Богор, березень 2016

В Богорі я була тричі. Вперше - фактично як кіт у мішку, бо практично весь час пересувалась   машиною знайомої індонезійки, вдруге - проїздом, ну а втретє - вже повноцінно і свідомо, з заїздом в заповідник Таман Сафарі. Богор всього годину потягом від Джакарти. Його ще називають Rainy City, адже з огляду на гірський клімат тут практично щодня йде дощ. Богор відомий своїм розкішним ботанічний садом і палацом на його території, де в свій час була резиденція голландського генерал-губернатора.

Спочатку про ботанічний сад. Він дійсно величезний за розмірами і вражаючий хоча б тому, що це дивовижний парк, де можна гуляти цілий день. В Індонезії це велика розкіш.

Величезні сторічні дерева, кактуси, декоративні банани, двометрові водяні лілії і сотня оленяток Бембі перед палацом.

Відразу за межею міста починаються гори Пунчак.

Тут чайні плантації, гірські вершини, водоспади і дорога до заповідника Таман Сафарі. Для іноземців вхід в цей заповідник 300 тисяч рупій (приблизно $25), місцевим вдвічі дешевше. Заїхати можна на власній машині, або на транспорті заповідника. Обов'язково варто купити побільше моркви і бананів перед в'їздом до заповіднику, щоб потім нагодувати побільше оленів і зебр, які будуть заглядати в ваше вікно автомобіля.

Природні умови і клімат заповідника надають відвідувачам відчуття подорожі справжніми дикими джунглями. Починається годинний автомаршрут територією заповідника, який розподілений на різні зони залежності від виду тварин, які там мешкають.

Першими ми побачили слонів. Це була велика несподіванка, бо перед приїздом ми навіть не почитали які саме тварини тут живуть. Слід сказати, що умови для тварин тут прекрасні, набагато ліпші ніж в найкращому в світі Сингапурському зоопарку. Тварини фактично живуть в своєму природному середовищі, в них достатньо багато простору. 

Про заповідник Таман Сафарі кажуть, що тут не люди дивляться на тварин, а тварини дивляться на людей - так і є :)

В заповіднику багато хижих тварин: левів, тигрів, леопардів. Їх зона відділена гратами від зони травоїдних тварин. Перез в'їздом в цю зони висять попереджувальні оголошення про те, що треба закрити всі вікна в автомобілі.

Дуже важко звикнути до того, що повз твій автомобіль просто таки проходить повз лев. Звичайно, ці тварини вже не зовсім дикі, вони звикли до туристів і мабуть їх добре годують. Та все ж це дуже дивне відчуття.

Ще тут є бегемоти, носороги. Ось ця сімейка з дітлахами виглядала дуже дружною :)

Також тут багато жирафів.

 А біля крокодилу співробітник заповіднику за символічну плату пропонує всім охочим зробити ось таке фото напам'ять.

 Але годинний автомаршрут це тільки частина того, що є в комплексі Таман Сафарі. Тут і ще тераріуми з найбільшими в світі ящірками Комодо.

Парк птахів з безліччю різнокольорових співучих пернатих, яких ви навряд чи ще десь колись побачите.

Всі вони теж живуть тут в чудових умовах.

Ще тут дуже зблизька можна подивитись на кенгуру. Виявляється для цього зовсім не обов'язково їхати в Австралію.

Мабуть, за хорошу поведінку лемури в заповіднику мають повну свободу і, насолоджуючись нею, безкінечно стрибають над головами відвідувачів.

Наостанок хочу сказати про можливість сфотографуватись з тваринами з Baby zoo. Ми вибрали 6-місячного орангутанга Арджуну, який миттєво підкорив нас своїм фармом, теплом і дитячою безпосередністю :)

Також хочу порадити хостел в Богорі, де ми зупинялись. Він так і називається Hostel Bogor. Тут дуже затишно, привітна господиня і дуже помірні ціни. Та що там, тут я вперше за 6 місяців в Індонезії мала змогу прийняти гарячий душ. Можете уявити моє щастя?

Джакарта, березень 2016

В Джакарті була десь 5-7 разів. Переважно проїздом, але кілька разів саме вона була пунктом призначення. Джакарта - любов і ненависть, жахливі короки на дорогах і чудові пішохідні вулички Джакарти-Коти, нестерпна спека і морська прохолода набережної Анчол.

Один з перших разів я приїхала в Джакарту щоб піти на зустріч з представниками місцевого Aiesec, куди мене запросили як учасника програми. Зустріч мала відбутись о 15:00. Я почекала до 15:40, але ніхто так і не прийшов. Наступні три години я провела в автобусах Трансджакарти дорогою до автобусного терміналу Танджун Пріок, о 19:00 виїхала в Чілегон і близько півночі була вдома. Так пройшов вихідний день. Через місяць я отримала лист від представниці Aiesec-у Джакарта, яка написала, що зустріч була скасована за годину до її початку і вона думала, що всіх попередили.

