Так зараз виглядає центр міста Чорнобиль. Будинки знесені, а на їх місці стоїть меморіальний парк жертвам катастрофи. Колишні жителі Чорнобиля, які приїжджають відвідати своє рідне місто, називають це місце "кладовищем Вермахту" через довгий рівний ряд однакових хрестів з іменними табличками.
Перша згадка про Чорнобиль в Іпатієвському літописі датується 1193 роком. В часи Речі Посполитої це було містечко у складі Київського воєводства Овруцького повіту. В другій половині 18 століття стає важливим центром хасидизму, а 60-х роках 19 століття тут вже було 5 синагог. За радянської влади з 1923 року Чорнобиль був районним центром і в 1941 року офіційно отримав статус міста. До аварії тут проживало 14 тис. населення.
В'їзд в Чорнобильську зону обмежений, а дітям до 18 років заборонений. Перебування на території можливе виключно у супроводі гіда. Контрольно-пропускний пункт "Дитятки" нагадує міждержавний кордон, хоча й дещо спрощений. Тут проводиться паспортний контроль відвідувачів, а також огляд транспортних засобів. В'їзд на власному автомобілі можливий за попереднім узгодженням, оформлення всіх необхідних документів може зайняти близько 10 днів. Під час перебування в Чорнобильській зоні обов'язкове страхування.
Як відомо Чорнобильська зона поділяється на зону відчуження (10 км) та зону примусового виселення (30 км). Ці цифри були взяті з загальних правил цивільної оборони, а межі зони були відкоректовані відповідно до меж забруднення. Ані 10, ані 30 км ніде не зберігаються. Якщо подивитись на карту зони видовжені в західному напрямку, туди куди дув вітер після аварії, несучи за собою радіоактивні хмари.
Власне місто Чорнобиль відноситься до 30 км зони і використовується як поселення для співробітників, які обслуговують зону. Всього близько 2 тис. чоловік, які працюють позмінно 15 днів/15 днів, або 4 дні/3 дні. Живуть вони в гуртожитках, або в квартирах, які були надані їм на тимчасове користування. В квартирах працівники теж живуть за принципом гуртожитку - в середньому по 4 чоловіки в одній двокімнатній квартирі. Зважаючи на специфіку роботи дехто з них веде подвійне життя, маючи одну родину вдома, а іншу - в зоні (правда тут сім'ї без дітей). Скаржаться на недостатнє фінансування, відключення гарячої води і опалення.
Втім в центрі Чорнобиля є своя інфраструктура: 6 магазинів, їдальні і, навіть, один бар з wi-fi. Недалеко від центру є виставка техніки, яка використовувалась для ліквідації наслідків аварії. Втім її ефективність була досить низькою і більша частина роботи робилась людськими руками.
Заїхали ми в й покинутий дитячий садок. Колись фотографії з цього місця, побачені в музеї "Чорнобиль" в Києві справили на мене чи не найбільше враження з усієї експозиції.
Обдерті стіни і старі покинуті ляльки - це, як на мене, один з наймоторшніших сюжетів для фільму жахів.
Дуже хочеться сподіватись на те, що вихованці цього садочку були вчасно евакуйовані.
Далі ми поїхали до Чорнобильської АЕС. Спочатку дивились на канали для охолодження та реактори здалеку.
Звідси добре видно 5-тий недобудований реактор, якому не судилось бути введеним в експлуатацію. До аварії він був готовий вже на 75%.
Далі під'їхали безпосередньо до 4-го реактору, настільки близько, наскільки це можливо.
Реактор і старий саркофаг на фото на задньому фоні, праворуч від пам'ятника. Тут же поруч, за кілька сот метрів від реактора - новий саркофаг, будівництво якого триває досі. Його мали закінчити вже в цьому році, але зважаючи на політичну ситуації в Україні, відклали на 2017 рік. Коли він буде готовий, на спеціальних величезних рейках переїде і накриє реактор, буде герметично закріплений з усіх боків.
Біля нового саркофагу є стенд, де можна почитати, про всіх причетних до проекту.
Тут, біля реактора фотографувати можна тільки в двох напрямках - в бік старого і нового саркофагів. Поруч на території атомної станції ще одну велику будівлю важко не помітити. Це сховище відпрацьованого і смертельно радіоактивного ядерного палива. Воно тут зберігається за багатометровими бетонними стінами в спеціальних басейнах.
Загалом рівень радіації безпосередньо біля реактора в межах норми, а от в "Рудому лісі" біля Прип'яті допустима норма перевищена в десятки, або й сотні разів. Найбільша позначка на дозиметрі під час екскурсії була саме тут - близько 15 мікрозівертів на годину (для порівняння природний радіаційний фон для Києва 0,3 мікрозіверта на годину). Срсни, які тут росли на час аварії, висохли буквально за добу - звідси й назва - Рудий ліс.
Ще один об'єкт, про який хотілось би згадати - це "Чорнобиль-2". Всього півтора року назад його дозволили включити до програми екскурсії зоною. Це приймальна частина загоризонтної радіолокаційної станції "Дуга", призначена для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет.
Виглядає це як дві величезні антени розмірами 150 і 90 метрів. Ми бачили більшу, менша знаходиться трохи далі в лісі.
Споруда дійсно вражаюча. Повністю взяти її в кадр складно, заважають дерева.
150 метрів! В 1985-1986 роках станція не пройшла Держвипробування. Як нам пояснив гід - приймати сигнал навчились, але точно розшифровувати його так і не вдалось. Після аварії на ЧАЕС станцію зупинили, а частину устаткування демонтували і вивезли до Комсомольська-на-Амурі, де в той час була аналогічна станція.
Наостанок розкажу історію про двох коней Пржевальського (точніше кобилиць). Вони втекли з Чорнобильської зони, куди їх разом з іншими кіньми Пржевальського перевезли з Асканії-Нова, і пристали в найближчому селі, почали "прогулюватись" городами місцевих жителів. Кілька разів їх безуспішно намагались повернути в зону, але вони щоразу повертались. Врешті один з господарів вирішив зробити для них вольєр і тримати в себе на подвір'ї. Вирішили, що так буде краще для всіх, щоб і коні, і городи залишились цілими.
Тут їм склав компанію кінь господаря.
Тепер одна з кобилиць чекає на поповнення :)
Немає коментарів:
Дописати коментар