Каракол - колишній Пржевальськ, а в перекладі "чорне озеро", обласний центр Іссик-Кульської області. Як це часто буває в Киргизстані, місто Каракол скоріше за все буде для вас не пунктом призначення, а вихідною точкою, де можна переночувати і їхати далі, кудись на природу. Тут є кілька варіантів залежно від пори року, ну і ваших вподобань: гірсько-лижна база "Каракол", узбережжя озера Іссик-Куль, ущелини Джети-Огюз (моя улюблена) і Джуку.
Гірсько-лижна база "Каракол" розташована на схилах Тянь-Шаня на висоті 2300 метрів всього в 7-ми км від міста Каракол. Крісельним підйомником можна піднятись до висоти 3040 м., а далі ще снігоходом - до 3450. Гірсько-лижний сезон тут з листопада по квітень, а висота сніга коливається від 1,5 до 2,5 метрів. Взимку це справжній рай для лижників і сноубордистів.
Влітку тут пропонують інші атракції: лікування кумисом, гірські прогулянки, трекінги, катання на конях і на джипах. Ми були в травні і нам пропонували включити підйомник, правда, коштувало це задоволення 4000 киргизьких сум. (близько 70 доларів) і ми відмовились.
Бачили й місцевих коней "в яблучко" і помилувались гірськими краєвидами.
Ну а це стежечка між будиночками на території гірсько-лижної бази.
Наступне про що обов'язково хочеться написати це ущелина Джети-Огюз - моя улюблена і найкрасивіша з тих, які я бачила в горях Тянь-Шань. Розташована вона за 30 км від Каракола.
В перекладі Джети-Огюз означає "7 биків". Саме ця скеля дала назві ущелині. Туристи досі сперечаються про кількість "биків". В нас виходило десь від 6 до 9 :) Але це не єдина відома скеля по дорозі в ущелину, є ще так звана Скеля Серце.
Саме в ущелині Джети-Огюз була запланована наша перша ночівля в юрті, але щоб туди потрапити треба було ще переїхати через 5 дерев'яних місточків через одноіменну звивисту гірську річку.
Побачивши першу-ліпшу юрту ми пішли домовлятись з господарями про ночівлю. Всі місцеві дуже привітні і завжди раді туристам.
Ніч в юрті зі сніданком та вечерею може коштувати від 600 до 1000 сум (200-330 грн) з людини. Якщо просять 1000-чу можна спробувати трохи сторгуватись.
До речі, хто не знав ось ця штука в центрі юрти вгорі називається тюндюк. Вона ж зображена на прапорі Киргизстану. Її можна відкривати за допомогою спеціальної мотузки, щоб впускати сонячні промені і свіже повітря в юрту.
Ну а це краєвид на виході з вбиральні, метрів за 30 від нашої юрти :)
Після поселення і пішли гуляти вздовж річки, і далі в гори.
Дорогою натрапили на чиїхось коней, які абсолютно вільно і самостійно пасились по той бік річки. В Киргизстані - це дуже часте і буденне явище.
Ми дійшли до якогось санаторію, пересвідчились що в їхніх будиночках так само, як і в нашій юрті немає опалення, познайомились з місцевими дітлахами і взяли курс до водоспаду.
Чим вище ми піднімались, тим більше нових піків ми бачили і тим більше перехоплювало дух.
З цього місця до водоспаду треба було йти вузенькою кінською стежечкою, де й пішки, не те, що на коні, було досить екстремально. Але водоспад не розчарував. Висота - 50 метрів.
Як тільки ми дійшли до водоспаду почався дощ і ми поспішили назад поки стежка не намокла. Дощ посилився тільки коли ми прийшли назад до юрти, але за годинку-дві стих і ми ще мали можливість посидіти ввечері біля вогнища.
Наступного дня ми поїхали в наступну ущелику - Джуку - за 75 км від Караколу. Його головною особливістю і нашою радістю було джерело з термальною родоною водою, де ми могли помитись :)
Тут декілька будиночків санаторію були побудовані прямо над гірською річкою.
І хоча ми жили по той бік річки в більш-менш звичайному будиночку на землі, шум гірського потоку було чути не гірше, а зранку дуже близько було ходити до річки чистити зуби.
Сама дорога до Джуку дуже красива. Тут можна побачити скелі, які нічим не поступаються "Семи бикам", а стада коней на їх фоні чудово передадуть дух і велич Киргизстану.
І ще два слова про південне побережжя Іссик-Куля в районі Караколу.
Тут найкрупніша галька, яку мені доводилось бачити в житті.
На сьогодні - все :)
Перше поселення на території сучасного Оша було виявлено на південному схилі гори Сулейман-Тоо. Це священна гора, яка є місцем паломництва щонайменше з 10 століття і перша в Киргизстані пам'ятка ЮНЕСКО.
Як на мене, саме це найцікавішою атракцією для туристів в Оші. На вершині гори є оглядовий майданчик, звідки відкривається фантастичний краєвид міста.
А метрів за 10 звідти - мечеть Тахт-и-Сулайман.
З іншого боку гори є історико-культурний музей, який, на жаль, був зачинений коли ми туди прийшли. Але сама будівля вражає - музей в скелі.
Тут є щонайменше 7 природніх печер, в одну з яких залізла і я.
Ще з гори добре видно іншу велику мечеть біля підніжжя - щось ніде не можу знайти її назву.
Оскільки гора Сулайман-Тоо в самому центрі міста, її оглядини легко можна поєднати є прогулянкою містом. В центральному парку є фонтанчик, атракціони, солодка вата і все як має бути :)
Тут же поруч меморіальний комплекс.
А це пам'ятник Алимбек-датка - відомого киргизького державного діяча 19 ст.
З Оша дуже зручно їхати далі в Узбекистан. По місту ходить маршрутка прямо до кондону, номер спитаєте в місцевих, всі в курсі. Їхати не більше як півгодини.
Там на кордоні дивляться файли на комп'ютері і телефоні. Міграційна служба вам пояснить, що порнографію і екстремістську літературу в Узбекистан - не можна :)
