Джогджа (Джок'якарта), вересень 2015

В школі почались перші проміжні іспити, під час яких я можу бути неприсутньою, тож скориставшись нагодою, я купила в мінімаркеті квиток на єдиний прямий поїзд "Кракатау" з Чілегона в Джогджу. Це були довгі вихідні пов'язані за Іdul Adha (Курбан Байрам) і тому залишились тільки найдорожчі квитки, але я була налаштована дуже рішуче. Поїзд за розкладом їде з Чілегону до Джогджі 12 годин, а по факту всі 14.

Я приїхала близько півночі. На вокзалі мене зустрів Ян зі своїм другом Фаті з Лівії. Всі разом ми поїхали в готель, де мали ночувати. Зранку я познайомилась з Фредою, дівчиною Яна. А ось і наше ранішнє колективне селфі :)

Ян був втомлений після вчорашнього концерту і мав багато справ на сьогодні, Фреда - теж повинна була працювати, а Фаті мав в той день культурну програму і абсолютно несподівано запросив мене приєднатись до його групи.

До зустрічі з групою ще залишався якийсь час і ми з Фаті пішли гуляли головною вулицею Джогджі - Маліоборо.

Тут, як і майже скрізь в Індонезії нормальних тротуарів фактично нема. Пішоходам ходити можна тільки вздовж торгівельних лавок. Ціни тут, до речі, дуже і дуже низькі. Наприклад, я купила одну футболку за 12 000 рупій, що менше $1.

Першим об'єктом, який ми відвідали з групою був зоопарк Gembira Loka. Я не люблю зоопарки і коли вперше почула, що ми туди їдемо особливого ентузіазму в мене це не викликало. Але Gembira Loka - дуже крутий зоопарк, можна сказати, що це не тільки зоопарк, а ще й фантастичний тропічний ботанічний сад :)

Цю квітку часто можна побачити на різних традиційних індонезійських зображеннях. Насправді це один з декоративних видів бананів.

Найбільше мабуть мене вразив величезний павільйон з екзотичними птахами...

Ще прикольно що тут з деякими тваринами можна познайомитись поближче)) Не впевнена, правда, що ця ігуана була так само рада нашому знайомству як я(

Після зоопарку ми поїхали на пляж Parangtritis зустрічати захід сонця.

Це найближчий до Джогджі пляж :)

Ми фотографувались дуже багато - індонезійці це люблять :)

Найбільшим відкриттям для мене став хлопець з Малі - Макан. Він вчиться в Джогджі і дуже сумує за домом, але летіти додому дуже дорого, тому він поїде туди тільки коли закінчить навчання - через 2 роки.

Захід сонця, звичайно ж, не розчарував - God bless Indonesia :)

Наступного дня зранку я поїхала дивитись на індуїстський храм 9 ст. Прамбанан. Він розташований фактично в межах міста і туди можна доїхати міським автобусом. Взагалі в Джоджі (так само як в Джакарті і, мабуть, ще якихось великих містах Індонезії) дуже крута система міських автобусів, яка називається TransJogja. Вона полягає в тому, що ти платиш один раз 3.600 (десь $0.35) і їдеш з пересадками куди треба. При цьому на зупинці тобі прораховують маршрут і кажуть де і на що пересідати - круто коротше, дуже passenger friendly :)

Естер з Угорщини, з якою ми познайомились за день до того позичила мені свій студентський, що дозволило зайти всередину за локал прайс і зекономити 110 000 (близько $7-8). В самому Прамбанані мені теж дуже пощастило - на вході мене зустріла школярка з 12-го класу і запропонувала безкоштовно провести екскурсію. Вона дуже грамотно, хорошою англійською, розказала мені про всі храми Вішну, Рами, Крішни і Брахми, а натомість попросила лише написати відгук в зошиті для її вчителя. Цікаво те, що вона навіть не попросила фото напам'ять, але багато фотографувала мене. 

А от коли ми з нею розпрощались почались традиційні "May I interview you" i "photo, photo" ріквести - без цього в туристичних місцях ніяк :)

На вечір була інша культурна програма - Asia Tri Festival за межами Джогджі, де Ян виступав з концертом разом з українськими мандрівними веломузикантами "Фолкнерами". Вони на той час були вже рік в дорозі, проїхавши велосипедами десять країн дорогою від України до Австралії. Я ще в Україні стежила за ними і тепер була дуже щаслива познайомитись особисто - Ярина і Володя надихають :)

В той день був День народження Яна і ми довго спілкувались, пили вино. Нас було 5 українців і говорили ми переважно українською - це було так нереально круто! Ще одним українцем, з яким я познайомилась того вечора, був Валєра з Харкова, який з деякими перервами живе в Індонезії з 2004 року і вивчав індонезійську ще в Україні (зараз, звичайно ж, володіє нею вільно).

На останній день залишився буддійський Боробудур. До нього з Джогджі треба їхати десь годину, але воно того безперечно варто. Тут мене знову ж таки дуже виручив студентський Естер, з яким я заплатила тільки 50% повної ціни. 

Я їхала з Джогджі з почуттям глибокої вдячності тим людям, яких я тут зустріла і всім місцям, які вдалось побачити. Після такого дуже хочеться жити :)