Чілегон, вересень 2015-березень 2016

Я вже мала квиток в Джакарту і отримала індонезійську візу. Тоді написала своєму агенту з Aiesec Джакарта листа в якому повідомляла про ці прекрасні новини і питала хто і як мене зустріне в Богорі. "О, ні, ти будеш працювати в місті Чілегон, але це теж недалеко від Джакарти". Я почала гуглити це місто, дивитись картинки, але відомості були дуже скупі. Переважно це були фотографії найбільшої мечеті Masjid Agung, або любительські відео зняті під час проїзду центральною вулицею Jalan Raya. Вибирати не доводилось і я погодилась.

Наступні 6 місяців я працювала вчителем англійської в ісламській школі Bosowa Al-Azhar. Це був мій перший педагогічний досвід, і попри деякі невідповідності попередній домовленості з Aiesec вважаю, що мені дуже пощастило.

Ось школа в якій я працювала. Щоранку мій робочий день починався о 7-ій ранку. Спочатку ранкова лінійка, а потім перший урок на 7:45. Навантаження не було великим, переважно 2-3 уроки по 70 хвилин на день.

До Нового року в мене були учні з 1 по 6 клас початкової школи і один 7 клас з Junior High School. На щастя, в початковій школі уроки зі мною разом проводила індонезійська вчителька. Мені здавалось це малоефективним. Тобто вона чудово могла б справлятись і без мене. Але діти проявляли до мене інтерес, посміхались, старались говорити англійською і це дуже надихало. Було таке враження ніби мені платять тільки за те, що я не говорю індонезійською, і якщо вже діти хочуть говорити зі мною, то мусять вчити англійську. Діти були дуже хороші, активні, завжди усміхнені, доброзичливі. Загалом чим менші діти, тим менше з ними було проблем)

З сьомим класом було цікавіше. По-перше, вони мене розуміли без перекладу, по-друге, уроки я проводила сама, ну і по-третє мені давали повну свободу у виборі тем, матеріалів і методів навчання. Ми з ними багато говорили про Європу, робили презентації, вчились описувати людей, розповідати історії і презентувати власні ідеї. Це єдиний клас, який я вела з першого до останнього дня в школі і саме на їхньому прикладі могла побачили якийсь суттєвий результат своєї роботи.

Тепер трохи про те де і як я жила. Школа подбала про житло для мене і заплатила за перший місяць. Надалі я платила за кімнату самостійно по $100 на місяць. Будинок мені подобався.

Практично весь час я там жила сама. Один місяць в сусідній кімнаті ще жила прекрасна індонезійська дівчина з Бандунгу на ім'я Нілам, але вона з'їхала знайшовши дешевше житло ближче до її місця роботи. Потім ще один в її кімнаті жила моя подруга Юля з України, яка подорожувала Азією і дистанційно працювала як графічний дизайнер.

Іноді приходила хазяйка по свої якісь речі. Вона була дуже хорошою, якщо закрити очі на її підвищену зацікавленість моїм особистим життям. Одного разу вона навіть запросила мене в ресторан. І так, ми багато разів фотографувались разом.

Ви вже маєте уявлення про те як проходили мої будні, тепер трохи про дозвілля. Коли я приїхала в Чілегон, я зрозуміла чому не могла знайти інформацію про це місто. Тут практично немає про що писати і немає чого фотографувати. Це індустріальне містечко в найзахіднішій провінції Яви і єдине, що може привабити сюди туристів - це порт Мерак, з якого відправляються пароми на Суматру. У такий круїз на Суматру за 1 долар я відправлялась, коли в мене був один вихідний. Це варто робити хоча б заради самої подорожі - 2 години в морі з прекрасним краєвидом на сусідні острови. В принципі, якщо часу мало і в порту Бакауені робити нічого можна відразу повертатись назад. Пароми відправляються приблизно щопівгодини.

Ще один варіант - поїхати на пляж Аньєр (Anyer), в годині від міста. Кажуть, що на вихідні сюди з'їжджається вся Джакарта, бо тут ніби ліпше ніж там.

В будь-якому разі тут ви точно знайдете рибу-гриль, молоді кокоси і що там вам ще потрібно для щастя.

