Унаватуна, січень-лютий 2014

В Унаватуні прошли прекрасні 10 з 29 днів нашого з Ірою перебування на Шрі Ланці. Щойно звільнившись, Іра відпочивала від роботи і звикала до думки, що тепер туди не треба ходити. Я звикала до думки, що я не буду працювати ще якийсь час і все, що наразі треба робити - це насолоджуватись життям :)

Моторікша привіз нас з Галле в Унаватуну і ми досить довго шукали житло, яке нам підходило по бюджету, але знайшли :) Відтоді щодня на вході до нашої кімнати нас зустрічала пишногруда русалка))

Жили ми прямо на пляжі. Вночі було чути океан. Зранку, коли на пляжі ще нікого не було ми вставали робити йогу.

Правда, Іра робила це значно регулярніше за мене. Все було б добре, якби не сусідські собаки, які норовили долучитись до занять з йоги і помедитувати з нами. Після йоги ми ставили собі чайок і снідали ще з якимись пряниками і фруктами. Снідали, ясна річ, дивлячись на океан...

  Оскільки лежаки належали власникам нашого будиночку, то користуватись ними ми могли абсолютно безкоштовно. Ми купались, засмагали, читали і спостерігали за місцевим населенням і туристами. Так прогодив час до обіду...

Зазвичай нашим обідом було rice & curry. Карі у ланкійському розумінню це практично все, з чим можна їсти рис: соус з кокосової стружки, щось типу індійського далу, гострі овочеві мікси і ще купа-купа незрозумілих, але дуже смачних речей. Ще ми постійно їли vegetable roti - це по суті трикутні пиріжки з овочевою начинкою. Ясна річ до цього додавались різноманітні фрукти, фруктові салати і фреші: папая, кавуни, мандарини, кокоси і ще було щось таке, назву чого я вже не пригадаю.

Далі як правило був післяобідній сон, бо з 1-ї до 4-ї дня була така спека, що перебувати на вулиці було практично неможливо. Вечорами ми придумували собі якусь культурну програму. Наприклад, ходили до буддійської ступи, яка була метрів за 300 від нашого будиночку.

Там, згори було дуже спокійно і красиво - панорамний краєвид на Унаватуну (ну і на океан) :)

А якщо обійти ступу з іншого боку, то там ще й можна прекрасно насолодитись заходом сонця. Багато людей піднімалось туди саме в цей час, десь близько 5ї вечора, щоб подивитись на те, як сонце поступово ховається за океаном. Ми теж так робили)

Нашим сусідом був лікар з Нової Зеландії, який приїхав в Шрі Ланку на місяць для практики в місцевому пологовому будинку. Казав, що був в шоці від побаченого і що в Новій Зеландії ніхто так пологи не приймає. Це перевернуло його уявлення про медицину і дотримання санітарних норм. Іноді ми вечерями з ним. 

Серед інших місцевих атракцій ще був так званий Jungle Beach. Йти туди справді треба було через джунглі десь хвилин 15-20, а іноді й півгодини))

Одного разу ми йшли самі і нас налягала якась дика тварина, яка дуже швидко вискочила і перебігла нам дорогу. Ми ще довго обговорювали хто ж то був і зійшлись на тому, що це мавпа, хоча воно ніби було чорного кольору.

Сам пляж безперечно був вартий того, щоб сюди іти через усі ті джунглі. Тут було дуже мало людей, завжди не більше 10 і можна було дуже класно поплавати і відпочити взагалі. Місцеві організували тут щось типу Jungle Bar і всі охочі могли ще й пива тут купити і взяти в оренду лежаки. Для краси вони вивісили тут прапори різних країн (десь до 10). Приємно, що синьо-жовтий прапор був серед них :)

Коли ми вже дослідили на Унаватуні все що тільки могли, то почали їздити кудись неподалік. Наприклад, їздили в Косгоду дивитись на маленьких морських черепашок, але про це я вже писала. Або їздили гуляти в найближче місто, Галле. Іноді ми там купляли продукти, яких не було в Унаватуні. Одного разу навіть піцу їли і запивали її кока-колою. І таке буває :)

Нувара Елія, лютий 2014

Нувара Елія запам'яталася як найхолодніше місто в Шрі Ланці. Місцеві тут ходять в шапках, теплих светрах і шльопанцях. Місце знаходитися досить високо над рівнем моря, тому й холодно. Приїхали ми сюди подивитись на чайні плантації і якісь гірські краєвиди. Відразу скажу, що з чайними плантаціями пощастило більше.

