Маямі - це наразі єдине нормально побачене мною американське місто. В Маямі мені нарешті дали форму I-95 і я могла переміщатись по місту без супроводу офіцерів поліції. Місяць до того, коли судно вперше дісталось берегів Америки, іммігрейшн офісер без жодних пояснень не дав мені цю форму. Для мене це означало, що я не могла виходити на берег в жодному з американських портів: Форт Лодердейл, Сан-Хуан, Сент-Джон, Шарлота Амалія... Потім вже від колег дізналась, що цю форму в принципі не дають всім, хто на судні перший контракт. Втім, в Маямі, коли я ще раз проходила іммігрейшн, мені попався якийсь нормальний офіцер, який не розумів видав мені цю форму і не розумів чому його колега не зробив цього раніше.
Літак додому в мене був на наступний день. Компанія люб'язно подбала про готель і трансфер до нього. Далі почалась така довгоочікувана свобода. Я вийшла в місто, сіла в якийсь автобус, який їхав кудись в центр Маямі-Сіті.
На скляній автобусній зупинці була гравюра з гербом міста. Автобус приїхав досить швидко і коштував, здається, долар. Саме місто мене не дуже вразило, якось сірувато там було. Правда, мушу сказати, що на Маямі-Біч я не їздила. Довго шукала якийсь центр Маямі-Сіті, натрапила на чудове еко-кафе. Випила там трав'яний сік і розпитала в мега-привітного офіціанта, де тут центр і що дивитись. Виявилось, що центру тут справді нема. Але він порадив мені піти покататись на легкому метро і так подивитись місцеві краєвиди. Легке метро було без водія, автоматичне. Воно по таким от коліям, які просто таки нависали між хмарочосами.
Вагони цього легкого метро теж були веселі, з рекламою американського пива Coors Light.
В нас на борту воно було, і, після 7 місяців роботи в барі, мені це все було близьким і зрозумілим. Хороше, до речі, пиво, хоча Андрухович і писав про нього, як про найгірше пиво в світі. Не згодна :)
Одна зі станцій називалась якось типу Riverview, ну якось так. Так от, краєвид там був дійсно фантастичний, особливо на заході сонця.
Я довго дивилась на те, як небо стає все темнішим, а вогні в хмарочосів - все яскравішими. Такі от урбаністичні пейзажі.
Скоро стало зовсім темно і я поспішила шукати автобус назад. Вже думала, що загубилась, але врешті знайшла його :)
Благополучно добралась до готелю, а наступного ранку в мене була довга дорога додому Маямі-Нью-Йорк-Стамбул-Одеса :)
Літак додому в мене був на наступний день. Компанія люб'язно подбала про готель і трансфер до нього. Далі почалась така довгоочікувана свобода. Я вийшла в місто, сіла в якийсь автобус, який їхав кудись в центр Маямі-Сіті.
Немає коментарів:
Дописати коментар