Іншого разу Джакарта була привітнішою. Звідси я почала маршрут своєї новорічної відпустки. Поселилась в хостелі біля залізничної станції Джакарта-Кота і, як виявилось це був дуже вдалий вибір і хостелу і району. Так в хостелі Teduh Hostel Kota Tua нагадують гостям про чистоту і порядок :)

Kota Tua - стара колоніальна частина міста - моя улюблена Джакарта. Пішохідні вулички велика площа з музеями, затишні кафе і фуд корт.

Ще одне затишне місце в Джакарті - набережна Анчол (Ancol). Тут океанаріум, канатна дорога, парки розваг і все таке.

Наступна рекомендація для дозвілля в Джакарті - Таман Міні. Це музей під відкритим небом, де відтворені будинки з усіх регіонів Індонезії.

Територія така величезна, що краще пересуватись автомобілем, або хоча б скористатись канатною дорогою і оцінити масштаб.

Безліч місць в Джакарті залишаються небаченими і невідомими, але столиця їх не приховує, а ласкаво кличе мандрівників-дослідників до себе в гості)

Чібодас, грудень 2015

Мій друг-сунданець обіцяв показати мені Пунчак і несподівано для нас обох ми опинились там під час новорічної відпустки. Ми приїхали в Чібодас досить пізно і до темноти тільки встигли знайти житло і повечеряти. Вранці вирушили в гори. Основних маршрута там є два: один на вершину гори, а інший - до водоспаду. Зійшлись на другому. Природа там розкішна - буйна рослинність і гірські потічки. Дорогою до водоспаду розказувала другу про події останніх років в Україні, він - уважно слухав)

Дорогою назад ще був варіант подивитись величезний парк, але ми вибрали натомість посидіти поїсти і спокійно поговорити. Після обіду був час повертатись назад. Спочатку я думала їхати в Джакарту, але в останній момент вирішила їхати в Бандунг разом з другом. Відпустка складалась саме так, як я того хотіла - динамічно і непередбачувано)

Карімун Джава, грудень 2015

Острів Карімун Джава був головним пунктом програми моєї новорічної відпустки. З Яви туди дістатись можна паромом за 5 годин або швидкісним катером за 2,5 від міста Джепара. Особливих планів на острів в мене не було. Я нічого не бронювала наперед і, вийшовши з катера звернула ліворуч, де, як мені здавалось мало бути якесь житло. Хвилин за п'ять я знайшла кімнату, яка мене повністю задовільняла за ціною (8-9 доларів). Вихід до моря був прямо з двору, але пляжу не було. Як з'ясувалось пізніше, пішки з місця де я жила до пляжу не дійти. Мене ця інформація не задовільнила і я пішла в розвідку. Дорогою питала місцевих і один хлопець запропонував підвести мене мотороллером до пляжу, який виглядав ось так.

Той хлопець сказав, що залишить мене тут і поїхав. Я так і не зрозуміла чи він повернеться. Він поїхав і я зрозуміла, що тут абсолютно сама. На горизонті тільки джунглі, море і їх звуки. Мені стало так страшно, що я не могла розслабитись і піти покупатись. Та що там купатись, якийсь час мені страшно було навіть зрушити з місця. Я не могла знайти стежку по якій вийшли до пляжу і спробувала пробиватись до дороги через джунглі, але це було досить складно. Вирішила розвернутись і подзвонити другу. На щастя, зв'язок був. На щастя, він взяв слухавку. Поговорила і мені стало легше. Тут вже й повернувся хлопець, який мене сюди завіз:
- Нашо ти мене тут саму лишив? Мені страшно! Я хочу назад!
- Вибач.
Дорога була дуже крута, стрімко піднімалась вгору і спускалась вниз. В якийсь момент моя ліва нога в шльопанцях зістрибнула з підставки і проїхалась по асфальту.

Було дуже боляче я не могла зрозуміти чи зламані пальці. Хлопець довго вибачався, відвіз мене додому, питав як ще він може допомогти. Хазяйки відразу принесли мені аптечку і сильно переймались. Схоже тепер в мене з'явились плани на наступні кілька днів - сидіти вдома і не робити різких рухів. Ходити було боляче і все на що я спромоглась це босоніж ходити їсти двічі на день до найближчої їдальні.  Переломів ніяких не було і на третій день вже стало набагато краще. Сусіди запропонували їхати з ними на сноркелінг і я погодилась.

Програма була на цілий день. Спочатку заїхали в заповідник для маленьких акул, морських зірок, їжаків і так далі.

В басейн до акулок можна було залізти і зробити фото, але я вирішила втриматись. Десь в голові залишилась інформація про те, що їх приваблює запах крові, а моя рана була ще зовсім свіжа))

А от морські зірочки здавались дуже доброзичливими :)

Далі по курсу сноркелінг - фантастичний підводний світ, з яким я тут знайомилась вдруге, вже ближче)

Я з великою цікавістю і ненаситністю спостерігала за всіма морськими створіннями. Їхні рухи були такими плавними, спокійними, і лиш зрідка, наполоханими. 

