В Алмати завершилась моя поїздка в Середню Азію. Саме звідси я летіла в Київ. Тут в мене була пересадка 19 годин. Такий рейс я вибрала свідомо, щоб хоч трохи подивитись місто. З аеропорту в центр можна добратись на рейсовому автобусі, який коштує як будь-який інший автобус, хоча їхати десь з годину. Мені підказали де вийти, щоб потратити в хостел, який я вибрала. Перше, що привернуло мою увагу - автомат, в якому можна купити морозиво. Я ніде й ніколи такого не бачила, а тому звичайно ж не могла пройти повз, хоча по сусідству можна було купити таке ж морозиво дешевше. Вибачте за якість - в переході було досить темно :)
Досить швидко я знайшла свою вулицю, але цього виявилось недостатньо. Адреса, яку я записала була: Маметовой, 404. Я дійшла до кінця вулиці і номерація закінчувалась на 6-му десяткові. Інтернету в мене не було. Я довго питала в людей, мене посилали в різні сторони, або просто казали, що такого номеру не існує. Врешті одну тітоньку сказала, що треба ще знати вулицю, з якою Маметової перетинається. Я попросила скористатись її мобільним інтернетом і дізналась перпендикулярну вулицю. Подякувала і пішла на те перехрестя. Там минуло ще кілька хвилин перш ніж в глибині одного з дворів я побачила наклеєний на стіні великий апельсин і стрілочку з написом Hostel YES! Я поселилась, власник був такий добрий, що роздрукував мені карту, дав місцеву сім-карту і дав свій номер - він був впевнений, що я заблукаю, якщо піду сама :)
За його ж вказівками я знайшла автобус який їхав до Кок-Тюбе, де обіцяли телевежу, прекрасний краєвид міста і пам'ятник Бітлз. Міський автобус їхав досить довго, але врешті ми підїхали до телевежі.
Звідти ще треба було купувати квиток на шатл на гору і назад. Потім виявилось, що йти зовсім небагато і можна було піти пішки вдесятеро дешевше. Це платформа, з якої шатл їде назад донизу.
Нагорі був невеличкий зоопарк більше схожий на домашнє господарство, купа атракціонів, дорогий сувенірів і дорогого морозива.
Пам'ятник Бітлам я теж знайшла :) Тут довелось вистояти чергу, щоб сфотографуватись з ліверпульською четвіркою.
Краєвиди так само вразили - гори були з усіх боків, а місто в порівнянні з ними здавалось зовсім крихітним.
Там мене застав захід сонце і треба було повертатись назад.
На зворотній дорозі я вийшла з автобусу раніше щоб ще проїхатись кілька зупинок на метро.
Так, в Алмати метро набагато сучасніше і коштує близько 8 грн.
На одній зі станцій навіть була міні-галерея.
Ну і ще трохи казахських мотивів на станціях метро...
Зранку міським автобусом я благополучно добралась в аеропорт і через 5 годин польоту вже була вдома :)
За його ж вказівками я знайшла автобус який їхав до Кок-Тюбе, де обіцяли телевежу, прекрасний краєвид міста і пам'ятник Бітлз. Міський автобус їхав досить довго, але врешті ми підїхали до телевежі.
Це був мій вихід і хвилин за 10 я вже була знову в хостелі. Повернула сім-картку і завела будильник, щоб не проспати літак до Києва.
Немає коментарів:
Дописати коментар