Орджонікідзе, липень 2009

В Орджонікідзе нас мало їхати 8 людей, але в останній день двох хлопців не відпустили з роботи, тому вони і дівчина одного з них залишились в Києві. Ще двоє вирішили їхати в інше місце, кудись в сторону Севастополя. Нас залишилось троє: моя подруга Іра, друг Іван і я. Всі історики - найстійкіші :)

Орджо прийняв нас дуже привітно. Ми досить легко на місці знайшли собі 2-кімнатну квартиру прямо біля центрального ринку за 200 грн/день, правда без гарячої води. В день нашого приїзду якраз було якесь свято чи то моряка, чи то рибака.

Словом, містечко підготувалось до нашого приїзду :)

Так пройшов перший день. На наступний ми вже пішли на пляж. Спочатку ми чомусь пішли не на той пляж, який ближче до нас і починається відразу за набережною, а той, який - з іншого боку пагорба. Там було в принципі нічо, але щоразу лазити через гору якось не хотілось, тому наступного дня пішли шукати інші варіанти.

Коли ми прийшли на центральний пляж, якраз той, що починається за набережною, ми ужаснулісь. Ніде яблуку було впасти, купа якихось дітей з вожатими. Тепер я знаю, що це нагадувало тайський Пхукет.

Ми вирішили йти далі, дертись через скелі і дивитись, що там.

А там було вже суттєво краще. Крім нас було ще може чоловік 10-20, коли як. Тут вже можна було спокійно насолоджуватись краєвидами, плавати і спостерігати за крабиками :)

Для спостереження за крабами нам дуже знадобився Ірин гламурний рожевий круг.

Щоб не каламутити воду ногами, ми вдвох тримались за нього одночасно. Тоді через ідеально прозору воду можна було спостерігати за дюжинами маленьких крабиків, які повзали вліво-вправо, час від часу зариваючись в пісок. Серед інших допоміжних засобів в нас ще був надувний матрац.

Ми рідко брали його з собою, а коли брали до зазвичай зупинялись вже на першому громадському пляжі, бо через скелі перти його було не дуже зручно і добровольців на це було мало :)

Крім крабиків на тому пляжі, куди ми зазвичай ходили без матрацу, можна було ще спостерігати за нудистами і дикарями. Нашому Вані там дуже подобалось, завдяки чому і маємо тепер такий чудовий фотозвіт))

Вечорами ми намагались влаштовувати собі якусь культурну програму. Облазили там всі пагорби, які тільки можна. Найкрутіше було ось тут, де море видно відразу з трьох боків...

Ми довго сиділи там нагорі, дочекались заходу сонця.

Потім спустились до низу і ще раз пройшлись набережною.

На заході сонця кольори неба і моря переливались неймовірними м'якими, пастельними кольорами.

Іншим разом залізли ще на одну гору. Ваня до останнього не вірив нам, що ми з Ірою там були доки не побачив фотодокази :)

Взагалі в Орджо щоб не доводилось довго шукати красивих пейзажів - вони були вскрізь. Достатньо піднятись на метрів десять над рівнем моря і фантастичний панорамний гірсько-морський краєвид вам гарантований...

Я мало де була в Криму і мені важко судити, але наразі, це моє улюблене місце в Криму.

Звичайно, це ще завдяки друзям, які були там зі мною і переживали всі ті прекрасні моменти, що і я :)

Орджонікідзе був заслуженим відпочинком, бо перед тим я працювала практично без вихідних і взагалі втомилась після навчального року. Тут було все, що потрібно :)

Одного разу нам чомусь захотілось глінтвейну. Ми обійшли всі заклади набережної, але ніде глінтвейну не було. Лише в одному місці нам сказали: "Так расскажите как его делать, мы вам сделаем". Нам було дуже дивно, що ніхто не знав про глінтвейн, але ще більще зраділи, що отримаємо те, що хотіли ;)

Серед інших розваг в Орджонікідзе були мультфільми 3D, кафе, бари і нічні клуби. На мультфільм ми одного разу сходили. Це було приміщення з дзеркалами, як в студії бальних танців, і з дерев'яними стільцями, такими як у нас були в школі. Фільм запустили з ноутбука, але окуляри роздали. Ще в Орджонікідзе і посріблений пам'ятник Кірову, а Леніна ми там шось не бачили.

Пам'ятаю 5 років назад виклала вконтакті це фото (не з Кіровим, а те, що нижче), і написала, що дуже хотілося б повернутись туди ще. Один мій френд Міша прокоментував це так: "шо я магу сказать - сматри в будущее, а не в прошлое думай шо ты еще сделаешь, а не шо ты могла б сделать" і ще потім таке: "время - единственный ограниченный ресурс для всех - и как его потратить мы выбираем сами".

Ті слова мені чомусь дуже запам'ятались. І не маю сумнівів щодо того, що в український Орджонікідзе я ще повернусь і на крабів буду дивитись, і на гори, і на нудистів. Бо #Кримнаш