Ну а якщо часу у вас багато і є човен, то за дві години від Аньєру є чудовий острів Санйан (Sanghyang).

Тут можна зняти будиночок, посноркелити, або просто сходити в трек по острову.

Що ж до атракцій в самому місті, то варто згадати хіба що Кракатау Джанкшн.

Це така бігова доріжка в парку з рисовим полем по середині.

Сюди найцікавіше приходити в неділю зранку, бо в дворі одноіменного супермаркету по сусідству проводять безкоштовні заняття з аеробіки.

І тут же поруч перекривають рух на одній з вулиць і влаштовують там величезний фуд корт. Це називається Car Free Day)

Тут дуже багато місцевої традиційної їжі. На фото солодкі тоненькі млинці з зеленим сиропом невідомого мені походження. В цьому місці можна наїстись за 10 000 і напитись за 5. Разом це трохи більше долара. Кілька разів мені тут безкоштовно давали їжу і напої за те, що я сфотографуюсь з їхнім товаром для реклами.

Крім їжі тут ще атракціони для дітей, вуличні артисти і музиканти. Втім, мені навряд чи вдасться передати колорит і автосферу цього місця, тому - подорожуйте самі. І не обов'язково в Чілегон, а туди, куди кличе серце :)

Богор, березень 2016

В Богорі я була тричі. Вперше - фактично як кіт у мішку, бо практично весь час пересувалась   машиною знайомої індонезійки, вдруге - проїздом, ну а втретє - вже повноцінно і свідомо, з заїздом в заповідник Таман Сафарі. Богор всього годину потягом від Джакарти. Його ще називають Rainy City, адже з огляду на гірський клімат тут практично щодня йде дощ. Богор відомий своїм розкішним ботанічний садом і палацом на його території, де в свій час була резиденція голландського генерал-губернатора.

Спочатку про ботанічний сад. Він дійсно величезний за розмірами і вражаючий хоча б тому, що це дивовижний парк, де можна гуляти цілий день. В Індонезії це велика розкіш.

Величезні сторічні дерева, кактуси, декоративні банани, двометрові водяні лілії і сотня оленяток Бембі перед палацом.

Відразу за межею міста починаються гори Пунчак.

Тут чайні плантації, гірські вершини, водоспади і дорога до заповідника Таман Сафарі. Для іноземців вхід в цей заповідник 300 тисяч рупій (приблизно $25), місцевим вдвічі дешевше. Заїхати можна на власній машині, або на транспорті заповідника. Обов'язково варто купити побільше моркви і бананів перед в'їздом до заповіднику, щоб потім нагодувати побільше оленів і зебр, які будуть заглядати в ваше вікно автомобіля.

Природні умови і клімат заповідника надають відвідувачам відчуття подорожі справжніми дикими джунглями. Починається годинний автомаршрут територією заповідника, який розподілений на різні зони залежності від виду тварин, які там мешкають.

Першими ми побачили слонів. Це була велика несподіванка, бо перед приїздом ми навіть не почитали які саме тварини тут живуть. Слід сказати, що умови для тварин тут прекрасні, набагато ліпші ніж в найкращому в світі Сингапурському зоопарку. Тварини фактично живуть в своєму природному середовищі, в них достатньо багато простору. 

Про заповідник Таман Сафарі кажуть, що тут не люди дивляться на тварин, а тварини дивляться на людей - так і є :)

В заповіднику багато хижих тварин: левів, тигрів, леопардів. Їх зона відділена гратами від зони травоїдних тварин. Перез в'їздом в цю зони висять попереджувальні оголошення про те, що треба закрити всі вікна в автомобілі.

Дуже важко звикнути до того, що повз твій автомобіль просто таки проходить повз лев. Звичайно, ці тварини вже не зовсім дикі, вони звикли до туристів і мабуть їх добре годують. Та все ж це дуже дивне відчуття.

Ще тут є бегемоти, носороги. Ось ця сімейка з дітлахами виглядала дуже дружною :)

Також тут багато жирафів.

 А біля крокодилу співробітник заповіднику за символічну плату пропонує всім охочим зробити ось таке фото напам'ять.

