В Бухару ми поїхали поїздом з Ташкенту, в якому красиві провідниці-стюардеси всім охочим розносили чай з лимоном. Біля мене сиділа жінка родом з Бухари. Вона була того ж року що й моя мама, але виглядала набагато старше. Можливо, через пекуче узбецьке сонце. Ми розговорились і вона малювала в моєму блокноті умовну карту центру міста, а коли ми приїхали, то провела на автобус, відбиваючи нас від усіх таксистів. Коли ми вийшли з автобусу в центрі міста, біля нього стояла інша жіночка і пропонувала житло за $10 з людини за ніч. Ми подумали, що може знайдемо щось краще, але заввбачливо взяли її візитку і потім таки повернулись до неї. Ми пройшли повз центральну площу Лабі Хауз і зупинились біля однієї з медресе за нею. Довго сиділи і дивились на неї, точніше на них - дві медресе стояли одна навпроти одної. Бухара всім нам трьом сподобалась з першого погляду і ми вирішили залишитись тут довше ніж планували - на три ночі.
Мені найбільше сподобались візерунки і ніші на вході до медресе. Фото передають лиш малу частину того, як це виглядає насправді.
Я завжди більше хотіла в Самарканд, але саме Бухара перевершила всі мої очікування і безумовно стала улюбленим узбецьким містом.
Не буду навантажувати ні себе ні вас назвами медресе, скажу тільки назву найвідомішого мінарета - Мінорі Калян :)
Це ви точно запам'ятаєте. Як і годиться біля нього мечеть Калян і медресе навпроти.
Тут вам безліч медресе і ресторанчики, і шопінг на будь-який смак.
І баня, для охочих :)
Крім центру ще б порадила відвідати Арк - стару цитадель і резиденцію останніх емірів.
Тут вам гід ненав'язливо запропонує купити сувеніри в своїх знайомих :)
А це, до речі, найстаріша збережена будівля в місті - склеп. Уважно придивіться на кладку - вона унікальна.
Раджу обов'язково селитись десь в історичному центрі, тобто в районі Лабі Хауз. Тут дууже багато різних варіантів. Все буде поруч і не треба буде користуватись транспортом :)
Окремо хочеться згадати про ансамбль Чор-Минор (Чотири мінарети) - дуже вже він незвичний і красивий.
А ще дуже цікавий будинок-музей, де вас люб'язно зустріне старенький дідусь. Вхід вільний, але не забудьте лишити йому чайові :)
Будинок зберігся з позаминулого століття і потроху розвалюється. Другий поверх в аварійному стані і там вже важко щось роздивитись, а на першому - інтер'єр все ще вражає.
Зацініть товщину стін :)
Нас було троє і нас оформили як екскурсійну групу з гідом, яка нам дуже толково все показала і розказала. Найбільше запам'ятався останній емір Сеїд Алім-хан, який був змушений рятуватись втечею від большевиків в Афганістан.
На останньому поверсі також є оглядовий майданчик з чудовим краєвидом міста.
Немає коментарів:
Дописати коментар