Чівітавекк'я, травень 2012

Один з перших портів, які я побачила під час контракту на лайнері. Це був круїз по Середземному морю. З Чівітавекк'ї всі туристи їдуть на екскурсію в Рим, до якого звідси якихось 80 кілометрів.

Дуже миле провінційне містечко.Одна з візитівок міста - пам'ятник моряку.

 

Ще варто згадати Форт Мікеланджело, збудований в 16-му столітті. Взагалі почали будувати його інші люди, але з менш відомими прізвищами, а Мікеланджело побудував верхній бастіон форту, через що форт носить його назву.

В мене вдома є фігурка цього форту. Купила я її в хорошому сувенірному магазині, де продавались дійсно якісні речі. Магазин трохи захований, щоб його знайти треба зійти з головної вулиці і трохи пройтись. Там був дуже цікавий власник, бідкався на те, що в Чівітавекк'ї немає чого робити, що це забита провінція і приїжджають сюди тільки для того, щоб далі їхати в Рим. Я довго намагалась переконати його, що він живе в прекрасному місті, але марно. Купила в нього багато сувенірів, зазвичай я стільки не купую, але оскільки ми щойно повернулись з Скандинавії всі ціни тут були привабливими. Досі в сестри на холодильнику висять ті дерев'яні хлопчики Піннокіо, а в мами десь є велика серветка з картою Італії й традиційними стравами різних регіонів.

Мабуть зайвим буде казати, що в Чівітавекк'ї дуже смачна і відносно дешева італійська піца - інакше просто й бути не могло. 

Ну а весь вільний час, що залишиться після прогулянки містом можна просидіти на пляжі і дивитись на море - це безпрограшний варіант ;)

Рим, лютий 2011

В Рим ми прилетіли прямо з Парижу і вже були повні вражень. Все таки краще не поєднувати в одній подорожі два таких грандіозних міста. На перший день ми знайшли собі готельчик, а надалі мали переїхати до хоста з couchsurfing. Готельчик цей був недалеко від станції Терміні і номер на трьох зі зручностями в коридорі нам обійшовся по 20 євро кожній. Кімната була хороша, затишна, а день був довгий і я вирішила залишитись відпочити в номері. Дівчата пішли гуляти вечірнім Римом... Казали, що це тільки вночі може бути таке, що на цих сходах так мало людей))

 Наступного дня вже почалось і моє освоєння Риму. По-перше, ми пішли на справжню італійську піцу маргариту, випечену в правильній печі, з моцарелою і базиліком, мммм....

Далі ми досить хаотично гуляли містом і були дуже здивовані коли за одними зовні непримітними дверима ховалась церква в рази більша за нашу Софію Київську, наприклад)

Її назва тут не так важлива, бо як виявилось для Риму це дуже звичайна річ. Потім ми ще мільйон разів заходили в різні церкви і довго не могли намилуватись або стримати захоплення людьми, які колись створили таку красу. Апогеєм всього цього було звичайно враження, яке на мене справив Собор Святого Петра. Там, всередині я просто загубилась і довго не могла говорити, все роздивлялась і захоплювалась...

Але про нього я вже писала раніше, в пості про Ватикан. Тому лише ще одне фото його у вечірньому світлі і будемо рухатись далі.  

На другий день погода була чудова, ми гуляли біля фонтану де Треві, який, звичайно, дуже красивий, але так само багатолюдний як і іспанські сходи чи будь-яке інше відоме туристичне місце в Римі...

Хоча і тут можна знайти такі закутки, де ще можна усамітнитись))

Якщо звернути у вуличку ліворуч від цих сходів, то можна знайти малесеньку крамничку-пекарню, де шматки метрових піц продають на вагу. За ті чотири дні, які ми були в Римі, я вже стала їх постійним клієнтом і дядечка мене вже впізнавав. Це справді було дуже смачно і зручне, бо береш рівно стільки скільки можеш з'їсти. Так й виходить це в рази дешевше, ніж кудись заходити поїсти в цьому районі. 

