Розкішний і сонячний середземноморський порт. Пам'ятаю, що в Малазі вийшла в місто з одним українським хлопцем, здається він був з Хмельницького чи Житомира. Його звали Вітя, він теж працював на судні, але в іншому відділі - Food department. Тобто був офіціантом в ресторані, подавав їжу. На судні це просто каторжна робота. Каторжна. Нам, офіціантам бару незрівнянно більше пощастило. Він працював довше за мене, його контракт вже фактично закінчувався.
Дорогою в місто він розказував мені про те, як важко йому доводилось працювати і що за перший місяць за все це йому заплатили 400 баксів, далі по 600. Казав, що якби міг просто поїхати додому і не повертатись на судно так би і зробив. Він згадував, що найгірше було під час трансатлантичного круїзу: "Они жрали и срали. Все время"... Щоб ви розуміли в офіціантів перерва в офіціантів ресторану на судні триває не більше 30 хвилин, особливо в дні в морі. Безкоштовна їдальня відкрита для гостей лайнера з 6-ї ранку до 11 вечора. В портові дні іноді їм вдавалось вийти в місто на годинку-дві, так як Віті пощастило в Малазі. Це був його останній круїз і він не знав чи ще повернеться на судно.
Йому дуже хотілось побачити якомога більше. Мені теж. Я була тут вперше і здається поки востаннє, бо фоток з іншою датою на компі ніби нема. А якщо судно й заходило ще раз в Малагу, то скоріше за все, я в місто більше не виходила. Ми блукали містом. Тут дуже різко відчувалась близькість до мусульманскої північної Африки, її впливи було видно на кожному кроці.
Архітектура, візерунки, вітражі, лампи, тканини - все нагадує про те, що ми називаємо Сходом. В таких місцях мене здавалось, що я десь в Алжирі, або Мароко, але точно не в Іспанії :)
Вітя просив сфоткати його на пам'ять в Малазі. Мене він теж хотів сфотографувати на фоні чогось прекрасно. Я не хотіла, бо на мені після п'яти місяців на борту вже ледь сходились штани. Але він наполіг :)
Потім ми глянули на годинник. Вийвилось, що у Віті він відставав на годину. На судні це не дивно, бо зміна часових поясів відбувається ледь не щодня. Він подякував мені за точний час, сказав, що це йому дивом вдалось уникнути чергового попередження від супервайзера. Дорогою назад я ще хотіла вибрати якийсь невеличкий сувенір з Малаги. В мене з собою було 5 євро. Вибирала магніти, хотіла купити два. Вітя сказав, що не обов'язково витрачати за раз всі гроші. Два євро в мене залишилось.
Дорогою в місто він розказував мені про те, як важко йому доводилось працювати і що за перший місяць за все це йому заплатили 400 баксів, далі по 600. Казав, що якби міг просто поїхати додому і не повертатись на судно так би і зробив. Він згадував, що найгірше було під час трансатлантичного круїзу: "Они жрали и срали. Все время"... Щоб ви розуміли в офіціантів перерва в офіціантів ресторану на судні триває не більше 30 хвилин, особливо в дні в морі. Безкоштовна їдальня відкрита для гостей лайнера з 6-ї ранку до 11 вечора. В портові дні іноді їм вдавалось вийти в місто на годинку-дві, так як Віті пощастило в Малазі. Це був його останній круїз і він не знав чи ще повернеться на судно.
Немає коментарів:
Дописати коментар