Хемніц, травень 2016

Відтоді як я вперше побачила фото друзів на фоні величезної голови Карла Маркса хотіла поїхати в Хемніц, або Карл-Маркс-Штадт. Моє бажання потроїлось, коли подруга Б'янка, яка живе в Хемніці, привезла мені в подарунок в Київ маленьку сувенірну голову, додавши що це запрошення в гості.

Гріх було не поїхати, коли вже запланована поїздка до тьоті в Німеччину, від якої до Хемніцу одну годину прямим поїздом. І ось я тут, в Карл-Маркс-Штадті. З цього фото важко оцінити масштаб пам'ятника, тому додам ще одне у повний зріст.

Хемніц дуже привітне саксонське місто. Око українського туриста повсякчасно радують симпатичні жовто-блакитні трамваї. Насправді ж - це кольори прапора міста Хемніц.

Вежа, яка видніється за трамваєм, один з основних символів міста - Roter Turm. Компанія виробник побутової хімії Fit, заснована в Хемніці, ще з часів НДР використовує форму вежі як основу для форми своїх пляшок.

В Хемніці дуже органічно співіснує старонімецька, соціалістична і сучасна архітектура. Старих будинків, на жаль, після бомбардувань 1945-го року залишилось небагато. Тоді дивом вціліла ратуша і ще один будинок біля неї.

 На фото Стара і Нова Ратуші. Спробуйте вгадайте котра з них Стара? Якщо ви, як і я, подумали на коричневу, то ви помилились - це якраз нова. 

Біля Ратуші багато кав'ярень з терасами, де можна одночасно насолодитись запашною кавою, спілкуванням з друзями і чудовим краєвидом.

А по сусідству ряд будинків і тільки рожевий серед них вціліний в 1945-му, а решта - новобудови 90-тих років. 

Ринкова площа, шматок якої вже видно на фото згори, одне з моїх улюблених місць в Хемніці. Особливо зранку, коли є базар. 

Тут скрізь квіти, рослини, свіжі фрукти, овочі і безліч привітних перехожих.

Звідси починається цілком соцреалістична алея Розенхоф.

Загалом Хемніц дуже компактний і тут можна обійтись без громадського транспорту, але якщо часу обмаль, то краще за все йти на зупинку Zentralhaltestelle, поруч з ринковою площею. Тут перетинаються всі маршрути автобусів і трамваїв міста. 

Втім наполегливо рекомендую ходити пішки. Вулицею Strasse der Nationen ви дуже легко з центру дійдете до автовокзалу, минувши спочатку Bruekenstrasse (де розташований пам'ятник Карлу Марксу), далі Оперний театр, і нарешті Технічний університет. До речі, технічний він тільки за назвою - тут є всі факультети. Відразу за університетом праворуч буде поворот до залізничного вокзалу.

Ще один чудовий піший маршрут - прогулянка до міського озера Schlossteich.

Це чудове тихе озеро практично в самому центрі міста. Посеред озера є острів, на який можна перейти одним з двох містків по різні боки острову. 

Біля озера, як і ще багато де в місті, ви помітите великі цегляні труби. Зараз вони вже не використовуються, але в довоєнні часи Хемніц був потужним індустріальним центром з безліччу мануфактур, кожне з яких мало свою трубу. 

Хемніц дуже затишне культурне місто. Тут живе багато художників і митців, а відповідно й графіті та іншого вуличного мистецтва.

Ось один з багатьох прикладів того, які вони прикрашають простір навколо себе.

І наостанок, Хемніц перетинає меридіан, який веде прямо до Антарктиди, тому мої друзі-пінгвіни впевнено прямують звідси додому.

Заїжджайте до них в гості, поки остаточно не мігрували, ну і до Карла Маркса заодно).

