Київ. Більше ніж місто. Більше ніж столиця. Центр ваги. Українська мрія.
Мій перший свідомий візит до Києва був в сьомому класі. Тоді автобусом вчителька паралельного класу привезла нас подивитись на столицю. Це було вражаюче. Гід знав на чому робити акценти: возив нас кататись на фунікулері й найдовшому ескалаторі на Арсенальній. Точно пам'ятаю Михайлівську площу, там я не могла не сфоткатись зі своєю тескою-княгинею. Їй щоправда здається відрізали голову на фото. Наступне епічне фото було біля пам'ятника жертвам Голодомору. Не знаю як мені в голову прийшла така ідея, але нє судітє строго - 7 клас. Коли я вже пройшла через газон до пам'ятника, то зрозуміла, що тут щось не те, і вирішила згладити ситуацію понурим виразом обличчя. Десь ця фотка колись була в мене надрукована, але подальша доля тієї плівки невідома. Тому, на жаль, без ілюстрацій. Можу тільки підказати, що тоді в мене було коротке волосся і синя дута куртка. Це було дуже смішно))
Коли я на уроках сперечалась з вчителькою російської мови Валєнтиною Ємельяновною, вона казала, що мені обов'язково треба їхати в Київ, коли закінчу школу. Десь так думка про Київ як щось далеке і бажане оселилась в моїй голові. Потім знайомий моєї старшої сестри, з яким вона постійно їздила на різні олімпіади і конкурси, раптом вступив в "Києво-Могилянську академію". Це було дуже круто і про це говорили всі, бо ніхто ще в Білгороді, мабуть, не вступав туди. Сестра казала, що це нереально, а я мало що розуміла, але десь там собі запам'ятала.
В десятому чи одинадцятому класі все оформилось остаточно - я хотіла вчитись тільки в Києві, і тільки в "Києво-Могилянській академії". Як зараз пам'ятаю рекламу пробного тестування в Могилянку по радіо "Ера". Я почула і розказала про це подрузі, вона сказала: "Так треба їхати!" Мені вдалось схилити на свій бік маму і взяти в неї необхідні на поїздку гроші. Батько був категорично проти, бо хотів, щоб я вчилась в Одесі, там де й моя сестра... (але це дуже довга історія). Я поїхала.
А ще ж була Помаранчева революція, куди батьки мене так і не пустили, бо там і так весь час була вже моя сестра, яка їх дозволу не питала. Зате після того ми зустрічали Новий 2005-тий рік на Майдані, до речі мій перший Новий рік не вдома. Було дуже круто. Нас було багато, да-да і нас не подолати :) Було купа друзів моєї сестри, ми ходили в гості до людей, в яких вони жили під час революції. Потім на Майдані ще зустрілись з нашою тіткою і моєю подругою. Один з найнезабутніших моїх Нових років - в трійці найкращих точно. Вже тоді я знала, що 2005 рік принесе в моє життя величезні зміни. Досі вважаю його найповоротнішим роком в своєму житті.
В Могилянку я вступила і почалось повномасштабне освоєння Києва. У вільний від навчання час я дуже любила сісти в якийсь тролейбус і дивитись куди він мене привезе. Те саме з маршрутками, автобусами і метро. На метро я дуже любила спеціально їздити на станцію Дніпро, щоб дивитись як воно виходить з-під землі й перетинає Дніпро. Зараз теж це дуже люблю, правда мені тепер це по дорозі :)
Вже на першому курсі я знала місто не гірше за своїх одногрупників киян. Багато хто думав, що я з Києва. Коли дізнавались, що я з Одеської області доводилось довго пояснювати чому я говорю українською. Так, це справді дивно, згодна).
Майже всі мої улюблені маршрути Києвом починаються або закінчуються на Контрактовій площі: Контрактова - Сагайдачного - Фунікулер - Михайлівська - Софійська - Майдан - Хрещатик. Або Контрактова - Сагайдачного - Поштова - Європейська площа - Хрещатик. Іноді, коли після пар в п'ятницю залишалось кілька годин до поїзда додому ще був варіант пішки дійти з Контрактової до Вокзальної. Правда перші рази я губилась десь між Театральною і Університетом, і тоді під'їжджала кілька станцій на метро. А ще з Контрактової добре під'їхати 62-им до Європейської, Маріїнського чи Арсенальної. Варіантів безліч)
Після 6 студентських років тут Київ завжди зі мною. Куди б я не їхала з нього, я не сумую, бо знаю, що точно повернуся. А от коли повертаюсь - дуже радію. Хочеться швидше побачити все те, що встигло стати рідним і близьким, зустрітись зі старими-добрими друзями, випити пива на Контракті чи просто прогулятись містом. Точно знаю, що в Києві завжди буде де зупинитись, що робити і до кого звернутись за допомогою в разі потреби. Київ - це мої люди. Друзі, родичі, колеги, одногрупники, однодумці і просто знайомі цікаві люди. Тут завжди частина мене, велика частина. Саме це місто найбільше зробило мене такою, якою я є тепер.
