Івано-Франківськ, жовтень 2008

Нарахувала щонайменше три рази, коли я була у Франківську. На компі не виявилось чомусь жодної фотки, але за допомоги друзів більш-менш вдалось відтворити події. Якось я їздила до своєї подруги Маші Шведової в гості. Пам'ятаю, що тоді ми з її батьками ще заїжджали машиною у Ворохту і Яремче. Наступного разу ми вже їздили групою моїх істориків-однокурсників і було це в жовтні 2008.

Довго гуляли містом, Маша нам все показувала і розказувала. Ми перекусили в Пиріжковій Хаті і пішли гуляти центром. Без фотосесії біля фонтану не обійшлося))

Далі був парк, де ми колективно годували качечок

І парк розваг :) Маша розказувала, що директор парк батько її подруги і в дитинстві вони щодня вдосталь катались тут...

Підвечір частина групи поїхала в Чернівці, а ми з Ірою залишились переночувати в Маші. Ввечері ми пішли гуляти до Бистриці, де й зустріли захід сонця.

Погуляти біля річки без втрат не вдалось - скрізь було болото. Але було дуже весело.

Такий слід десь там залишив мій багатостраждальний кросівок))

А ще тут було зроблене найдурнуватіше фото мене, яке щоразу викликає в мене заливний сміх)))) Шо це було невідомо, головне - який серйозний вигляд!)))

І так, тоді в мене було довге чорне волосся :)

Наступного ранку ми їхали в Чернівці в загальному вагоні о 5-тій ранку. Це дуже яскравий спогад, бо у тому вагоні не було світла і провідниця ходила в сусідній за гарячою водою для чаю. Останній вона подавала в надщерблених керамічних чашечках. Було холодно, але чаю не хотілось. Це була мою перша поїздка в загальному вагоні. По суті це був плацкартний вагон, з обрізаними перетинками між плацкартними купе, так, що нагадував електричку. На тих сидіннях спали бабці й дідусі закутані в дощовики.

В нас були бокові місця. Так ми і їхали))

Дівчата їхали разом, а я по сусідству. Раптом якийсь молодик прокинувся і почав ходити по вагону і лапати кармани в усіх, хто спав. Мені стало страшно і я пішла будити дівчат. Але все обійшлось :)

Наступний раз, коли я приїхала у Франик, ми підійнялись на Говерлу. Поїхали ми туди машиною з Машою, її татом і двома подругами Дашею і Катею.

Підіймались ми десь три години шаленою спекою, а як тільки почали спускатись де не візьмись зібрались храми і почалась сильна злива, та ще й з градом, здається. На Говерлі було справжнє паломництво.

Але від великої кількості людей на вершині ми не були менш горді з того, що ми сюди таки видерлися.

Місія виконана і саме час зробити собі привал з печенькою :)

Тут вже видно як хмари над нами поступово згущаються, але це поки нас не сильно турбує. Хвилин за 5 починаємо спуск по коліна в болоті, але щасливі і з хорошим настроєм. На двох з Дашею в нас був один дощовичок, який допомагав сторіше морально. Благо внизу нас чекав глінтвейн і сухий одяг в машині. А що ще потрібно?)

Франківськ важко не любити. Бистриця, де одного разу ми купались, спускаючись вниз по течії метрів 50. Стометрівка, де можна гуляти вічно, заходячи в книгарні й кав'ярні. Фонтан, де можна сховатись і слухати, як тече вода :)

Ну і звичайно ж безліч артхаузних закладів, де ми зустрічались з Машкиними друзями. Вже мовчу про те, що гори близько.... За таких обставин Франківськ насправді є унікальним і дуже самобутнім містом. Не дивно, що тут склався Станіславський феномен, інакше бути просто не могло.