Мюнхен, жовтень 2010

Хоча і були ми в Мюнхені в жовтні, але Октоберфест вже не застали. Може це й на краще, бо наш мюнхенський хост Кевін, казав, що людей було так багато, що не було де яблуку впасти. Загалом поїздка в Мюнхен була досить знаковою для мене - тоді я вперше поїхала попуткою в Німеччині через mitfahrgelegenheit.de , вперше шукала житло через couchsurfing.org/ , а головне в цій подорожі склалась чудова компанія на всі наступні подорожі під час семестру в Єні :)

Отже, ми знайшли мітфаргелегенхайт Єна-Мюнхен за 20 євро з людини. Це було більш ніж вдвічі дешевше ніж поїздом з пересадками. Їхали ми шикарною брюнеткою в її шикарному BMW, зі швидкістю близько 200 км/год. Таким чином, вже за дві години ми були в Мюнхені :)

Ще нам пощастило знайти чудового хоста Кевіна, який народився і виріс в Мюнхені. Він жив сам в малесенькій однокімнатній квартирці, де ми всі якось поміщались. Вдень він був зайнятий, а щовечора Кевін організовував нам культурний відпочинок в одному з мюнхенських нічний клубів. Які б ми не були втомлені після цілого дня прогулянок містом, мали йти, бо ключі він нам все одно не давав, це все не обговорювалось :)

Він нас знайомим з друзями з якими ми випивали до того як іти в клуб. Ми на практиці засвоїли що таке  pregaming по-мюнхенськи і всі види найкращого баварського пива.

Трохи напишу про місто, що культурна програма в нас там теж була та ще й яка. Ми ходили в Англійський сад, найбільший в Європі парк, до речі, він був величезний рівнинний. Погода тоді була якнайкраща, світило південне баварське сонечко :)

Гуляли в центрі, біля міської ратуші, на ринковій площі. Все ще в Мюнхені, звичайно, грандіозне і прекрасне. Тут продають які тільки хочеш фрукти і печені каштани. Полуниці, а потім ще й печені каштани ми не могли не спробувати.

Ще ми були в палаці, резиденції баварських королів. Там було багато золота, порцеляни, дорогих меблів.... Як і годиться королям)

Ми гуляли, заглядали в двори і просто дуріли.

Сходили в обидні Пінакотеки, Стару і Нову (картинні галереї). Навіть аудіогайди брали, збагатились мистецтвом на кілька місяців вперед :)

Нє, насправді було дуже круто. Особливо Стара Пінакотека: Рубенс, Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті! Все це там є.

Окремо варто розказати про місце, куди нас повів наш Кевін, щоб показати нам справжню Баварію. Це був величезний і старий як світ пивний ресторан "Hofbräuhaus". Відомий він тим, що саме тут в 1920 році було велике громадське зібрання партії Адольфа Гітлера, на якому було проголошено програму "25 пунктів" партії. Присутніми були 2000 чоловік! Це так, щоб ви уявили собі масштаби :)

В цьому закладі взагалі в мене був перший культурний шок в Німеччині. Я дуже реально уявляла собі в голові картину, як Гітлер на коні заїжджає в Хофбройхаус і всі ці люди встають і вітають його... Таке було враження. Тут багато відвідувачів одягнені в традиційні баварські вбрання (десь як на фото вгорі), всі співають, їдять білі сосиски (Weißwurst) і п'ють пиво. В приміщенні страшний гул від тарілок, дзвону пивних бокалів і пісень. Дуже довго не можна звикнути. Але коли приносять твої сосиски, бретцель і пиво, то всі проблеми зникають самі собою :)

Наостанок розкажу про клуб, куди Кевін повів нас святкувати Хеловін. До цього часу це залишається найфріковішим місцем, де я коли-небудь була... Але мені сподобалось)

По-перше, це публіка! Вибачте, українські фріки, але до німецьких вам ще дуже далеко.

По-друге, це музика, де найпристойнішим з усього був Rammstein, а переважно щось типу: "Die, mother fucker, die!" Під цю музику всі ці люди мотали своїми довговолосими головами зі швидкістю центрифуги)) По-третє, ця картина доповнювалась милим і затишним інтер'єром клубу з павутинням, павуками, скелетами і зомбі..

