Осло, травень 2012

Осло я побачила вже під час свого першого круїзу на лайнері. Тоді на судні я була менше тижня і почувалась дуже розгублено. Роботу свою я толком не знала як робити, губилась на судні. Тим не менше в мене на судні вже були друзі. Одним із них був український музикант Юра. Юрі було десь близько 50, щодня він грав у складі українського тріо. В Осло ми вийшли в місто разом.

На перший погляд музикантам на судні живеться відносно добре: всього кілька годин роботи на день, вільне пересування по лайнеру, право відвідувати театр на борту і все таке. Насправді, вільний час на судні це не завжди добре. Поговорити нема з ким, всі зайняті, кудись поспішають. А якщо ти ще й погано говориш англійською, то взагалі дуже легко опинитись в ізоляції і самотності. Юрин контракт вже закінчувався і скоро він мав повертатись додому, до сім'ї, я була дуже рада за нього.

Юра влаштував мені справжню фотосесію в Осло. Це, до речі, моє перше фото на фоні мого лайнеру Celebrity Eclipse, і одне з небагатьох.

Прямо біля порту були якісь фортифікаційні споруди. Першим ділом ми пішли туди, подивитись поближче.

Найбільше там мені сподобались гармати ...

... і охорона :)

Далі по Осло ми ходили досить хаотично. З орієнтацією на місцевості в Юри виявилось ще гірше ніж в мене, тому мені доводилось весь час думати про те, щоб весь час пам'ятати де наш корабель. Він розказав страшну історію про те, як одного разу заблукав десь в Іспанії і ледь-ледь не запізнився на борт. Хоч ми були й без карти, але як нам здалось досить добре подивились центр міста.

Якщо не помиляюсь, на задньому фоні Оперний театр, а фонтанчик на передньому - нагадав мені про Майдан Незалежності :) А це ось нижче взагалі не знаю що, але просто красиво)

Ще бачили університет, от.

І головну вулицю для шопінгу...

Насправді ще багато чого бачили, але що воно і як називається не знаю. Ви вже, мабуть, помітили, що вихід в місто з судна це в кращому випадку десь я коротка оглядова екскурсія містом. Тому в постах з поміткою Shiplife немає якихось глибоких спостережень і розповідей, а фотографій часом там більше ніж слів. Се ля ві, але скаржитись нема чого, бо багато хто і того ніколи не мав можливості побачити.

В Юри були з собою якісь норвезькі крони, ми зайшли в кафе з надією зловити wifi. Wifi ми зловили і навіть встигли поговорити по скайпу з домашніми до того, як прийшов офіціант.

Коли нам принесли мені ми зрозуміли, що тих крон, які є в Юри не вистачить навіть на 2 чашки кави. Ми звідти пішли і повернулись на судно.