 Але годинний автомаршрут це тільки частина того, що є в комплексі Таман Сафарі. Тут і ще тераріуми з найбільшими в світі ящірками Комодо.

Парк птахів з безліччю різнокольорових співучих пернатих, яких ви навряд чи ще десь колись побачите.

Всі вони теж живуть тут в чудових умовах.

Ще тут дуже зблизька можна подивитись на кенгуру. Виявляється для цього зовсім не обов'язково їхати в Австралію.

Мабуть, за хорошу поведінку лемури в заповіднику мають повну свободу і, насолоджуючись нею, безкінечно стрибають над головами відвідувачів.

Наостанок хочу сказати про можливість сфотографуватись з тваринами з Baby zoo. Ми вибрали 6-місячного орангутанга Арджуну, який миттєво підкорив нас своїм фармом, теплом і дитячою безпосередністю :)

Також хочу порадити хостел в Богорі, де ми зупинялись. Він так і називається Hostel Bogor. Тут дуже затишно, привітна господиня і дуже помірні ціни. Та що там, тут я вперше за 6 місяців в Індонезії мала змогу прийняти гарячий душ. Можете уявити моє щастя?

Джакарта, березень 2016

В Джакарті була десь 5-7 разів. Переважно проїздом, але кілька разів саме вона була пунктом призначення. Джакарта - любов і ненависть, жахливі короки на дорогах і чудові пішохідні вулички Джакарти-Коти, нестерпна спека і морська прохолода набережної Анчол.

Один з перших разів я приїхала в Джакарту щоб піти на зустріч з представниками місцевого Aiesec, куди мене запросили як учасника програми. Зустріч мала відбутись о 15:00. Я почекала до 15:40, але ніхто так і не прийшов. Наступні три години я провела в автобусах Трансджакарти дорогою до автобусного терміналу Танджун Пріок, о 19:00 виїхала в Чілегон і близько півночі була вдома. Так пройшов вихідний день. Через місяць я отримала лист від представниці Aiesec-у Джакарта, яка написала, що зустріч була скасована за годину до її початку і вона думала, що всіх попередили.

Іншого разу Джакарта була привітнішою. Звідси я почала маршрут своєї новорічної відпустки. Поселилась в хостелі біля залізничної станції Джакарта-Кота і, як виявилось це був дуже вдалий вибір і хостелу і району. Так в хостелі Teduh Hostel Kota Tua нагадують гостям про чистоту і порядок :)

Kota Tua - стара колоніальна частина міста - моя улюблена Джакарта. Пішохідні вулички велика площа з музеями, затишні кафе і фуд корт.

Ще одне затишне місце в Джакарті - набережна Анчол (Ancol). Тут океанаріум, канатна дорога, парки розваг і все таке.

Наступна рекомендація для дозвілля в Джакарті - Таман Міні. Це музей під відкритим небом, де відтворені будинки з усіх регіонів Індонезії.

Територія така величезна, що краще пересуватись автомобілем, або хоча б скористатись канатною дорогою і оцінити масштаб.

Безліч місць в Джакарті залишаються небаченими і невідомими, але столиця їх не приховує, а ласкаво кличе мандрівників-дослідників до себе в гості)

Чібодас, грудень 2015

Мій друг-сунданець обіцяв показати мені Пунчак і несподівано для нас обох ми опинились там під час новорічної відпустки. Ми приїхали в Чібодас досить пізно і до темноти тільки встигли знайти житло і повечеряти. Вранці вирушили в гори. Основних маршрута там є два: один на вершину гори, а інший - до водоспаду. Зійшлись на другому. Природа там розкішна - буйна рослинність і гірські потічки. Дорогою до водоспаду розказувала другу про події останніх років в Україні, він - уважно слухав)

Дорогою назад ще був варіант подивитись величезний парк, але ми вибрали натомість посидіти поїсти і спокійно поговорити. Після обіду був час повертатись назад. Спочатку я думала їхати в Джакарту, але в останній момент вирішила їхати в Бандунг разом з другом. Відпустка складалась саме так, як я того хотіла - динамічно і непередбачувано)

