Лондон, травень 2012

Як каже моя сестра: "Лондон - це мрія будь-якого зашмарканого 7-класника, який вчить англійську")) Ну десь так і було. Мені пощастило бути в Лондоні і не мати справи з британським посольством :) І таке, буває. Зате в мене був паспорт моряка, американська робоча віза, контракт для роботи на круїзному лайнері і всі супутні документи. Я робила це все вперше і до останнього не була впевнена, що мене не завернуть на митниці. Але все пройшло гладко. Британський офіцер певний час звіряв всі документи, а потім поставив в закордонному паспорті штамп: "Must leave United Kingdom in a Ship".

Так почались мої морські мандри. В Лондоні в мене був всього один вільний вечір, а на наступний день я вже мала їхати в Саутгемптон, де в мене відходило судно. Той самий легендарний порт, з якого рівно сто років назад вийшов в своє перше і останнє плавання Титанік, але про нього пізніше, окремо :)

В Лондоні я зустрілася з Маргаритою, подругою з Могилянки, яка на той час там навчалась і досі там живе. Місцем зустрічі був вихід зі станції метро Picadilly Circus. І це було неймовірно! Так, неймовірно. В той момент, коли я побачила Маргариту, яка чекала мене там згори, в моїй голові склались докупи якісь пазли. Все, про що ми колись читали тільки в текстах шкільних підручників з англійської - раптом ось тут перед очима, і Маргарита теж тут! Банальщина скажите, може й так, але тоді саме це я відчувала. Я була дуже-дуже рада її бачити тут, в раніше не баченому, але такому близькому місті)

Дуже швидко, щоб встигнути до темноти, Маргарита показала мені головні відомі місця Лондона. Почали ми з великого справді англійського парку, де було багато місцевих сіреньких білочок :)

І ще ось натрапили на меморіальну згадку про принцесу Діану.

Погода була англійська, час від часу накрапав дощик і вже сутеніло, тому швидесенько ми прошлись повз Big Ben,

London Eye,

Westminster Abbey(а може його якраз і не бачили), Tower Bridge, Темзу, двоповерхові автобуси і так далі :)

Зовсім скоро дощик загнав нас у паб і вечірній Лондон ми споглядали вже через його вітрину)

І як тут не випити спражнього англійського сидру? Та ще й в такій чудовій компанії :)

Після цього пам'ятаю ще запізнилась на останній автобус до готелю від метро і довелося скористатись послугами місцевих таксистів. Слава Богу, їхати було всього десь хвилин 10, бо інакше мій бюджет зазнав би не суттєвих втрат. Але ж які там фунти стерлінги, якщо мова йде про те, щоб принаймні один раз в житті проїхатись в чорному класичному лондонському таксі, де дверцята відкриваються в інший, незвичний бік :)

 А фоточка з нету, просто для візуалізації)

Лісабон, травень 2012

Лісабон сподобався з першого погляду. Динамічний і легкий. Просторий і затишний. Автобус з судна привозив нас на цю людну вуличку, де ми з колегами ходили на шопінг, відправляли додому гроші, пили каву і насолоджувались середземноморським сонцем.

Візернки міста і часом пошарпані фасади будинків, квіти - все це зачаровувало і манило. Хотілось залишитись тут на довше. Лісабон не схожий ні на яку іншу столицю Європи. Унікальний і автентичний.

Помпезний і грандіозний...

Просторий. Можна, навіть, сказати - безкрайній.

Лісабон вражає своєю вишуканістю і стилем.

Довершене королівське місто.

Цей офіціоз поєднується з динамічністю, винахідливістю і простонародною творчістю :)

Подивіться хоча б на цю стіну справа...

Краса архітектури органічно поєднується з розкішними пальмами.

Або, як варіант, з квітучими балконами і мансардами.

Маленькі стильні речі роблять місто затишним і привітним, надаючи йому особливого шарму. Справа на малюночку видно традиційний жовтий лісабонський трамвайчик, який є ще одним символом цього фантастичного міста.

Численні кафешки, забігайлівки і сувенірні лавки підкреслюють, ніби підказують про все, що найцікавіше в місті і країні: про фрески і мозаїки, замки і храми, пляжі і кораблі.

Місцями подерті стіни, як і в Італії, додають Лісабону лише затишності і розказують про його славетну історію. 