Далі ми з перервами на відпочинок рушила в напрямку Венеціанської площі.

Дійшли до пам'ятника Віторіано, який, як і належить об'єднувачу Італії Віктору Емануїлу ІІ виявився дуже помпезним :) Звідти дуже красивий вид на місто, особливо коли сонце вже трохи спустилось, ну або безпосерезньо на заході сонця.

Тут же неподалік - руїни Римського форумі і пам'ятник Юлію Цезарю. Мені, як бакалавру історії, який колись навіть проходив археологічну практику, все це було дуже цікаво. Багато колон і навіть приміщень досить добре збереглись, скрізь є пам'ятні таблички. І часом важко повірити в те, що ти ходиш тими ж вулицями, що і стародавні римляни колись. Рим просто дихає давниною, вона тут на поверхні. 

Недалеко звідти також є так звані вуста правди, які ніби-то слугували якось як детектор брехні. В це важко повірити, звичайно, але все одно глибоко руку засовувати якось не хочеться)))

Ще два місця, про які обов'язково хотілось би згадати це Колізей і Пантеон. Ну з Колізеєм все ясно, їдеш на станцію метро "Колізей", переходиш дорогу і дивишся який він є)

 А от на Пантеон я натрапила випадково натрапила зовсім випадково, коли гуляла сама. Потім ще привела туди і дівчат.

Ця дивна кругла будівля була збудована ще у другому столітті, як храм всіх богів. Зараз там поховано багато визначних італійців, як от Рафаель, наприклад.   

 В центрі стелі цієї споруди - отвір.

Ще мене дуже зацікавив макет вселенкої церкви, яка мала будуватись в Римі за проектом Папи Івана Павла ІІ. Втім проект зазнав жорскої критики з боку кардиналів і так і не був втілений в життя. Тут колом мали бути представлені церкви з усього світ. 

Українська церква там, до речі, теж була, тільки чомусь з римськими колонами. На фото - прямо по центру. 

Гріх не сказати нічо про Андреа - нашого римського хоста. Андреа прихистив нас всіх трьох в своїй квартирі, де ми жили на другому якусі з великим ліжком. Вдень Андреа працював, тому не міг ходити гуляти з нами, але вечорами ми завжди вечеряли разом, говорили про Рим, Італію і подорожі загалом. Одного разу Андреа запросив на пасту і вино до своїх друзів-італійців.

Коли пасту готують італійські чоловіки - це завжди дуже смачно :)

Це був наш останній вечір в Римі. Запам'ятався він ще тим, як Андреа після всього сів за кермо і віз нас додому)) Наступного дня в нас ще залишався якийсь час до літака і ми з Олею ще раз пішли до іспанських сходів, щоб наостанок з'їсти там по найбільшому італійському желато :)

На такій прекрасній ноті ми пішли шукати автобус до аеропорту. Знайшли і кудись сіли. Вже в дорозі виявилось, що ми їдемо не в той аеропорт. На весь автобус не виявилось жодної людини, яка б говорила англійською. Врешті Олі завдяки її пізнанням з іспанської, вдалося з'ясувати, де нам вийти і на що пересісти. При цьому італійці лише повторювали: "Tranquillo, tranquillo..." На щастя, на літак ми таки встигли :)

Генуя, вересень 2012

Для того, щоб дістатись з лайнера в місто, треба було ще проїхатись на катері. Зазвичай всі shuttle buses для crew безкоштовні, тому мене аж ніяк не турбувало ще з собою в мене немає жодного євро. Вже коли я стояла в черзі, виявилось, що мені теж треба платити, і в євро. Але ж світ не без добрих людей. В черзі мене впізнали гості, яких я обслуговувала. Їм було дуже незвично бачити мене без форми))) Коли вони побачили, що я намагалась заплатити доларами, то просто заплатили за мене ті два чи три євро. 

