Лондон, травень 2012

Як каже моя сестра: "Лондон - це мрія будь-якого зашмарканого 7-класника, який вчить англійську")) Ну десь так і було. Мені пощастило бути в Лондоні і не мати справи з британським посольством :) І таке, буває. Зате в мене був паспорт моряка, американська робоча віза, контракт для роботи на круїзному лайнері і всі супутні документи. Я робила це все вперше і до останнього не була впевнена, що мене не завернуть на митниці. Але все пройшло гладко. Британський офіцер певний час звіряв всі документи, а потім поставив в закордонному паспорті штамп: "Must leave United Kingdom in a Ship".

Так почались мої морські мандри. В Лондоні в мене був всього один вільний вечір, а на наступний день я вже мала їхати в Саутгемптон, де в мене відходило судно. Той самий легендарний порт, з якого рівно сто років назад вийшов в своє перше і останнє плавання Титанік, але про нього пізніше, окремо :)

В Лондоні я зустрілася з Маргаритою, подругою з Могилянки, яка на той час там навчалась і досі там живе. Місцем зустрічі був вихід зі станції метро Picadilly Circus. І це було неймовірно! Так, неймовірно. В той момент, коли я побачила Маргариту, яка чекала мене там згори, в моїй голові склались докупи якісь пазли. Все, про що ми колись читали тільки в текстах шкільних підручників з англійської - раптом ось тут перед очима, і Маргарита теж тут! Банальщина скажите, може й так, але тоді саме це я відчувала. Я була дуже-дуже рада її бачити тут, в раніше не баченому, але такому близькому місті)

Дуже швидко, щоб встигнути до темноти, Маргарита показала мені головні відомі місця Лондона. Почали ми з великого справді англійського парку, де було багато місцевих сіреньких білочок :)

І ще ось натрапили на меморіальну згадку про принцесу Діану.

Погода була англійська, час від часу накрапав дощик і вже сутеніло, тому швидесенько ми прошлись повз Big Ben,

London Eye,

Westminster Abbey(а може його якраз і не бачили), Tower Bridge, Темзу, двоповерхові автобуси і так далі :)

Зовсім скоро дощик загнав нас у паб і вечірній Лондон ми споглядали вже через його вітрину)

І як тут не випити спражнього англійського сидру? Та ще й в такій чудовій компанії :)

Після цього пам'ятаю ще запізнилась на останній автобус до готелю від метро і довелося скористатись послугами місцевих таксистів. Слава Богу, їхати було всього десь хвилин 10, бо інакше мій бюджет зазнав би не суттєвих втрат. Але ж які там фунти стерлінги, якщо мова йде про те, щоб принаймні один раз в житті проїхатись в чорному класичному лондонському таксі, де дверцята відкриваються в інший, незвичний бік :)

 А фоточка з нету, просто для візуалізації)