Можете не сумніватись, найзахідніша столиця Європи зустріне вас, як мати)

Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, жовтень 2012

Гран Канарія - прекрасний Канарський острів. Сюди наш лайнер ходив тоді, де скрізь в Європі вже було холодно, але треба було ще кілька круїзів десь перекантуватись перед Трансатлантичним переходом на Кариби. Коли я вийшла з судна перше, що я побачила була сувенірна лавка.

Речі там були дуже класні, хендмейдівські, але євро в мене з собою не було. Але заради магнітика з папужкою я попросила ті 2 євро в колеги, який проходив повз)) Взагалі Гран-Канарія - це прекрасне місце для шопінгу. Тут хороший вибір і низькі ціни. Величезний торговий центр був вже метрів за 50 від судна, тому туристи і робочі з судна всі як один попрямували туди..)

Загалом місто здається дуже привітним і доброзичливим :)

Не питайте чому там пальці - невідомо)) Мені тут дуже сподобався пам'ятник у формі китового хвоста, дуже елегантський.

А ось типова вуличка Лас-Пальмаса...

Словом, сонце, море, пальми і чудовий шопінг - те, що треба типовому туристу))

Куала-Лумпур, лютий 2014

Ми прилетіли в Куала-Лумпур зі Шрі Ланки. Контраст був вражаючий. Замість запилених ланкійських автобусів нас чекали новесенькі комфортабельні автобуси з кондиціонером. Прилетіли ми близько першої ночі, в цей час ще ходили шатли з аеропорту в місто. Коли ми сюди їхали вирішили не паритись і ніякого житла не бронювали. І добре зробили. Коли ми вийшли з автобусу, познайомились з двома британками, які їхали в якийсь хостел в Чайнатаун. Ми поїхали з ними.

Приїхали в хостел, де поселились в кімнаті на 24 ліжка. Це мій особистий рекорд!) Хостел був непоганий, чистий, сніданок входив у вартість, але всю ніч в кімнаті на всю фугував кондиціонер, буквально здував все що погано лежало. Тому зранку ми залишили рюкзаки і пішли шукати щось більш підходяще. Досить швидко знайшли непоганий варіант, де кімната на двох коштувала навіть трохи дешевше ніж 2 місця в цьому хостелі, правда без сніданку. Але привітні власники-китайці кілька разів безкоштовно пригощали нас кавою.

Чайнатаун нам дуже подобався. Неподалік ми знайшли чудову забігайлівку, де їли кілька разів на день різні роті та інші штуки, запивали морквяним соком з молоком, або холодним чаєм/кавою з молоком. Недалеко від нас також була автостанція, звідки ми за кілька днів відчали на Пенанг. Але головне це власне Чайнатаун, тобто вуличка з червоними ліхтариками, безліччю торгових точок і вуличною їжею. Там Іра за 10 рингітів (3 долара), купила собі дзеркальні окуляри а-ля американський поліцейський, які давно хотіла :)

Також в Чайнатауні Куала-Лумпуру я вперше в житті побачила китайський (таоський) храм. Деякий час спостерігала за прихожанами, намагаючись зрозуміти їхні обряди. Все ж досі, мало що в цьому розумію. На фото жінка підпалює пучок ароматичних паличок і махає ними перед урною з попелом, потім ставить їх в урну. Наскільки мені потім пояснили це робиться для здійснення бажань.

В перший вечір ми поїхали подивитись на вежі Петронас. Це перше з чим Куала-Лумпур асоціюється в людей, які там ніколи не були :)

Симпатичний офісний центр. З іншого боку розташований фонтанчик і кафешки для офісних працівників і туристів. Чимось це місце мені нагадало Київ, хоча насправді схожість дуже віддалена. Мабуть, це просто на котрасті зі Шрі Ланкою :)

Оскільки ми вже тут опинились, то вирішили прогулятись по району. Час від часу починався дрібний дощик, але нас це не зупинило. Поруч метрів за 100 був великий зелений парк, де багато людей бігало. Далі ще був дитячий майданчик з басейном і штучним водоспадом.

З нього відкривався чудовий краєвид на вежі Петронас, особливо через потік води...

Ми вирішили ще трохи затриматись тут, щоб побачити красенів з підсвіткою в темряві. І не даремно - справді дуже гарно :)

Наступного ранку ми вирушили подивитись на Batu Caves, де розрашовується старий індуїстський храм. Дорогою звернули увагу на тут є окремі вагони для жінок. Все таки, мусульманська країна. Хоча в Індії, по-моєму, теж таке є.

Перед входом до Batu Caves нас зустрів величезний зелений Хануман.