Нашою улюбленицею була так звана "Леді Гага"(зліва), а точніше її напіврозкладене тіло і скелет прикований до одної зі стін клубу)

Словом, було весело :)

Кельн, жовтень 2010

В Кельн я вперше потрапила по дорозі в Маастріхт, де на той час вчилась моя подруга Ліля. Тоді в жовтні 2010 щойно почався мій семестр в Єнському університеті, але на місці вже не сиділося :) Думка про те, що в моєму паспорті є віза, з якою я можу бути де завгодно в Європі була новою і захопливою. Я вже не пам'ятаю як точно я потрапила в Кельн. Скоріш за все це був або поїзд, або мітфар (машина). Пам'ятаю, величний Кельнський собор навпроти залізничного вокзалу, розгалуджену система метро і трамваїв, набережну Рейну, університет й  велосипедні доріжки.
Ну, по-перше, Собор, тобто Kölner Dom.

Справді вражаючий, особливо якщо до того ви бачили небагато старих великих католицьких храмів. Все в кращих традиціях готики.

  Коли я ретельно подивилася храм, пішла достіджувати місто. Новий і майже геніальним мені здалось те, що на кожній зупинці є карта і розклад руху, а лінії метро об'єднані з трамвайними в єдину мережу. Це було дуже зручно і заблудитись в такому місті практично немає шансів. Це звичайна річ для всіх німецьких міст, але ж Кельн був мегаполісом, куди я потрапила в Німеччині.

 Тут так само продовжилось моє знайомство з німецькими фріками, яких в Німеччині вистачає практично скрізь. З почуттям гумору в німців все ок))

 Деякі вагони метро були дуже кльово розмальовані, що теж в принципі було новим.

Сігвеї теж вперше тут побачила.

Взагалі набережна Рейну дуже сподобалась. В Кельні важко придумати краще місце для прогулянок на свіжому повітрі.

Як і для спостереження заходу сонця..

 Тут же вам і типова німецька архітектура.

 І кафешки, власники яких так само не позбавлені почуття гумору. Tüpisch Deutsch - інакше не скажеш :)

 Цікаво було подивитись на міський університет

 І численні велосипедні доріжки навколо нього.

 А як вам така соціальна реклама на трамваї? Верблюди на фоні Kölner Dom-у))

Цей трамвай і відвіз мене до заправки, де мене мав чекати водій, з яким я поїхала далі в Аахен, по дорозі в Маастріхт.

Єна, жовтень 2010-лютий 2011, червень 2014

Свого часу Єна для мене стала просто таки вікном в Європу, як би банально це не звучало. Навчаючись на магістерській програмі "Німецькі та європейські студії" в Могилянці в мене була чудова нагода повчитись семестр в Німеччині. Стипендій було 6 - я була 7-ю в рейтингу... Але одна з однокурсниць відмовилась, а потім ще й 7-ма стипендія з'явилась. Словом, я поїхала в Єну. І радості не було меж, тоді я вважала це своїм великим досягненням.

Оскільки до того часу я в ЄС була лише один раз (та й те автобусним туром), в мене відразу з'явився план - 10 країн. І мушу вам сказати, що я його виконала: Німеччина, Нідерланди, Швеція, Чехія, Іспанія, Андорра, Італія, Ватикан, Франція, Польща! :)

Це був дуже насичений період мого життя. Практично кожні вихідні ми вибирались кудись з Єни, а кожні 2-3 тижні кудись за кордон (з Німеччини). Більше того, в Єні наше життя було теж дуже цікавим. По-перше, це університетське місто. Населення 200 000 жителів, з них відсотків 90% люди з вищою освітою: студенти університету Фрідріха Шиллера (а також Fachhochschule), викладачі, випускники та інші люди, так чи інакше задіяні в житті університету. Відповідно, тут купа різних закладів і заходів відповідно. Вже в перший вечір наш німецько-український тьютор Юра повів нас в паб на вишневе пиво, або Kirschbier :)

Так проходило багато вечорів))) За 5 місяців в Єні в клубах і на дискотеках я була, мабуть, разів у 10 більше ніж за всі 6 років навчання в Києві. Мабуть, тому що тут була і компанія хороша, і заклади, й відповідний настрій :) Мій улюблений заклад називався Casablanca. Дуже і дуже артхаузне місце. Правда були ми там десь рази може три, бо дуже далеко. Але туалети там цікаві

Ще був Havana Club і туди ми ходили частіше. Демократичний вхід 2 євро, було людно і можна потанцювати. Ще ми часто влаштовували поседеньки в гуртожитку, або знову ж таки, готувались тут до походу в клуб :)

Гуртожиток в нас був дуже затишний, з краєвидом на гори (ну добре, пагорби :)) Це ось краєвид з вікна моєї кімнати

Кімнату я свою дуже любила. Вона була новенька й затишна, а головне тільки моя :) Важливо це було тому, що до того я 5 років жила в трійці в гуртожитку (і потім туди й повернулась)..

