Куала-Лумпур, лютий 2014

Ми прилетіли в Куала-Лумпур зі Шрі Ланки. Контраст був вражаючий. Замість запилених ланкійських автобусів нас чекали новесенькі комфортабельні автобуси з кондиціонером. Прилетіли ми близько першої ночі, в цей час ще ходили шатли з аеропорту в місто. Коли ми сюди їхали вирішили не паритись і ніякого житла не бронювали. І добре зробили. Коли ми вийшли з автобусу, познайомились з двома британками, які їхали в якийсь хостел в Чайнатаун. Ми поїхали з ними.

Приїхали в хостел, де поселились в кімнаті на 24 ліжка. Це мій особистий рекорд!) Хостел був непоганий, чистий, сніданок входив у вартість, але всю ніч в кімнаті на всю фугував кондиціонер, буквально здував все що погано лежало. Тому зранку ми залишили рюкзаки і пішли шукати щось більш підходяще. Досить швидко знайшли непоганий варіант, де кімната на двох коштувала навіть трохи дешевше ніж 2 місця в цьому хостелі, правда без сніданку. Але привітні власники-китайці кілька разів безкоштовно пригощали нас кавою.

Чайнатаун нам дуже подобався. Неподалік ми знайшли чудову забігайлівку, де їли кілька разів на день різні роті та інші штуки, запивали морквяним соком з молоком, або холодним чаєм/кавою з молоком. Недалеко від нас також була автостанція, звідки ми за кілька днів відчали на Пенанг. Але головне це власне Чайнатаун, тобто вуличка з червоними ліхтариками, безліччю торгових точок і вуличною їжею. Там Іра за 10 рингітів (3 долара), купила собі дзеркальні окуляри а-ля американський поліцейський, які давно хотіла :)

Також в Чайнатауні Куала-Лумпуру я вперше в житті побачила китайський (таоський) храм. Деякий час спостерігала за прихожанами, намагаючись зрозуміти їхні обряди. Все ж досі, мало що в цьому розумію. На фото жінка підпалює пучок ароматичних паличок і махає ними перед урною з попелом, потім ставить їх в урну. Наскільки мені потім пояснили це робиться для здійснення бажань.

В перший вечір ми поїхали подивитись на вежі Петронас. Це перше з чим Куала-Лумпур асоціюється в людей, які там ніколи не були :)

Симпатичний офісний центр. З іншого боку розташований фонтанчик і кафешки для офісних працівників і туристів. Чимось це місце мені нагадало Київ, хоча насправді схожість дуже віддалена. Мабуть, це просто на котрасті зі Шрі Ланкою :)

Оскільки ми вже тут опинились, то вирішили прогулятись по району. Час від часу починався дрібний дощик, але нас це не зупинило. Поруч метрів за 100 був великий зелений парк, де багато людей бігало. Далі ще був дитячий майданчик з басейном і штучним водоспадом.

З нього відкривався чудовий краєвид на вежі Петронас, особливо через потік води...

Ми вирішили ще трохи затриматись тут, щоб побачити красенів з підсвіткою в темряві. І не даремно - справді дуже гарно :)

Наступного ранку ми вирушили подивитись на Batu Caves, де розрашовується старий індуїстський храм. Дорогою звернули увагу на тут є окремі вагони для жінок. Все таки, мусульманська країна. Хоча в Індії, по-моєму, теж таке є.

Перед входом до Batu Caves нас зустрів величезний зелений Хануман.

Перез входом всім охочим продавали воду і кокоси.

Але це ще не все, в печери треба було піднятись по довжелезних сходах. Але воно було того варте.

На сходах місцеві мавпи відбирають в туристів пляжки з водою та інші продукти, причому роблять це підступно і безпардонно. Всередині їх теж до фіга, деякі з них досить агресивні. На жаль, можливості мого мобільного, не дозволяють передати те, що ми побачили в печері. Там було дуже просторо, височенні скелясті стіни, в через які де-не-де пробивались сонячні промені. Тут було декілька невеличких індуїстських храмів, біля одного з них індуїстський священослужитель (просто не знаю як це правильно назвати) розказував нам про індуїстських богів, яким було присвячено те чи інше святилище в печерах.

Після печер ми поїхали в центр міста, до головної мечеті міста. Вона була фантастичною.

Правда ми так і не знайшли де там вхід і пішли далі)) А далі ми побачили музей текстилю. Вхід був вільний і ми вирішили зайти.

