Я спеціально включила Мумбаї у список відвіданих міст, щоб написати про те, яка пригода трапилась зі мною в новорічну ніч цього року. Не зважаючи на те, що самого міста я практично не бачила, думаю історія варта уваги. Усно я її вже переказувала друзям, мабуть, разів 10 :)
А діло було так. Після всіх перепетій з моїм анульований квитком з Індію в Шрі Ланку, в мене лишалось ще кілька днів щоб придумати куди б поїхати перш ніж мене депортують з країни за просрочену візу. Було вирішено повернутись додому. Спасибі добрим людям, Ірі і Жені, які купили мені зворотній квиток! Вам 100500 плюсів в карму :)
Отже квиток в мене був на 31 грудня. За планом я мала зустріли Новий рік в аеропорту Мумбаї. Наш літак Ченнаї-Мумбаї приземлився десь без чогось одинадцята. По прильоти всі люди вибудувались в довгу чергу на трансфер. Я подумала, що часу до наступного літака о 6-тій ранку в мене більше ніж достатньо, а тому поспішати нікуди. Не вистачало ще тільки зустріти Новий рік в черзі! Я відійшла в сторону, сіла в залі очікування, дістала з рюкзала індійські мандарини, завчасно прикуплені в Ченнаї, здається в мене ще були якісь горішки. Я включила на плеєрі якусь індійську музичку і насолоджувалась життям. Потім подумала, чому б мені не вийти подивитись на місто, хоча б біля аеропорту. Я вийшла надвір.
Ніч була темна, але гірлянди і вистріли фейєрверків десь вдалині нагадували, що сьогодні свято. Я сіла на великому мармуровому бардюрі і все це спогладала. Час від часу мені пропонували таксі, я відмовлялась. Було дуже тепло, десь +28.
Десь за півгодини після прильоту нашого рейсу стало зовсім пусто, люди роз'їхались, таксі теж. Час від часу чулись якісь постріли. Потім під аеропортом, дуже близько від мене з'явилось дуже багато індійської поліції, десь до 20 чоловік. Всі вони були озброєні автоматами. Вони кілька разів просили мене відійти подалі від них і відсувалась ближче до входу в аеропорту. Так я зустріла Новий рік 2014. Не було ніяких курантів, тому зрозуміти, що вже 2014-тий можна було тільки довірившись годиннику на мобільному телефоні. Тоді я ще раз переконалась в тому наскільки все в нашому житті умовно.
Я посиділа ще десь хвилин сорок, потім подумала, що треба повернутись назад в аеропорт. Я підійшла до входу, де стояв охоронець. Показала йому квиток на наступний рейс - без цього в Індії в аеропорт не зайдеш. Але він сказав, що не може пропустити мене назад. Його англійська була не настільки хороша, щоб пояснити мені чому саме я не можу зайти. Я йому пояснювала, що я щойно з рейсу і що в мене вже є посадочний документ на наступний рейс, але це не допомагало. Потім до мене підійшов, якийсь інший індус, який добре говорив англійською. Він пояснив мені, що виходити надвір мені не можна було. Що люди всередині кликали мене назад, але я не чула бо була в навушниках...
Я потім з'ясувалось аеропорт, в який ми прилетіли в Мумбаї був внутрішнім, а летіти далі я мала з міжнародного. Зазвичай пасажирів всередині аеропорту забирає автобус і везе в інший аеропорт. Проблема була в тому, як вони сказали, в цьому аеропорту немає обладнання для security check-а, тому вони не можуть мене тепер перевірити, і відповідно, впустити всередину. Вони сказали: "А що як вам тут передали якийсь пакунок? Ми ж цього не знаємо." Пояснювати те, що я просто годинку посиділа на свіжому повітрі тут біля входу було марно. Тоді я запитала в того чувака, що ж мені робити. Він сказав, що вламувати охоронця немає сенсу, бо скрізь камери і якщо він мене впустить, в нього будуть великі проблеми. Порадив мені брати таксі, або рікшу і їхати в той міжнародний аеропорт самостійно.
В кишені в мене лишалось всього 300 рупій, кредитка вже не працювала, бо я була повідомила в банк, що буду в Індії до 30 грудня. Таксі коштувало 500 рупій, Моторікшу я знайшла за 250 і вторгувала за 200 і була дуже з того щаслива, Правда, коли ми вже виїхали то водій сказав, що ціна все таки 250 рупій. Я сказала, щоб він зупиняв машину, бо я тоді вийду. Він запокоївся, сказав, що 200 рупій ок. Коли приїхали вже в аеропорт попросив 250, я віддала вже скільки просив. Рупії, які в мене лишались були мені вже в принципі ні до чого, хіба як сувеніри вдома роздавати.
Біля аеропорту, в який ми приїхала, була велика черга. Спочатку подумала, що то черга на вхід. Там стояло багато людей з якихось сурових ісламістських країн, ймовірно з Ірану чи Іраку. Принаймні я чомусь так подумала. Жінки в паранджі, яка закриває все крім очей, чоловіки бородаті, схожі на Усану бен Ладена. Але потім виявились, що вони були в якійсь іншій черзі.