Ми приїхали автобусом з Галле, їшли містом і якийсь місцевий чоловік запропонував нам недороге житло. Ми вирішили подивитись. Виявилось, що це кімнатка в домі родини. Нам це сподобалось, крім економії ще й цікавий досвід. В тому домі жила бабуся, мама і дві донечки. Скрізь в домі були християнські ікони, звичайно ж, підсвічені різнокольоровими лампочками, тими самими, якими в рейсових автобусах про всій Шрі Ланці підвічують Будду. Крім цього з книжок і зошитів однієї з дівчат ми зрозуміли, що вона ходить в якусь християнську гімназію. Словом, Нувара Елія, це ще й місто, де домінує християнство, хоча й пліч-о-пліч з індуїзмом і буддизмом.

Кімнатка наша була невеличка, але затишна. До того ж вечорами можна було сидіти у вітальні, де хтось із дівчат робив уроки. Нам принесли по три ковдри кожній і вночі ми зрозуміли для чого. Було дуже і дуже холодно. Я навіть діставала ще й спальник щоб зігрітись. А ще минулої ночі, в Унаватуні, ми відкривали вікна від духоти. Вода була тільки холодна, тому мились ми дуже символічно. Коли ми спитали в хазяйки чи можна якось її нагріти, вона сказала: "Спробуйте, вона ж зовсім не холодна". Вона була холодна, але це таке.

Хазяйка підказала нам що подивитись і як проїхати на чайну плантацію. Першим ділом ми поїхали на плантацію. Їхати було не довго може хвилин 15-20. Там ми побачили багато тамільських жінок з корзинами для збирання чаю. На плантаціях працюють виключно тамілки. Платять їм здається по 3 долари на день за виконання певної норми. Ось сюди ми приїхали.

Тут на нас чекали безмежні простори чайних кущів. Ми дивились на них, нюхали і фотографували.

Дізнались, врешті решт, чим такий корисний чай, бо все життя його п'єм і не знаєм :)

Коли ми обдивились все навкруги і побачили якесь прілічне приміщення. Пішли туди.

Виявилось, що це було типу офісу плантації. Там сиділи гарненькі дівчатка, які зустрічали гостей плантації. Вони проводили екскурсії і пригощали чаєм, який можна було попити на зручних диванчиках з краєвидом на плантацію. Ми замовили в них екскурсію, нас вдягли ось так і повели в цех, де сортують і пакують чай.

 Це фото я ще викладала не фб і написала, що ми з Ірою тепер працюємо на чайній плантації. Цікаво що більшість людей в це повірили)))

В самому цеху було дуже цікаво, фоткати правда забороняли, тому без ілюстрацій. Нам показували як чай просіюють, сушать, як він проходить стадії ферментації і як його сортують. Сортують в принципі за величиною листочка, останній, відповідно той, який використовується для пакетованого чаю. Тут в цеху чай пакують чай у великі пакети, здається по 20 кг і продають таким фірмам, як Ліптон, Маброк і так далі. Вони вже додають туди якісь есенції, пакують дрібніше і продають під своїм лейблом. Нам дали спробувати чай місцевого збору, він був хороший і ми купили кілька упаковочок. Ну і на останок, ще одна фотка плантацію, яку сміливо можна використовувати для реклами Ліптон :)

Коли повернулись в місто ще пішли на озеро.

А потім ще рендомно гуляли різними дорогами. Напрапили на ось такий милий будиночок.

Неподалік знайшли затишну забігайлівку з видом на озеро, де нам приготували смачнющі vegetable noodles. Після цього ми вважали свою місію в Нуварі Елії успішно завершеною і наступного дня поїхали на Adam's Peak.

Негомбо, лютий 2014

Всі їдуть в Негомбо або прямо з літака, або вже перед зворотнім літаком. Хоча аеропорт називається Colombo Bandaranaike, до Негомбо від нього десь вдвічі ближче ніж до Коломбо. Ми поїхали туди за кілька днів до зворотнього рейсу, бо коли приїхали нас зустрів друг і відвіз в Коломбо. Отже, це наше останнє ланкійське місто.