Люблю, бо як його не любити?..)
Мій перший свідомий візит до Києва був в сьомому класі. Тоді автобусом вчителька паралельного класу привезла нас подивитись на столицю. Це було вражаюче. Гід знав на чому робити акценти: возив нас кататись на фунікулері й найдовшому ескалаторі на Арсенальній. Точно пам'ятаю Михайлівську площу, там я не могла не сфоткатись зі своєю тескою-княгинею. Їй щоправда здається відрізали голову на фото. Наступне епічне фото було біля пам'ятника жертвам Голодомору. Не знаю як мені в голову прийшла така ідея, але нє судітє строго - 7 клас. Коли я вже пройшла через газон до пам'ятника, то зрозуміла, що тут щось не те, і вирішила згладити ситуацію понурим виразом обличчя. Десь ця фотка колись була в мене надрукована, але подальша доля тієї плівки невідома. Тому, на жаль, без ілюстрацій. Можу тільки підказати, що тоді в мене було коротке волосся і синя дута куртка. Це було дуже смішно))
Коли я на уроках сперечалась з вчителькою російської мови Валєнтиною Ємельяновною, вона казала, що мені обов'язково треба їхати в Київ, коли закінчу школу. Десь так думка про Київ як щось далеке і бажане оселилась в моїй голові. Потім знайомий моєї старшої сестри, з яким вона постійно їздила на різні олімпіади і конкурси, раптом вступив в "Києво-Могилянську академію". Це було дуже круто і про це говорили всі, бо ніхто ще в Білгороді, мабуть, не вступав туди. Сестра казала, що це нереально, а я мало що розуміла, але десь там собі запам'ятала.
В десятому чи одинадцятому класі все оформилось остаточно - я хотіла вчитись тільки в Києві, і тільки в "Києво-Могилянській академії". Як зараз пам'ятаю рекламу пробного тестування в Могилянку по радіо "Ера". Я почула і розказала про це подрузі, вона сказала: "Так треба їхати!" Мені вдалось схилити на свій бік маму і взяти в неї необхідні на поїздку гроші. Батько був категорично проти, бо хотів, щоб я вчилась в Одесі, там де й моя сестра... (але це дуже довга історія). Я поїхала.
А ще ж була Помаранчева революція, куди батьки мене так і не пустили, бо там і так весь час була вже моя сестра, яка їх дозволу не питала. Зате після того ми зустрічали Новий 2005-тий рік на Майдані, до речі мій перший Новий рік не вдома. Було дуже круто. Нас було багато, да-да і нас не подолати :) Було купа друзів моєї сестри, ми ходили в гості до людей, в яких вони жили під час революції. Потім на Майдані ще зустрілись з нашою тіткою і моєю подругою. Один з найнезабутніших моїх Нових років - в трійці найкращих точно. Вже тоді я знала, що 2005 рік принесе в моє життя величезні зміни. Досі вважаю його найповоротнішим роком в своєму житті.
В Могилянку я вступила і почалось повномасштабне освоєння Києва. У вільний від навчання час я дуже любила сісти в якийсь тролейбус і дивитись куди він мене привезе. Те саме з маршрутками, автобусами і метро. На метро я дуже любила спеціально їздити на станцію Дніпро, щоб дивитись як воно виходить з-під землі й перетинає Дніпро. Зараз теж це дуже люблю, правда мені тепер це по дорозі :)
Вже на першому курсі я знала місто не гірше за своїх одногрупників киян. Багато хто думав, що я з Києва. Коли дізнавались, що я з Одеської області доводилось довго пояснювати чому я говорю українською. Так, це справді дивно, згодна).
Майже всі мої улюблені маршрути Києвом починаються або закінчуються на Контрактовій площі: Контрактова - Сагайдачного - Фунікулер - Михайлівська - Софійська - Майдан - Хрещатик. Або Контрактова - Сагайдачного - Поштова - Європейська площа - Хрещатик. Іноді, коли після пар в п'ятницю залишалось кілька годин до поїзда додому ще був варіант пішки дійти з Контрактової до Вокзальної. Правда перші рази я губилась десь між Театральною і Університетом, і тоді під'їжджала кілька станцій на метро. А ще з Контрактової добре під'їхати 62-им до Європейської, Маріїнського чи Арсенальної. Варіантів безліч)
Після 6 студентських років тут Київ завжди зі мною. Куди б я не їхала з нього, я не сумую, бо знаю, що точно повернуся. А от коли повертаюсь - дуже радію. Хочеться швидше побачити все те, що встигло стати рідним і близьким, зустрітись зі старими-добрими друзями, випити пива на Контракті чи просто прогулятись містом. Точно знаю, що в Києві завжди буде де зупинитись, що робити і до кого звернутись за допомогою в разі потреби. Київ - це мої люди. Друзі, родичі, колеги, одногрупники, однодумці і просто знайомі цікаві люди. Тут завжди частина мене, велика частина. Саме це місто найбільше зробило мене такою, якою я є тепер.
Люблю, бо як його не любити?..)
Немає коментарів:
Дописати коментар