 Музей був дуже сучасний, інтерактивний, можна було подивитись відео про те, як виробляють батік і ще купу всього. Найбільше мені сподобалась інсталяція з дівчиною біля ткацького верстату.

Далі ми опинились біля Центру туристичної інформації, де так само все було безкоштовно: вхід, карти міста, огляд макету міста та світлового шоу з довідковою інформацією про Куала-Лумпур.

Загалом центр міста був дуже чистим, красивим, я б навіть сказала вилизаним. Складалось враження, що всі будинки щойно здані в експлуатацію, або принаймні після капремонту.

Ще мені сподобались ліхтарі у формі квіточок, хоча вони чимось нагадували емблему НадраБанку))

Ще ми десь знайшли протестантську церкву. Не пам'ятаю правда чи це було десь в центрі, чи ми це взагалі бачили на наступний день.

А от в Ботанічний сад ми вже точно пішли на наступний день. Точніше ми хотіли через нього перейти і йти десь далі, але трохи прорахувались з масштабами на карті. Спочатку ми довго йшли до входу в сад вздовж траси, потім коли вже прийшли виявилось, що вуличка, якою ми хотіли йти перебуває на ремонті. До того часу в нас скінчилась вся вода, а спека надворі палила нормальна. Купити води не було де, та й взагалі людей дорогою нам траплялось мало. Єдине що було по дорозі це громадський туалет, але пити там воду з крану ми якось побоялись. Далі нам трапився якийсь чоловік, який нам пояснив, що йти по-любому треба через парк і це довго. Ми змирились з тим, принаймні йти можна було в тіні дерев, між штучних водоспадів)

Так ми пройшли Ботанічний сад, включно з відомим (і найбільшим в світі) Парком птахів і Парком метеликів. Ні туди, ні туди не заходили, бо вхід в кожен по 10 баксів. Коли ми врешті побачили якусь машину з напоями, то випили відразу бо всі великі склянки холодного відвару якихось невідомих нам квітів. Після такої прогулянки була нам пряма дорога додому в Чайнатаун.

Ввечері, при світлі сотень ліхтариків, він виглядав ще чарівніше. Наступного ранку автобусом ми поїхали на острів Пенанг.

Джорджтаун, лютий-березень 2014

Ми мало що знали про Джорджтаун, коли їхали туди, але в нас там були друзі українці і це стало вирішальним :)
На автовокзалі нас зустрів мій друг Женя і відвіз додому. Ми поселились і пішли вечеряти. Острів Пенанг взагалі дуже славиться своїм різноманіттям представлених кухонь і закладів, там дійсно важко вирішити куди ж піти повечеряти. В перший вечір ми пішли до малайців. На жаль, не можу сказати чи було там смачно, бо мені тоді було зовсім кепсько. А замовила тільки чай, а посеред вечері терміново відлучилась в пошуках найближчого туалету...
На Пенангу ми пробули більше двох тижнів і не знаю як кого, але мене острів зачарував тотально. За цей час ми таки розпробували місцеву малайську, індійську й китайську кухні. Найчастіше ми приходили в ось цей заклад, який був неподалік від нашого дому.

 Найбільше з меню запам'ятались Cheese Nan, Egg Roti, а ще моркв'яний сік з молоком ммм...)

Та що там їжа, Джорджтаун чарує своєю архітектурою, особливо старе місто, яке є Unesco Heritage Area. Вулички з водостічними канавами і двоповерховими будинками. На багатьох з них можна побачити абсолютно фантастичні ковані сюжети. Ось це мій улюблений :) Надто вже актуальним був для нас на той час))

 А ось на цю композицію можна натрапити при вході на Вірменську вулицю, де найбільша концентрація знаменитих джорджтаунівських стріт-артів:

Тут ледь не на кожному будинку витвори мистецтва. Є, навіть, карта Джорджтауна з переліком стріт-артів - багато туристів саме з нею пересуваються містом :)
Найвідомишим стріт-артом безумовно є Little Children on a Bicycle. Біля нього часто можна побачити чергу молодят і туристів.

Мені він теж дуже сподобався :) Відразу навпроти продають листівки та інші сувеніри з цим зображенням..

Цей малюнок я б назвала найреалістичнішим з усіх, які я бачила на острові. Виглядає дуже об'ємно, справді вражає)

А ще ось такий прикол :)

Сподіваюсь, сюжет не на реальних подіях))
А цей витвір має дуже милу назву Little Girl in Blue...