Приїхали ми сюди автобусом з Канді. Нас зустрів рікша, який після довгих перемовин і торгів, відвіз нас дивитись на гестхаузи на березі океану. Досить швидко ми знайшли варіант, який нам підходив і ми його відпустили. Гестхауз був може метрів 50 від океану.

По сусідству ми знайшли місце, де відносно недорого було поїсти. Хоча в порівнянні з, наприклад, Канді, тут все було дуже дорого. Типу курортна зона. Путівник описує Негомбо як "рибацкую деревушку", але зараз досить велике місто, хоч і дещо не впорядковане. Але морська тема тут безперечно є панівною.

Потім ми поїхали в центр міста, якщо так можна назвати. Довго шукали Clock Tower і дуже здивувались, коли знайшли))

Оце вам зразок неколоніальної архітектури :) Далі ми звернули ліворуч в пошуках рибного ринку і каналів.

 Канали ми знайшли, і хоча вони були замулені, певний шарм вони мали. Потім ми здалеку побачили якусь красиву велику будівлю. Вирішили підійти ближче, подивитись. Це була церква, а може собор. Дуже красивий. Не сподівались його тут побачити.

Врешті дійшли до рибного ринку і побачили на піску величезні простирадла з мішковини, на яких була викладена риба. Це було вражаюче. Близько підійти було важко, бо сморід збивав з ніг, але ми зробили зусилля над собою щоб це зробити.

Більше я в місто не їздила.

Пейзажні краєвиди з нашого гестхаузу мене цілком влаштовували :)

Косгода, лютий 2014

Косгода насправді ніяке не місто, скоріше селище, але дуже вже хотілось поділитись тим, що ми там побачили. Приїхали ми сюди з єдиною метою - побачити морських черепашок. В Косгоді морським черепахам чомусь дуже подобається відкладати яйця, але зберегти їх в природному середовищі дуже складно.

Тому місцеві активісти організували Центр консервації, де яйця черепах перебувають під наглядом. Коли черепашенятка вилуплюються всіх здорових екземплярів відпускають в океан. У них залишаються тільки ті, в яких є певні вади, вроджені або набуті.

 Ось ця, наприклад, потрапила до рибацьких сітей і пошкодила собі плавники через що жити в природному середовищі більше не зможе.

В Косгоді є чотири види морських черепах, далі на фото зможете побачити різницю. Маленькі черепашки, звичайно, наймиліші.

 Цим крихіткам всього 1-2 дні :)

Ця малеча так швидко повзала, що впала з моєї руку на землю. Її відразу оглянули, але сказали, що все добре :)

 А це ось ще інші. Забула назву здається там щось пов'язано з формою голови.

Ну і найпоширеніший вид - оливкові морські черепахи. 

А це теж оливкова черепаха, тільки альбінос. Її зовсім не дозволяли торкатись, сказали, що дуже чутлива. Бідолашна теж колись потрапила в сіті і сильно пошкодила задні плавники. 

Щовечора о 5-тій черепашок відносять до моря. Правда, намагаються робити це без туристів. Ми були дуже зворушені черепашками і пожертвували ще якісь гроші для їхнього добробуту. Порадувало те, що люди, які там працюють справді тварин дуже люблять і піклуються про них від усього серця. Це надихає :)

Коломбо, січень 2014

Пройшло три тижні як я повернулась з Індії в Україну, щоб знов поїхати в Азію :) Коли ми вилітали в Києві було -25, в Коломбо +35 вночі. Відразу по виході з терміналу гаряче і вологе повітря обійняло нас, вітаючи в Шрі Ланці. Контраст був вражаючий. На щастя, в аеропорту нас зустрів знайомий подруги, Расіта, і вже за кілька хвилин нас врятував кондиціонер його машини.

Расіта поселив нас в готель і всі наступні дні так само опікувався нами: показував місто, розказував про місцеві звичаї, корупцію і політику. Наприклад розказав, що багато батьків розшукують пару своїм дітям, даючи без їхнього відома оголошення про знайомство в газету. Потім відбирають підходящі кандидатури))

   Це фото, мабуть, найкраще передає наш настрій тоді. Ми на березі Індійського океану, перед нами невідома, тепла і сонячна Шрі Ланка, а в ширшому сенсі Азія. Це початок великої подорожі, яка для мене тривала 3 місяці, а для Іри продовжується й досі. Плани були грандіозні: океан і пальми, черепахи і слони, гори і чайні плантації...

