Я вже мала квиток в Джакарту і отримала індонезійську візу. Тоді написала своєму агенту з Aiesec Джакарта листа в якому повідомляла про ці прекрасні новини і питала хто і як мене зустріне в Богорі. "О, ні, ти будеш працювати в місті Чілегон, але це теж недалеко від Джакарти". Я почала гуглити це місто, дивитись картинки, але відомості були дуже скупі. Переважно це були фотографії найбільшої мечеті Masjid Agung, або любительські відео зняті під час проїзду центральною вулицею Jalan Raya. Вибирати не доводилось і я погодилась.
Наступні 6 місяців я працювала вчителем англійської в ісламській школі Bosowa Al-Azhar. Це був мій перший педагогічний досвід, і попри деякі невідповідності попередній домовленості з Aiesec вважаю, що мені дуже пощастило.
Ось школа в якій я працювала. Щоранку мій робочий день починався о 7-ій ранку. Спочатку ранкова лінійка, а потім перший урок на 7:45. Навантаження не було великим, переважно 2-3 уроки по 70 хвилин на день.
До Нового року в мене були учні з 1 по 6 клас початкової школи і один 7 клас з Junior High School. На щастя, в початковій школі уроки зі мною разом проводила індонезійська вчителька. Мені здавалось це малоефективним. Тобто вона чудово могла б справлятись і без мене. Але діти проявляли до мене інтерес, посміхались, старались говорити англійською і це дуже надихало. Було таке враження ніби мені платять тільки за те, що я не говорю індонезійською, і якщо вже діти хочуть говорити зі мною, то мусять вчити англійську. Діти були дуже хороші, активні, завжди усміхнені, доброзичливі. Загалом чим менші діти, тим менше з ними було проблем)
З сьомим класом було цікавіше. По-перше, вони мене розуміли без перекладу, по-друге, уроки я проводила сама, ну і по-третє мені давали повну свободу у виборі тем, матеріалів і методів навчання. Ми з ними багато говорили про Європу, робили презентації, вчились описувати людей, розповідати історії і презентувати власні ідеї. Це єдиний клас, який я вела з першого до останнього дня в школі і саме на їхньому прикладі могла побачили якийсь суттєвий результат своєї роботи.
Тепер трохи про те де і як я жила. Школа подбала про житло для мене і заплатила за перший місяць. Надалі я платила за кімнату самостійно по $100 на місяць. Будинок мені подобався.
Практично весь час я там жила сама. Один місяць в сусідній кімнаті ще жила прекрасна індонезійська дівчина з Бандунгу на ім'я Нілам, але вона з'їхала знайшовши дешевше житло ближче до її місця роботи. Потім ще один в її кімнаті жила моя подруга Юля з України, яка подорожувала Азією і дистанційно працювала як графічний дизайнер.
Іноді приходила хазяйка по свої якісь речі. Вона була дуже хорошою, якщо закрити очі на її підвищену зацікавленість моїм особистим життям. Одного разу вона навіть запросила мене в ресторан. І так, ми багато разів фотографувались разом.
Ви вже маєте уявлення про те як проходили мої будні, тепер трохи про дозвілля. Коли я приїхала в Чілегон, я зрозуміла чому не могла знайти інформацію про це місто. Тут практично немає про що писати і немає чого фотографувати. Це індустріальне містечко в найзахіднішій провінції Яви і єдине, що може привабити сюди туристів - це порт Мерак, з якого відправляються пароми на Суматру. У такий круїз на Суматру за 1 долар я відправлялась, коли в мене був один вихідний. Це варто робити хоча б заради самої подорожі - 2 години в морі з прекрасним краєвидом на сусідні острови. В принципі, якщо часу мало і в порту Бакауені робити нічого можна відразу повертатись назад. Пароми відправляються приблизно щопівгодини.
Ще один варіант - поїхати на пляж Аньєр (Anyer), в годині від міста. Кажуть, що на вихідні сюди з'їжджається вся Джакарта, бо тут ніби ліпше ніж там.
В будь-якому разі тут ви точно знайдете рибу-гриль, молоді кокоси і що там вам ще потрібно для щастя.
Ну а якщо часу у вас багато і є човен, то за дві години від Аньєру є чудовий острів Санйан (Sanghyang).
Тут можна зняти будиночок, посноркелити, або просто сходити в трек по острову.
Що ж до атракцій в самому місті, то варто згадати хіба що Кракатау Джанкшн.
Це така бігова доріжка в парку з рисовим полем по середині.
Сюди найцікавіше приходити в неділю зранку, бо в дворі одноіменного супермаркету по сусідству проводять безкоштовні заняття з аеробіки.
І тут же поруч перекривають рух на одній з вулиць і влаштовують там величезний фуд корт. Це називається Car Free Day)
Крім їжі тут ще атракціони для дітей, вуличні артисти і музиканти. Втім, мені навряд чи вдасться передати колорит і автосферу цього місця, тому - подорожуйте самі. І не обов'язково в Чілегон, а туди, куди кличе серце :)
Тут дуже багато місцевої традиційної їжі. На фото солодкі тоненькі млинці з зеленим сиропом невідомого мені походження. В цьому місці можна наїстись за 10 000 і напитись за 5. Разом це трохи більше долара. Кілька разів мені тут безкоштовно давали їжу і напої за те, що я сфотографуюсь з їхнім товаром для реклами.
Немає коментарів:
Дописати коментар