Наньчан, березень-квітень 2017

 Я прилетіла в Наньчан з Пекіну. Саме сюди мене направили викладати в одну зі шкіл мережі Romp ´n´ Roll. В аеропорту з квітами мене зустріло троє людей: Лілі, Луїс і Ерік. Всі ці імена неспражні. Китайці придумують собі західні імена для іноземців, які цілком нездатні повторити і запам'ятати їх справжні імена. Була обідня пора і ми поїхали прямо в ресторан, куди під'їхали чи не всі працівники школи. Власники школи Луїс і Ерік всіх пригощали.  

Загалом до мене було забагато уваги: "Ми покладаємо на тебе великі надії", - лунало звідусіль. Мені від цього стало некомфортно. Склалось враження, що я вляпалась в щось не дуже хороше. 

Луїс з Еріком зняли мені квартиру, куди ми всі пішли після ресторану. Ерік сказав, що вони не встигли тут прибрати, але можуть зараз всі гуртом почати прибирати. Я була втомлена. Хотілось в душ і порозкладати речі наодинці. Я переконала їх, що поприбираю сама і чемно всіх спровадила. 

Квартира була на 25-му поверсі! Десь далеко в низу було видно тенісний корт на даху сусіднього будинку. Ремонт був хороший, свіжий. Трохи бракувало деяких меблів, але це було не критично. 

На наступний ранок Луїс відвезла мене в тимчасовий офіс. Як виявилось поки ми мали працювати там, адже в сама школа ще не відкрилась - там триває ремонт. В офісі були дві невеличкі кімнати, де ми сиділи на підлозі на пенопластових різнокольорових пазлах. Я мала підготувати своїх китайських асистентів до майбутніх уроків. Також ми мали підготувати виступ на рекламний захід, куди запрошували дітей і їх батьків. 

Двоє з моїх асистентів практично не говорили англійською. Вони мене не розуміли. Все що вони могли робити це завчати напам'ять слова пісеньок. Всі свої надії я покладала на Лілі, яка вже працювала в одній зі шкіл мережі і досить непогано говорила англійською та ще одну (забула ім'я), яка говорила вчилась в Великобританії і говорила англійською пречудово, але не мала досвіду викладання.

Луїс звозила мене в школу, де ми мали працювати. Там поки що були лише голі бетонні стіни і я не розуміла для чого мене так рано туди прислали. Але зарплату мені платили повну, тому претензій не було. 

Також Луїс і Ерік намагались приділяти мені свій вільний час: запрошували в кіно, на суші й показували місто.Одного разу навіть звозили за місто показати національний парк. 

Школу відремонтували дуже швидко. Буквально за кілька тижнів. 

Нас перевели працювати на перший поверх школи. На другому ще тривав ремонт. 

На першому поверсі ми кілька разів провели рекламні заходи з короткими показовими уроками.

Луїс і Ерік приїхали святкувати зі мною мій День народження і подарували набір для чайної церемонії. Це було дуже мило. 

Мій День народження був у вихідний, але я все ж вирішила відсвяткувати його з колегами в наступний робочий день. 

Скоро вже мали починатись уроки. Лілі від нас довелось піти, бо працюючи в нас вона порушувала NDA, яке вона підписала з колишнім роботодавцем і він кудись там поскаржився. Єдина асистентка, яка говорила англійською поїхала на навчання в Пекін і мені було дуже дискомфортно. Часто я не розуміла, що відбувається навколо. Через тиждень чи то через стрес чи з якоїсь іншої невідомої причини в мене різко погіршився стан здоров'я. Почалось безсоння, тривожність і ще багато нехороших симптомів. Все закінчилось лікарнею в Пекіні і зрештою поверненням в Україну.