Перез входом всім охочим продавали воду і кокоси.

Але це ще не все, в печери треба було піднятись по довжелезних сходах. Але воно було того варте.

На сходах місцеві мавпи відбирають в туристів пляжки з водою та інші продукти, причому роблять це підступно і безпардонно. Всередині їх теж до фіга, деякі з них досить агресивні. На жаль, можливості мого мобільного, не дозволяють передати те, що ми побачили в печері. Там було дуже просторо, височенні скелясті стіни, в через які де-не-де пробивались сонячні промені. Тут було декілька невеличких індуїстських храмів, біля одного з них індуїстський священослужитель (просто не знаю як це правильно назвати) розказував нам про індуїстських богів, яким було присвячено те чи інше святилище в печерах.

Після печер ми поїхали в центр міста, до головної мечеті міста. Вона була фантастичною.

Правда ми так і не знайшли де там вхід і пішли далі)) А далі ми побачили музей текстилю. Вхід був вільний і ми вирішили зайти.

 Музей був дуже сучасний, інтерактивний, можна було подивитись відео про те, як виробляють батік і ще купу всього. Найбільше мені сподобалась інсталяція з дівчиною біля ткацького верстату.

Далі ми опинились біля Центру туристичної інформації, де так само все було безкоштовно: вхід, карти міста, огляд макету міста та світлового шоу з довідковою інформацією про Куала-Лумпур.

Загалом центр міста був дуже чистим, красивим, я б навіть сказала вилизаним. Складалось враження, що всі будинки щойно здані в експлуатацію, або принаймні після капремонту.

Ще мені сподобались ліхтарі у формі квіточок, хоча вони чимось нагадували емблему НадраБанку))

Ще ми десь знайшли протестантську церкву. Не пам'ятаю правда чи це було десь в центрі, чи ми це взагалі бачили на наступний день.

А от в Ботанічний сад ми вже точно пішли на наступний день. Точніше ми хотіли через нього перейти і йти десь далі, але трохи прорахувались з масштабами на карті. Спочатку ми довго йшли до входу в сад вздовж траси, потім коли вже прийшли виявилось, що вуличка, якою ми хотіли йти перебуває на ремонті. До того часу в нас скінчилась вся вода, а спека надворі палила нормальна. Купити води не було де, та й взагалі людей дорогою нам траплялось мало. Єдине що було по дорозі це громадський туалет, але пити там воду з крану ми якось побоялись. Далі нам трапився якийсь чоловік, який нам пояснив, що йти по-любому треба через парк і це довго. Ми змирились з тим, принаймні йти можна було в тіні дерев, між штучних водоспадів)

Так ми пройшли Ботанічний сад, включно з відомим (і найбільшим в світі) Парком птахів і Парком метеликів. Ні туди, ні туди не заходили, бо вхід в кожен по 10 баксів. Коли ми врешті побачили якусь машину з напоями, то випили відразу бо всі великі склянки холодного відвару якихось невідомих нам квітів. Після такої прогулянки була нам пряма дорога додому в Чайнатаун.

Ввечері, при світлі сотень ліхтариків, він виглядав ще чарівніше. Наступного ранку автобусом ми поїхали на острів Пенанг.

Кремс, квітень 2009

Кремс - невеличке містечко на Дунаї в Нижній Австрії. Вузенькі мощені вулички, кам'яні будинки, пам'ятник знаряддю публічних тортур і тюльпани. Містечко дуже затишне, ідеальне для прогулянок та дозвілля.

Найпопулярнішим місцевим сувеніром є абрикосова наливка і вино. Саме звідти ми привезли в Україну більше алкоголю ніж було можна, але на кордоні тоді шось не сильно перевіряли.

Всього десь за 5 км від міста розташований дуже красивий і багатий монастир - Геттвайг. Нас туди теж повели. От про нього вже можу більше розказати. Ну спочатку загальний вигляд...

Не впевнена, що монастир є діючим, бо монахів там я чомусь не пригадую. Зате там є музей різних коштовних речей. Ось така золота статуя, наприклад)

Інтер'єр теж був відповідний. Найбільше сподобались ось ці сходи...

Як нормального ботана, мене просто полонила тамтешня бібліотека. Просто нема слів... А ще ж в кадр не потрапили величезні старезні глобуси.

З внутрішнього двору монастиря відкривається прекрасний краєвид на Дунай.

Прекрасне місце для усамітнення в монастирі, подалі від мирської метушні.