Карімун Джава, грудень 2015

Острів Карімун Джава був головним пунктом програми моєї новорічної відпустки. З Яви туди дістатись можна паромом за 5 годин або швидкісним катером за 2,5 від міста Джепара. Особливих планів на острів в мене не було. Я нічого не бронювала наперед і, вийшовши з катера звернула ліворуч, де, як мені здавалось мало бути якесь житло. Хвилин за п'ять я знайшла кімнату, яка мене повністю задовільняла за ціною (8-9 доларів). Вихід до моря був прямо з двору, але пляжу не було. Як з'ясувалось пізніше, пішки з місця де я жила до пляжу не дійти. Мене ця інформація не задовільнила і я пішла в розвідку. Дорогою питала місцевих і один хлопець запропонував підвести мене мотороллером до пляжу, який виглядав ось так.

Той хлопець сказав, що залишить мене тут і поїхав. Я так і не зрозуміла чи він повернеться. Він поїхав і я зрозуміла, що тут абсолютно сама. На горизонті тільки джунглі, море і їх звуки. Мені стало так страшно, що я не могла розслабитись і піти покупатись. Та що там купатись, якийсь час мені страшно було навіть зрушити з місця. Я не могла знайти стежку по якій вийшли до пляжу і спробувала пробиватись до дороги через джунглі, але це було досить складно. Вирішила розвернутись і подзвонити другу. На щастя, зв'язок був. На щастя, він взяв слухавку. Поговорила і мені стало легше. Тут вже й повернувся хлопець, який мене сюди завіз:
- Нашо ти мене тут саму лишив? Мені страшно! Я хочу назад!
- Вибач.
Дорога була дуже крута, стрімко піднімалась вгору і спускалась вниз. В якийсь момент моя ліва нога в шльопанцях зістрибнула з підставки і проїхалась по асфальту.

Було дуже боляче я не могла зрозуміти чи зламані пальці. Хлопець довго вибачався, відвіз мене додому, питав як ще він може допомогти. Хазяйки відразу принесли мені аптечку і сильно переймались. Схоже тепер в мене з'явились плани на наступні кілька днів - сидіти вдома і не робити різких рухів. Ходити було боляче і все на що я спромоглась це босоніж ходити їсти двічі на день до найближчої їдальні.  Переломів ніяких не було і на третій день вже стало набагато краще. Сусіди запропонували їхати з ними на сноркелінг і я погодилась.

Програма була на цілий день. Спочатку заїхали в заповідник для маленьких акул, морських зірок, їжаків і так далі.

В басейн до акулок можна було залізти і зробити фото, але я вирішила втриматись. Десь в голові залишилась інформація про те, що їх приваблює запах крові, а моя рана була ще зовсім свіжа))

А от морські зірочки здавались дуже доброзичливими :)

Далі по курсу сноркелінг - фантастичний підводний світ, з яким я тут знайомилась вдруге, вже ближче)

Я з великою цікавістю і ненаситністю спостерігала за всіма морськими створіннями. Їхні рухи були такими плавними, спокійними, і лиш зрідка, наполоханими. 

 Нова, раніше невідома і небачена краса не давала мені спокою.

Після сноркелінгу була обідня перерва, запланована на одному меншому сусідньому острові. І Все було б там добре якби не білі комарі, які не давали ступити й кроку. 

На щастя, в когось з хлопців був з собою бальзам для тіла, який трохи допомагав. Нам принесли найсмачнішу в моєму житті рибу гриль з рисом і соусами. Далі дві години сієсти і знову сноркелінг в іншій точці)

Після сноркелінгу був пляж на ще одному сусідньому острову, якому трішки поступається природа з реклами баунті. А далі захід сонця і дорога назад на Карімун Джаву. 

Ввечері цією ж компанією ми пішли на фуд корт, а дорогою назад купили пива. До ночі спілкувались, пили пиво і грали в уно. Вранці наступного дня вони повертались додому, а продовжила досліджувати острів. Знайшла кафе, яке спочатку прийняла за буддійський храм))

Воно стало моїм улюбленим: затишок, краєвид і привітний сервіс)

 Ще саме на Карімун Джаві я їла найсмачнішу піццу в Індонезії, справжню, з печі)

Після цього з'явилось відчуття, що треба їхати назад на великий острів Ява і десь там, в дорозі зустріти Новий рік.