От зараз подивилась на це фото і всьо - 100%-на єнська ностальгія.
З гуртожитку до зупинки трамваю (називали ми їх виключно Straßenbahn-и, навіть коли говорили українською). 15 хвилин і ти в університеті. Після Харківського шосе і пробками на Ленінградській площі, мосту Патона, мосту Метро і Поштовій - це була просто казка. На час вікна між парами можна було спокійнісінько поїхати додому, зайти в супермаркет за продуктами і зварити обід :)
Ось власне Friedrich-Schiller-Universität-Jena, тобто його головне містечко Ernst-Abbe-Platz. Так-так ми тут ще й вчилися (хоча з розповіді може скластись враження, що - ні)

 На фото справа корпус, де розташована наша кафедра Politikwissenschaft.
А це ось наша Mensa (тобто їдальня), де нас розгодовували величезними німецькими порціями їжі))

Пар було не багато, був великий challenge в мовному плані - навчання все німецькою і вчитись треба на рівні з німцями... Шоб ви розуміли в Німеччині на Master в основному вчаться 30-ти літні лисувати чоловіки і до прієжжих дєвочєк з України вони ставились м'яко кажучи без особливого піїтету... Але ми не журились, іноді купляли в їдальні глінтвейн за 1 євро, і тоді будь-яка пара здавалась не такою вже й провальною.

Ще пару слів про саме місто. Чесно кажучи, в порівнянні з сусіднім Ваймаром, Єна не виділяється культурно-архітектурними пам'ятками. Все ж вона мила і затишна, комфортна для життя.

  Пам'ятаю тут був хороший і відносно недорогий шопінг. Мабуть, це є в кожному німецькому містечку, але ми ж люди не призвичаєні до H&M, C&A і т.д. Після кожної стипендії робили ритуальне коло по цих магазинах))
А це найбільший торгівельний центр Goethe-Galerie - тут все дорого, але красиво)

 Ще в Єні був чудовий різвяний ярмарок (Weihnahtsmarkt), де продавались найсмачніші полуниці і банани в шоколаді. Це був мій перший Новий рік за кордоном і перше різдво не в сімейному колі. Трохи дивно було ходити на пари на Різдво, але ми не розгубились і відсвяткували всім православним людом: українки, сербка і ефіопка :) Ми наварили куті, вареників і узвару, сербка приготувала традиційний гострий суп і частувала нас сливовою горілкою, ефіопка казала, що не хоче дзвонити вітати батьків, бо буде плакати. Все було душевно, по-домашньому :)

 Коли я їхала з Єни додому, загадала ще раз повернутись туди, але думала, що це мало ймовірно. Цього літа моя тітка запросила мене погостювати в них в Німеччині, і я подумала, що це чудова нагода. Ще й вийшло так, що друг дядька працює в фірмі, яка має підприємство в Єні. Він пообіцяв наступного разу, як буде туди їхати, взяти мене з собою :)

Те, що я побачила, коли приїхала, дуже вразило мене - Єна розцвіла! Буквально. Виходить, що ми бачили її тільки з жовтня по лютий, а в літку вона просто красуня :)

Я ходила і не могла надивитись! Виявляється, прямо під нашим гуртожитком є фонтанчик, про існування якого ми й не здогадувались :)

Ще раз прокаталась штрассенбаном і затегала в фейсбуці своїх однокурсниць, щоб теж трохи поностальгували :)

Під кінець прогулянки зайшла в корпус університету і перед входом в туалет несподівано зустріла Юру - нашого німецько-українського тьютора, який тепер вже викладає в університеті.

Як же я люблю повертатись в старі, добре знайомі міста!