Коломбо запам'яталось безкінечними пляжами і набережними, залізницею, дешевими і різноманітними фрешами, урядовим кварталом і пальмами :)

Ще нам якось пропонували зайти в сувенірний магазинчик і по акції купити "помёт слона" та різні похідні від нього креми і засоби))

Попереду був місяць рису і карі, овочевого роті, безкінечних приставучих ланкійців, а головне різноманітної, чарівної, екзотичної, і, мабуть, неповторної природи Шрі Ланки.

Канді, лютий 2013

В Канді ми приїхали з Елли поїздом. Наперед ми житло не бронювали, тому коли приїхали на вокзал, Іра вирішила піти розпитати в місцевих, де найбільша концентрація гест-хаузів. Виявилось, що це біля озера, тому ми взяли рікшу і поїхали туди. Далі нам дуже пощастило і ми знайшли найдешевший гест-хауз в місті, за 500 ланкійських рупій з людини. Називався він Pink House. Тут жила велика сім'я, а з ними й купа бек-пекерів. Тут дуже любили котів, напевно через це один з туристів намалював їм в дворі цей шедевр.

Що правда кімната нам дісталась така, де зазвичай ніхто (з людей) не жив. Тут жила кицька з кошенятами.

Діватись нам було нікуди, тож ми погодились на таку компанію. Якщо двері були відчинені, до нас ще й забігала собака, а за нею й діти)) Словом, було весело. В кімнаті було одне велике ліжко - там спала Іра, і одне двоярусне. З огляду на те, що на нижнє ліжко іноді залазили кошенята, я вибрала верхнє - щоб нікому не заважати. Вранці я зрозуміла, що це було правильне рішення, бо помітила, що внизу кошенята грались моїми речами. Наступного дня хазяйка запропонувала нам переїхати в нормальну кімнату, яка щойно звільнилась - ми залюбки погодились.

Ми жили зовсім недалеко від центрального міського озера, де водилась така тварюка. Спочатку, коли вона пливла в воді, нам здавалось, що це крокодил))

 На наступний день за моєю ініціативою ми поїхали в Pinnawala Elephant Orphanage, або заповідник для слоненят сиріток. Я не пам'ятаю скільки точно з Канді туди їхати, але здається менше години. Там здійснилась моя мрія - побачити маленьких слоненят :)

Більше того, одного я навіть годувала молоком з соски))

Ще сподобалось те, що слони йдуть на водопій на річку через вулицю з магазинами. При цьому, йдуть дуже чемно і нічого не чіпають. Місцеві вже звикли)

А коли повертаються назад в заповідник - вільно розгулюють собі в джунглях, пасуться))

Чесно кажучи, стрьомно було отак стояти до них спиною. Чуєш звук - здається вже біжать на тебе ззаду...

Ще в Канді дуже сподобався Ботанічний сад, багато рослин я дійсно бачила тут вперше в житті. Наприклад, ось таке дерево:

 Або ще ось це.

В Ботанічний сад ми ходили з одним цікавим місцевим хлопцем Алексом, з яким я познайомилась через Couchsurfing. Алекс не типовий ланкієнць, його дід британець, батько з Індії, а мама - тамілка. Захостити він нас не зміг (бо живе він з батьками і в Шрі Ланці так не прийнято), але показав місто і зводив нас у свої улюблені місця. До того ми щось чули про те, що в порівнянні з Коломбо, Канді буде традиційне і консервативне місто. Так і є. Алекс розповів нам свою історію кохання, про те, як він міг бачити свою дівчину тільки по неділях в церкві в присутності батьків. А ще вони могли говорити по домашньому телефону (ну так це було років 10 назад) тільки вночі, коли всі домашні сплять. Батьки дівчини були дуже проти того, щоб Алекс з нею зустрічався, а він був готовий з нею одружитись і не розумів причину відмови, адже його сім'я досить заможна.

Дівчина була готова тікати з ним в інше місто, але він сказав, що не хоче тікати, і хоче жити в своєму місті з нею. Але це ще не все за кілька років після того як вони з Алексом розлучились, дівчина завагітніла. Всі підозри лягли на Алекса, хоча він на той час вже жив в іншому місті. Батьки дівчини подзвонили мамі Алекса і він був змушений терміново приїхати. Всі разом вони поїхали до дому дівчини, там перед усіма свідками Алекс спитав її: "Ну що скажеш? Це я винен?" Вона сказала, що ні. На цьому всі роз'їхались. Дівчина Алекса зробила аборт, Алекс залишився з розбитим серцем. Ми сиділи і не могли повірити, що це історія з 21го століття. 