Стрьомно, особливо якщо ввечері проходиш повз цю безневинну "маленьку дівчинку в блакитному"))
Ще на Пенангу багато котіків))

А зовсім нещодавно на вулицях Джорджтауна з'явився ще один чудовий стріт-арт. І приємно, що цього разу постаралась українська діаспора :)

 Це стіна Clockwise Hostel. До речі, коли ми були там, теж долучились до того,  щоб зробити цю стіну жовтою :)

Крім світської архітектури в Джорджтауні ви знайдете мечеті, буддійські, індуїстські, даоські і християнські храми.

Коли ми прийшли в мечеть, гід-доброволець люб'язно провів нам безкоштовну екскурсію по мечеті, короткий екскурс в іслам і рекламні буклети "Роль жінки в ісламі". Дуже цікаво. Я, навіть, позбулась деяких стереотипів про мусульман і іслам. Загалом ті мусульмани з якими доводилось спілкуватись на Пенангу були дуже привітні і завжди допомагали.
Китайські храми теж дуже зацікавили. Малайзія - це перша країна, де я, власне, побачила їх вперше.

На відміну від буддійських чи індуїстських храмів, тут ми мало розуміли з того, що бачили всередині.

Тільки пізніше, вже в Таїланді, ми трохи більше поспостерігали за тим, що китайські віруючі роблять в храмі і щось дізнались.
Оскільки індусів тут ледь не третина населення, індуїстські храми теж представлені.

Вони після Індії вже мало вражали. Інколи хотілось, щоб поруч була людина, яка таке бачить вперше - тоді, мабуть, все це якось гостріше б відчувалось.
Окремо варто відмітити найбільший буддійський храм на Пенанзі - Кек Лок Сі, або Храм тисячі Будд. На нього варто виділити хоча б півдня

Не знаю чи є там тисяча Будд, а от черепах точно не менше))

Храм справді великий, з довгими коридорами, храмами, пагодою і садом. А за 10 рингітів ще й можна піднятись фунікулером до Будди.

В іншому буддійському храмі, тибетському, нам пощастило зустріти одного китайця, який нам дуже допоміг. Його звали Ан Хуа, він допомагав утримувати храм. На вигляд йому було десь за 50. Вперше його зустріла Іра коли гуляла сама, а наступного дня на його запрошення ми разом прийшли в цей тибетський храм на групову медитацію. Коли ми прийшли в храмі вже нікого не було, чи розійшлись і так нікого і не було, але Ан Хуа провів медитацію для нас двох.

Ми розговорились і виявилось, що Ан Хуа живе в одному з джетті, будиночків на воді. Він люб'язно запросив нас в гості на чай.

Його дід працював тут рибаком ще в британські часи, за що і отримав тут житло.

Неймовірно, але в цих поселеннях є все необхідне: кухні (по одній на кожну дорослу жінку), спальні, вітальні, вбиральня..

Ще Ан Хуа є тренером з Тай Дзи. Коли він сказав про це, я погано уявляла собі що воно таке. Але за кілька днів він запросив нас на Kung Fu Night і там я вже все побачила. Наскільки я зрозуміла, це техніка управління енергіями.

 Та найбільше того вечора мені сподобалось відкриття з сотнею барабанів (якщо не більше)...

ну дуже круто грали хлопці й дівчата...

Наступного дня Ан Хуа запропонував нам разом з'їздити в будинок інвалідів і провести з ними трохи часу. Ми погодились :)

Трохи помалювали разом і пограли з ними в ігри.
Але це ще не все Ан Хуа виявився ще й амбасадором на couchsurfing i запросив нас пожити в Jungle House.

Будиночок дуже простий, без електрики і вікон, але в джунглях і з видом на Андаманське море.

Так ми прожили кілька днів, ходили збирати фрукти в джунглі, купались на безлюдному пляжі, вели душевні бесіди й медитували.
Тут я вперше побачила як ростуть ананаси..

Щоправда це було не зовсім у джунглях, а там де ще жили люди і це була їхня плантація. Ан Хуа сказав, що один можна взяти з собою))
А от банани і кокоси тут зовсім дикі і нічийні :)

Так ми і жили, пили кокоси і жували банани :)

Щодо безлюдного пляжу теж не перебільшую. Крім нас - нікого)

До речі, тут найкрупніший морський пісок, який я коли-небудь бачила...

Морський краєвид з фасаду Jungle House досі стоїть перед очима.

Насамкінець Ан Хуа відвіз мене мопедом назад до будинку моїх українських друзів, а по дорозі познайомив з домашнім улюбленцем свого друга-рибака))

За кілька днів ми залишили Джорджтаун і маршруточкою поїхали далі в Таїланд.