Джакарта, березень 2016

В Джакарті була десь 5-7 разів. Переважно проїздом, але кілька разів саме вона була пунктом призначення. Джакарта - любов і ненависть, жахливі короки на дорогах і чудові пішохідні вулички Джакарти-Коти, нестерпна спека і морська прохолода набережної Анчол.

Один з перших разів я приїхала в Джакарту щоб піти на зустріч з представниками місцевого Aiesec, куди мене запросили як учасника програми. Зустріч мала відбутись о 15:00. Я почекала до 15:40, але ніхто так і не прийшов. Наступні три години я провела в автобусах Трансджакарти дорогою до автобусного терміналу Танджун Пріок, о 19:00 виїхала в Чілегон і близько півночі була вдома. Так пройшов вихідний день. Через місяць я отримала лист від представниці Aiesec-у Джакарта, яка написала, що зустріч була скасована за годину до її початку і вона думала, що всіх попередили.

Іншого разу Джакарта була привітнішою. Звідси я почала маршрут своєї новорічної відпустки. Поселилась в хостелі біля залізничної станції Джакарта-Кота і, як виявилось це був дуже вдалий вибір і хостелу і району. Так в хостелі Teduh Hostel Kota Tua нагадують гостям про чистоту і порядок :)

Kota Tua - стара колоніальна частина міста - моя улюблена Джакарта. Пішохідні вулички велика площа з музеями, затишні кафе і фуд корт.

Ще одне затишне місце в Джакарті - набережна Анчол (Ancol). Тут океанаріум, канатна дорога, парки розваг і все таке.

Наступна рекомендація для дозвілля в Джакарті - Таман Міні. Це музей під відкритим небом, де відтворені будинки з усіх регіонів Індонезії.

Територія така величезна, що краще пересуватись автомобілем, або хоча б скористатись канатною дорогою і оцінити масштаб.

Безліч місць в Джакарті залишаються небаченими і невідомими, але столиця їх не приховує, а ласкаво кличе мандрівників-дослідників до себе в гості)