Елла, лютий 2014

В Еллі ми з Ірою були досить довго - 4 ночі і 5 днів. І хоча будь-який путівник скаже вам, що більше двох днів тут робити нічого, ми вирішили тут затриматись. Можливо й тому, що приїхали ми сюди з Adam's Peak, добираючись трьома автобусами з пересадками. Там останній день ми жили в напівпідвальному приміщенні, ще в туалет можна було зайти тільки пригнувшись. Про душ не було й мови, бо те, що колись було трубою, було давно відламане...

Коли ж ми приїхали в Еллу на пощастило знайти шикарну кімнату зі свіженьким ремонтом. Це був новенький готельчик, який був на пагорбі і мав свій прекрасний сад, де ми вранці робили йогу. Це було найкомфортніше місце з тих, де нам доводилось зупинятись в Шрі Ланці. Хотілось залишитись тут надовше :)

Ми дізнались, що недалеко від Елли є прекрасний водоспад і першим ділом поїхали туди.

   Водоспад надії виправдав і ми поїхали туди ще раз. Цього разу ми не втримались і, зігнорувавши табличку купатись заборонено, стрибнули у воду... Відчуття неймовірні, особливо, якщо стоїш безпосередньо біля струменю води.

Ще в Еллі ми досліджували місцеву кухню, і врешті зробили висновок, що краще за нашу хазяйку не готує ніхто... Величезну порцію рису з мільйоном каррі вона приготувала нам за 400 ланкійських рупій, та ще й усе це на веранді прямо біля нашої кімнати. Каррі в Шрі Ланці називають все що можна їсти з рисом, починаючи від пряної кокосової стружки і до стручкової квасолі в соусі.

А ще ми знайшли кафе, де готували величезні vegetable rotі :)

 В поєднанні з мілк ті - просто неперевершено...

В іншій кафешці ми якось замовили continental breakfast: омлет, купа свіженьких тостів, масло, джем, сік і чай обійшовся нам фактично по ціні самого соку в інших місцях. Там ми зустріли одного цікавого австрійського дядечка десь за 50. Він був марксистом і все скаржився, яка Європа дорога. Казав, що в Шрі Ланці вже 2 місяці тусує.

Прекрасно в цьому місці було ще й те, що можна було малювати на стінах і писати все, що хочеш :)

 Недалеко від Елли ще було містечко Хапутале, яке дуже вихваляв наш Lonely planet. Ми туди поїхали, правда до Lipton's seat так і не дістались. Краєвиди там звичайно вражаючі: гори і чайні плантації :)

 А ще нам пощастило потрапити на якесь шкільне свято, де тамільські діти танцювали індійські танці. Було весело. Дітки погодились сфотографуватись з нами на пам'ять.

 Дорогою назад ми ще знайшли трохи сумнівний заклад, де вирішили поїсти. Овочевий салат був надиво смачним і дешевим - 70 рупій. В Еллі за такі гроші тільки водичку купити можна, от вам і туристична інфраструктура :)

Галле, лютий 2014

Галле - це другий пункт нашого призначення в Шрі Ланці після Коломбо. Всього дві години поїздом зі столиці - і ти вже на півдні з усіма його чарівними пляжами :)
По приїзду ми вирішили в місті не зупинятись, а відразу їхати в Унаватуну, де пляжі кращі, а житло якщо постаратись можна знайти дешевше. Потім вже звідти приїжджали в Галле погуляти - це всього хвилин 20 на автобусі. Ось такою дорогою :)

Коли приїхали побачили велику колону ланкійських школярок - всі в білосніжній формі і з косичками. Вони дивились на нас з неприхованою цікавістю і посміхались :)

 Спадщина у міста унікальна: тут вам і голандський форт ХVIII століття...

Мій улюблений білосніжний маяк :)

А протестантська церква 

тут абсолютно огранічно межує з буддійською ступою

та індуїстськими храмами

З типово ланкійського, поряд з фортом розташований величезний стадіон для крикету :)

 Галле дуже приємне містечко для прогулянок, особливо старе місто часів голандської колонізації. Там в траві посеред форту можна провалятись півдня, а потім іти їсти смачнюче домашнє морозиво, або випити кокос :)