Подорож в Бухарест - це саме той випадок, коли сам процес важить набагато більше ніж ціль. Дорога зайняла в декілька разів більше часу ніж саме перебування в румунській столиці. Я поїхала в Бухарест на зустріч, яка так і не відбулась.
Я взяла собі перший додатковий вихідний на роботі відколи почала там працювати. Доїхати в Бухарест я зібралась блаблакаром з Одеси. Водій був молдаванин і з ним їхало ще двоє його друзів, молдаванин і румун. Вони повертались додому з весілля друга в Одесі. Пасажири пили в салоні якесь рожеве вино.
Дорогою ми спілкувались. Хлопці розповідали мені про Румунію. Говорили російською, якою водій говорив добре, його друг молдаваний так собі, а румун трохи розумів, але нічого не міг сказати (робив ремарки румунською і просив друга-молдаванина перекласти).
На українсько-молдавському кордоні був величезний затор, де ми простояли весь вечір від заходу сонця аж до ночі. Друг-молдаванин вийшов раніше, в Кишиневі. Ми їхали далі втрьох. Молдовою їхали вночі. Молдавсько-румунський кордон перетнули без черг і будь-яких проблем: просто всі показали свої паспорти. Це був новий досвід. Моя перша поїздка по безвізу.
В Бухарест приїхали вже вранці, а не ввечері попереднього дня, як планувалось. Водій подарував мені місцеву сім-картку і підвіз до станції метро Piata Victoriei.
Звідти я якось діслалась історичного центру міста.Я трохи погуляла і тут почався справжній квест: мені треба було обміняти гривні, але жоден банк їх не приймав.
Лише в одному обміннику я побачила обнадійливий жовтоблакитний прапорець і таки так - там в мене прийняли гривні. Загалом привести в Румунію гривні готівкою, було дуже поганою підготовкою до подорожі. Ви так не робіть.Я пішла пообідати і зв'язалась з другом, з яким ми мали зустрітись. Він був в Бухаресті по роботі і в той день в робочий час так і не зміг вирватись навіть на обідню перерву.
Немає коментарів:
Дописати коментар