 Нова, раніше невідома і небачена краса не давала мені спокою.

Після сноркелінгу була обідня перерва, запланована на одному меншому сусідньому острові. І Все було б там добре якби не білі комарі, які не давали ступити й кроку. 

На щастя, в когось з хлопців був з собою бальзам для тіла, який трохи допомагав. Нам принесли найсмачнішу в моєму житті рибу гриль з рисом і соусами. Далі дві години сієсти і знову сноркелінг в іншій точці)

Після сноркелінгу був пляж на ще одному сусідньому острову, якому трішки поступається природа з реклами баунті. А далі захід сонця і дорога назад на Карімун Джаву. 

Ввечері цією ж компанією ми пішли на фуд корт, а дорогою назад купили пива. До ночі спілкувались, пили пиво і грали в уно. Вранці наступного дня вони повертались додому, а продовжила досліджувати острів. Знайшла кафе, яке спочатку прийняла за буддійський храм))

Воно стало моїм улюбленим: затишок, краєвид і привітний сервіс)

 Ще саме на Карімун Джаві я їла найсмачнішу піццу в Індонезії, справжню, з печі)

Після цього з'явилось відчуття, що треба їхати назад на великий острів Ява і десь там, в дорозі зустріти Новий рік.

Джепара (Jepara), грудень 2015

Джерапа - невеличке куротне містечко на північному узбережжі Центральної Яви. Саме звідси можна паромом або швидкісним катером дістатись до казкового острову Карімун Джава. До Джепари ходять автобуси з Джакарти, Бандунгу та інших великих міст. Джепара чимось нагадує невеличні куротні міста України, наприклад той самий Бердянськ. Це приємне місце, де можна зупинитись на один день чекаючи на паром до Карімун Джави, куди поїхати треба абсолютно неодмінно, якщо ви вже в цих краях :)

Я приїхала нічним автобусом з Бандунгу близько 7-ї ранку. Від того місця, де мене висадили з автобусу взяла бечак до парому. Коли ми туди приїхали виявилось, що паром відчалив ще о 6:30 ранку, а на швидкісний катер треба спочатку купити квиток в іншому місці, куди ми й повернулись. Там було зачинено, каса відкривалась о 8-мій. Я вирішила відпустики бечак-а, дочекатись і пішки повернутись на пристань. Коли каса відкрилась виявилось, що квитків на той день вже нема. Є тільки на наступний день. Я хотіла відразу купити, але потім подумала, що паромом буде більш ніж вдвічі дешевше, але перепитала людей і виявилось що паром ходить через день. Повернулась в касу і купила квиток на швидкісний катер на наступний день. Тепер можна було розслабитись і йти дивитись Джепару.

Пляж Картіні розташований відразу ліворуч від пристані звідки відправляються пароми й швидкісні катери до Карімун Джави. Картіні, до речі, це ім'я жінки, борця за права індонезійських жінок на освіту.

Тут же поруч на набережній Картіні океанаріум у формі велитенської черепахи.

Я пройшлась вздовж набережної і знайшла затишне місце де можна було спокійно випити молодого кокосу (інд. Kelapa muda) - і нехай весь світ зачекає :)

По ходу розпитала в продавця де тут недорого житло. Потім домовились з ним, що він мені покаже де можна переночувати за сотню тисяч ($7-8). Поселившись, пішла далі освоювати Джепару, дійшла до кінця набережної і стало цікаво що ж там далі. А далі був кам'яний берег і ще якийсь дивак-відлюдник, який запросив мене подивитись цвинтар, який він, я так розумію, охороняв.

Коли мені набридно ходити набережною вздовж і впоперек я пішла в місто шукати банкомат і мінімаркет. І те, й інше знайшлось досить швидко, причому в одному місці. Далі залишалось тільки блукати без жодної на те причини.

Зайшла я правда не так далеко, рівно до цього мосту і повернулась назад, поки ще була впевненість у пам'яті про всі повороти на шляху до хоумстею))

Догорою трапилась одна мечеть - нічого особливого, але для загального уявлення годиться.

Склалось таке уявлення, що бечаки (на фото) тут більш популярні, ніж оджеки (мототаксі).

 А цей канал вже зовсім близько до пристані і набережної Картіні, де закінчився цей день спогляданням заходу сонця)

Наступного дня почалась найсмачніша частина моєї відпустки на острові Карімун Джава. Через 5 днів, якраз 31-го грудня, до речі, я знову ненадовго попернулась в Джепару.

Але тільки для того, щоб дістатись до автобусного терміналу і їхати назад додому.

Кілька знімків з бечак-у. До речі, найкращий транспорт для зйомки в русі.

Ось ще раз моє улюблене велике дерево на роздоріжжі.  Ліворуч поворот до автобусного терміналу, прямо - в місто.

А це, власне, моє суперзатишне місце з ковдрою в автобусі, де я й зустріла Новий рік 2016 дорогою від Джепари до Джакарти :)