 Ось такий краєвид на Геную був з боргу нашого катера.

 Коли ми приїхали в місто, відразу побачили там цей чудесний старий корабель

 І пальми, в поєднанні з чудовою італійською архітектурою.

 Розписи на стінах просто заворожують...

 Далі вулиця, що веде до головної площі.

 Головний Собор.

 Який зсередині дійсно вражаючий. Це могло бути тільки в Італії.

На центральній площі різнокольоровий фонтан і будівля, що здалеку нагадує Одеський оперний театр. Тут я зупинилась я довше і хотіла купити желатто, але спочатку треба було десь поміняти гроші. Це був вихідний день і всі банки були зачинені. 

Мені пощастило знайти якийсь інтернет клуб, де мені погодились поміняти 20 доларів. Курс правда був сильно занижений, але діватись було нікуди. У пошуках обміну валют я звернула з центральних вулиць і побачила зовсім іншу Геную...

пошарпану, облізлу та все ж таку по-італійськи привабливу. 

Ватикан, лютий 2011

Колись ще на бакалавраті я займалась тим, що досліджувала історію Церкви. І вже й закінчила тим займатись, вчилась на іншій магістерській програмі - як приходить мені лист від викладачки: "Оля, є можливість попрацювати в архіві Ватикану. Попросили поширити цю інформацію серед студентів, які займаються історією Церкви. Напиши чи тобі це цікаво". Цікаво? Та я була залишити все на світі, щоб туди поїхати... Це ж архів Ватикану!!! І отримати доступ до нього дуже і дуже нелегко. Але, але потім з'ясувалось, що домовленість з Ватиканом була досягнута Ющенком, а це вже був кінець його каденції, останній рік... Словом, загнулось це все.

У Ватикан я все одно поїхала, хай не як дослідник, а як турист, але вже хоч якось :)

Коли ми були в Римі, то ледь не щодня ходили до Собору Святого Петра. В перший же вечір спочатку подивились його ззовні. 

  На наступний ранок прийшли і милувались Собором і Площею і колонами вже при денному світлі.

Терпляче відстояли чергу на вхід...

Але ясна річ воно було того варте. Ні, це якось дуже м'яко і шаблонно сказано. Насправді, Собор Св. Петра - це храм, який мене вразив найбільше за все моє життя. Пізніше в один ряд з ним стали тільки Саграда Фалімія (Барселона) і Ая-Софія (Стамбул). 

Я була в такому захваті, роздивляючись стелі, стіни і оздоблення всередині храму, що на якийсь час загубилась від своїх дівчат і блукала сама. 

 Не могла відвести погляду, не могла вийти з храму, як зачарована.

На другому місці після Собору Св. Петра - почесна варта Ватикану. Крім того, що вони в формі, вони ще й красені всі, як на підбір. До речі, всі священники, яких ми бачили на вулицях теж були дуже красивими. Як то кажуть: "Все найкраще Богу".)

А ще вже точно не пам'ятаю як, але ми потрапили туди, куди не всіх пускать. Це сад ліворуч від Собору Св. Петра. Здається моя подруга прочитала десь на якомусь форумі, що там на вході охороні треба сказати певну фразу латиною - і тоді пропустять. Не знаю, чи саме це спрацювало, чи просто мало хто знає про існування цього місця, але були ми там самі. В саду росли тропічні (чи субтропічні, хз) рослини, мандаринові дерева і зо два десятка поховань. Пам'ятаю, що наш друг, який туди теж пішов з нами, сказав, що і сам не проти, щоб його поховали в такому саду.

Там же, на території саду була невеличка церква. Коли ми зайшли туди там саме була репетиція хору. Ми трохи послухали і вийшли, не стали заважати.

Потім повернулись і площу і ще довго фоткали її суперсиметрію.

Ну і себе, на пам'ять :)

Поки не стемніло))

А ще з Ватикану дуже прикольно відправляти листівку додому. Пошта розташована на площі, праворуч від Собору.