Коли ж підійшла моя черга на вхід я довго думала, що показувати поліції роздрукований квиток з паспортом чи вже посадочний талон. Вирішила, що краще просто показати квиток, щоб без зайвих питань, але вони не сильно й дивились. Всередині я підійшла до стійки Turkish Airlines і пояснила ситуацію. Хлопчик там був дуже приємний привітав мене з Новим роком, сказав, що таке буває і що потурбується про те, щоб мій багаж передали в Київ.
Новий рік за українським часом я зустріла в цьому аеропорту. Навіть купила якусь дешеву міжнародну картку, дозвонилась батькам і привітала їх з Новим роком. Вони були раді, що в мене все добре.
Отже квиток в мене був на 31 грудня. За планом я мала зустріли Новий рік в аеропорту Мумбаї. Наш літак Ченнаї-Мумбаї приземлився десь без чогось одинадцята. По прильоти всі люди вибудувались в довгу чергу на трансфер. Я подумала, що часу до наступного літака о 6-тій ранку в мене більше ніж достатньо, а тому поспішати нікуди. Не вистачало ще тільки зустріти Новий рік в черзі! Я відійшла в сторону, сіла в залі очікування, дістала з рюкзала індійські мандарини, завчасно прикуплені в Ченнаї, здається в мене ще були якісь горішки. Я включила на плеєрі якусь індійську музичку і насолоджувалась життям. Потім подумала, чому б мені не вийти подивитись на місто, хоча б біля аеропорту. Я вийшла надвір.
Я посиділа ще десь хвилин сорок, потім подумала, що треба повернутись назад в аеропорт. Я підійшла до входу, де стояв охоронець. Показала йому квиток на наступний рейс - без цього в Індії в аеропорт не зайдеш. Але він сказав, що не може пропустити мене назад. Його англійська була не настільки хороша, щоб пояснити мені чому саме я не можу зайти. Я йому пояснювала, що я щойно з рейсу і що в мене вже є посадочний документ на наступний рейс, але це не допомагало. Потім до мене підійшов, якийсь інший індус, який добре говорив англійською. Він пояснив мені, що виходити надвір мені не можна було. Що люди всередині кликали мене назад, але я не чула бо була в навушниках...
Я потім з'ясувалось аеропорт, в який ми прилетіли в Мумбаї був внутрішнім, а летіти далі я мала з міжнародного. Зазвичай пасажирів всередині аеропорту забирає автобус і везе в інший аеропорт. Проблема була в тому, як вони сказали, в цьому аеропорту немає обладнання для security check-а, тому вони не можуть мене тепер перевірити, і відповідно, впустити всередину. Вони сказали: "А що як вам тут передали якийсь пакунок? Ми ж цього не знаємо." Пояснювати те, що я просто годинку посиділа на свіжому повітрі тут біля входу було марно. Тоді я запитала в того чувака, що ж мені робити. Він сказав, що вламувати охоронця немає сенсу, бо скрізь камери і якщо він мене впустить, в нього будуть великі проблеми. Порадив мені брати таксі, або рікшу і їхати в той міжнародний аеропорт самостійно.
В кишені в мене лишалось всього 300 рупій, кредитка вже не працювала, бо я була повідомила в банк, що буду в Індії до 30 грудня. Таксі коштувало 500 рупій, Моторікшу я знайшла за 250 і вторгувала за 200 і була дуже з того щаслива, Правда, коли ми вже виїхали то водій сказав, що ціна все таки 250 рупій. Я сказала, щоб він зупиняв машину, бо я тоді вийду. Він запокоївся, сказав, що 200 рупій ок. Коли приїхали вже в аеропорт попросив 250, я віддала вже скільки просив. Рупії, які в мене лишались були мені вже в принципі ні до чого, хіба як сувеніри вдома роздавати.
Біля аеропорту, в який ми приїхала, була велика черга. Спочатку подумала, що то черга на вхід. Там стояло багато людей з якихось сурових ісламістських країн, ймовірно з Ірану чи Іраку. Принаймні я чомусь так подумала. Жінки в паранджі, яка закриває все крім очей, чоловіки бородаті, схожі на Усану бен Ладена. Але потім виявились, що вони були в якійсь іншій черзі.
Коли ж підійшла моя черга на вхід я довго думала, що показувати поліції роздрукований квиток з паспортом чи вже посадочний талон. Вирішила, що краще просто показати квиток, щоб без зайвих питань, але вони не сильно й дивились. Всередині я підійшла до стійки Turkish Airlines і пояснила ситуацію. Хлопчик там був дуже приємний привітав мене з Новим роком, сказав, що таке буває і що потурбується про те, щоб мій багаж передали в Київ.
Новий рік за українським часом я зустріла в цьому аеропорту. Навіть купила якусь дешеву міжнародну картку, дозвонилась батькам і привітала їх з Новим роком. Вони були раді, що в мене все добре.
Немає коментарів:
Дописати коментар