролейбусі чи маршрутці всього 10 хвилин. Хоча знайомих в мене в Одесі не так багато, але є щонайменше 2-3 подруги, з якими я регулярно бачилась. Крім того я тричі на тиждень ходила на йогу і вдвічі на іспанську мову. Старалась не пропускати культурні заходи, типу Жадана або Андруховича в Одесі. Так пройшло два місяці. Мені прийшов контракт на судно і я вирішила все кидати і їхати туди.
В мене залишався місяць на збирання і оформлення документів. Я вирішила піти з роботи раніше і провести цей квітень в своє задоволення. Я трохи з'їздила в Донецьк, потім у Вінниці, а потім привезла моїх друзів-німців в Одесу :)
Оскільки серед них були любителі як трамваїв, так і моря, то ми першим ділом поїхали 5-м трамвайчиком в Аркадію. Була 7-ма ранку і досить прохолодно. Але море всіх гріло :)
Мені було дуже цікаво гуляти з моїми німцями і бачити Одесу їх очима, що їх цікавить і що викликає захоплення. Після моря ми поїхали на квартиру на Площі Льва Толстого, яку я для них знайшла. Вона їм в принципі сподобалась і була досить затишною. Ось, це вид з балкону.
Потім хтось з моїх німців зайшов в ванну і закричав: "Kakerlaken! Kakerlaken!" Кілька дюжин малесеньких тарганчиків розбігалось у всі боки щоразу, коли у ванній включали світло. Дуже швидко всі до них звикли і змирились, погодившись на тому, що вони маленькі :)
На кухні квартири ми довго сиділи, спілкувались, пили хто пиво, хто горілку, їли вареники і пельмені.
Потім пішки пішли в центр, дійшли до Соборної площі. Ерік все фотографував трамваї.
Так ми вийшли на Дерибасівську. Тут найбільше захоплення викликав Пасаж.
Ми пройшлись по Дерибасівській і звернули ліворук в бік Оперного театру. Карликові дерева теж не оминули увагою))
Оперний, здається, теж усім сподобався і ми пішли далі. Пройшли повз міську раду і далі вздовж Приморського бульвару.
Побачили Морвокзал.
Спустились сходами, де зробили фото на згадку :)
На Морвокзалі всі погодились з тим, що цей пам'ятник дуже дивний...
Втім погода була хороша і ми вирішили покататись на катері.
Насолоджувались морем і пили пиво.
Далі з Приморського пішли в напрямку Тещиного мосту, де ми довго всі одночасно стрибали :)
Було весело. Ще я їм показала, будинок з однією стіною :)
До цієї стандартної програми Must see in Odessa ще додалась квартира-галерея Гапчинської, яку напередодні мені показала моя тітка.
Там я побачила, що моїм німецьким друзям хотілось більше побачити справжньої Одеси, а не такої, яку зазвичай показують туристам. Вони заходили в різні одеські дворики і довго розглядали там різні деталі.
Такі ось як ці старі поштові скриньки...
Або Указатель квартир.
Захоплювались графіті в дворах..
Все це допомагало їм відчути місто так, як відчувають його мешканці Одеси.
Останній день вони самі гуляли Одесою і сказали, що їх дуже вразив Привоз, риба й м'ясо, які продавались просто на розкладках.
Хоча була в Одесі мільйон разів, тут все ще залишаються місця які я ніколи не бачила. У вересні 2020 року, наприклад, відкрила для себе набережну Ланжерон з пальмами і фонтанами.
Серед ранніх спогадів про Одесу автобусна поїздка в Одесу зі школи, десь в класі 6-му, здається. Тоді найбільше запам'ятались Потьомкінські сходи і Горсад. А найбільшим розчаруванням було те, що нас так і не зводили в Макдональдз, хоча обіцяли. Потім ще виявилось що старші дівчата, скориставшись вільним часом в Горсаду таки збігали в Макдональз і зайшли в автобус з Хепі мілом. Це було жорсткого. В автобусі почався справжній бунт, який був нещадно придушений нашою класною керівничкою. Автобус взяв курс на Білгород-Дністровський.
Після того як моя сестра поїхала вчитись в Одесу, тобто десь з восьмого класу, я досить часто їздила до неї в гості. Вона жила на Довженка, дуже близько до моря, ми часто гуляли, ходили на якісь заходи. Одного разу сестра подарувала мені на День народження квитки на концерт "Океан Ельзи", тоді вони презентували альбом "Суперсиметрія". Було це на 1 квітня, тому довелось лицезрєть Одеську юморину, яку я ніколи не любила і намагалась уникати. Концерт був дуже крутий. Досі безмежно вдячна сестрі за ті квитки :)
Пам'ятаю, що після диктанту ми з хлопцем пішли на пляж. Погода була прекрасна. Загалом після того я залишились в Одесі на літо, щоб бути з ним. Жила в сестри, працювала промоутером в різних супермаркетах і роздавала флаєри. За те літо я досить добре вивчила Одесу і нормально орієнтувалась в місті. Одеса мені подобалась. Потім я поїхала на навчання в Київ, але практично на кожні вихідні приїжджала в Одесу щоб побачитись зі своїм хлопцем. І так десь півтора роки...
Всі наступні мої студентські роки поїздки в Одесу обмежувались залізничним вокзалом, де я пересідала на маршрутку додому і домашніми адресами моїх одеських друзів, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Після закінчення університету, я повернулась з Києва в Білгород-Дністровський і пройшла співбесіду для роботи на круїзному лайнері. Контракту довелось чекати дуже довго. Здається, це була найдовша осінь в моєму житті. В листопаді я вирішила, що чекати більше не можу і йду на роботу. Для початку пішла працювати адміністратором в готель, де працювала добу через дві. Мені це було зручно, бо можна було продовжувати жити в Білгороді і ранішньою електричкою їздити на роботу. Через два місяці власник готелю запросив мене працювати в морську транспортну компанію. Я погодилась.
Тоді вже я зняла кімнату на вулиці Старопортофранківській. Тоді моя тітка сказала, Оля, в тебе як в Пушкіна, Одєсский пєріод. І мені подобався цей період. Мені подобалось що пішки можна піти на роботу, ну або проїхатись на тролейбусі чи маршрутці всього 10 хвилин. Хоча знайомих в мене в Одесі не так багато, але є щонайменше 2-3 подруги, з якими я регулярно бачилась. Крім того я тричі на тиждень ходила на йогу і вдвічі на іспанську мову. Старалась не пропускати культурні заходи, типу Жадана або Андруховича в Одесі. Так пройшло два місяці. Мені прийшов контракт на судно і я вирішила все кидати і їхати туди.
В мене залишався місяць на збирання і оформлення документів. Я вирішила піти з роботи раніше і провести цей квітень в своє задоволення. Я трохи з'їздила в Донецьк, потім у Вінниці, а потім привезла моїх друзів-німців в Одесу :)
Оскільки серед них були любителі як трамваїв, так і моря, то ми першим ділом поїхали 5-м трамвайчиком в Аркадію. Була 7-ма ранку і досить прохолодно. Але море всіх гріло :)
На кухні квартири ми довго сиділи, спілкувались, пили хто пиво, хто горілку, їли вареники і пельмені.
Далі з Приморського пішли в напрямку Тещиного мосту, де ми довго всі одночасно стрибали :)
Хоча була в Одесі мільйон разів, тут все ще залишаються місця які я ніколи не бачила. У вересні 2020 року, наприклад, відкрила для себе набережну Ланжерон з пальмами і фонтанами.
Немає коментарів:
Дописати коментар