четвер, 23 липня 2015 р.

Ош, червень 2015

Ош - друге найбільше місто Киргизії, його південна столиця. З Бішкеку можна долетіти за годину, або приїхати автомобільним транспортом по головній трасі країни Бішкек-Ош (14-16 годин). Ош розташований дуже близько до кордону з Узбекистаном, в надзвичайно родючій Ферганській долині.
Перше поселення на території сучасного Оша було виявлено на південному схилі гори Сулейман-Тоо. Це священна гора, яка є місцем паломництва щонайменше з 10 століття і перша в Киргизстані пам'ятка ЮНЕСКО.
Як на мене, саме це найцікавішою атракцією для туристів в Оші. На вершині гори є оглядовий майданчик, звідки відкривається фантастичний краєвид міста.
А метрів за 10 звідти -  мечеть Тахт-и-Сулайман.
З іншого боку гори є історико-культурний музей, який, на жаль, був зачинений коли ми туди прийшли. Але сама будівля вражає - музей в скелі.
Тут є щонайменше 7 природніх печер, в одну з яких залізла і я.
Ще з гори добре видно іншу велику мечеть біля підніжжя - щось ніде не можу знайти її назву.
Оскільки гора Сулайман-Тоо в самому центрі міста, її оглядини легко можна поєднати є прогулянкою містом. В центральному парку є фонтанчик, атракціони, солодка вата і все як має бути :)
Тут же поруч меморіальний комплекс.
 А це пам'ятник Алимбек-датка - відомого киргизького державного діяча 19 ст.
З Оша дуже зручно їхати далі в Узбекистан. По місту ходить маршрутка прямо до кондону, номер спитаєте в місцевих, всі в курсі. Їхати не більше як півгодини.
Там на кордоні дивляться файли на комп'ютері і телефоні. Міграційна служба вам пояснить, що порнографію і екстремістську літературу в Узбекистан - не можна :)


четвер, 9 липня 2015 р.

Каракол, травень 2015

Каракол - колишній Пржевальськ, а в перекладі "чорне озеро", обласний центр Іссик-Кульської області. Як це часто буває в Киргизстані, місто Каракол скоріше за все буде для вас не пунктом призначення, а вихідною точкою, де можна переночувати і їхати далі, кудись на природу. Тут є кілька варіантів залежно від пори року, ну і ваших вподобань: гірсько-лижна база "Каракол", узбережжя озера Іссик-Куль, ущелини Джети-Огюз (моя улюблена) і Джуку.
Гірсько-лижна база "Каракол" розташована на схилах Тянь-Шаня на висоті 2300 метрів всього в 7-ми км від міста Каракол. Крісельним підйомником можна піднятись до висоти 3040 м., а далі ще снігоходом - до 3450. Гірсько-лижний сезон тут з листопада по квітень, а висота сніга коливається від 1,5 до 2,5 метрів. Взимку це справжній рай для лижників і сноубордистів.
Влітку тут пропонують інші атракції: лікування кумисом, гірські прогулянки, трекінги, катання на конях і на джипах. Ми були в травні і нам пропонували включити підйомник, правда, коштувало це задоволення 4000 киргизьких сум. (близько 70 доларів) і ми відмовились.
Бачили й місцевих коней "в яблучко" і помилувались гірськими краєвидами.
 Ну а це стежечка між будиночками на території гірсько-лижної бази.
Наступне про що обов'язково хочеться написати це ущелина Джети-Огюз - моя улюблена і найкрасивіша з тих, які я бачила в горях Тянь-Шань. Розташована вона за 30 км від Каракола.
В перекладі Джети-Огюз означає "7 биків". Саме ця скеля дала назві ущелині. Туристи досі сперечаються про кількість "биків". В нас виходило десь від 6 до 9 :) Але це не єдина відома скеля по дорозі в ущелину, є ще так звана Скеля Серце.
Саме в ущелині Джети-Огюз була запланована наша перша ночівля в юрті, але щоб туди потрапити треба було ще переїхати через 5 дерев'яних місточків через одноіменну звивисту гірську річку.
Побачивши першу-ліпшу юрту ми пішли домовлятись з господарями про ночівлю. Всі місцеві дуже привітні і завжди раді туристам. 
Ніч в юрті зі сніданком та вечерею може коштувати від 600 до 1000 сум (200-330 грн) з людини. Якщо просять 1000-чу можна спробувати трохи сторгуватись.
До речі, хто не знав ось ця штука в центрі юрти вгорі називається тюндюк. Вона ж зображена на прапорі Киргизстану. Її можна відкривати за допомогою спеціальної мотузки, щоб впускати сонячні промені і свіже повітря в юрту.
Ну а це краєвид на виході з вбиральні, метрів за 30 від нашої юрти :)
Після поселення і пішли гуляти вздовж річки, і далі в гори.
Дорогою натрапили на чиїхось коней, які абсолютно вільно і самостійно пасились по той бік річки. В Киргизстані - це дуже часте і буденне явище.
Ми дійшли до якогось санаторію, пересвідчились що в їхніх будиночках так само, як і в нашій юрті немає опалення, познайомились з місцевими дітлахами і взяли курс до водоспаду.
Чим вище ми піднімались, тим більше нових піків ми бачили і тим більше перехоплювало дух.
З цього місця до водоспаду треба було йти вузенькою кінською стежечкою, де й пішки, не те, що на коні, було досить екстремально. Але водоспад не розчарував. Висота - 50 метрів.
Як тільки ми дійшли до водоспаду почався дощ і ми поспішили назад поки стежка не намокла. Дощ посилився тільки коли ми прийшли назад до юрти, але за годинку-дві стих і ми ще мали можливість посидіти ввечері біля вогнища.
Наступного дня ми поїхали в наступну ущелику - Джуку - за 75 км від Караколу. Його головною особливістю і нашою радістю було джерело з термальною родоною водою, де ми могли помитись :)
Тут декілька будиночків санаторію були побудовані прямо над гірською річкою.
І хоча ми жили по той бік річки в більш-менш звичайному будиночку на землі, шум гірського потоку було чути не гірше, а зранку дуже близько було ходити до річки чистити зуби.
Сама дорога до Джуку дуже красива. Тут можна побачити скелі, які нічим не поступаються "Семи бикам", а стада коней на їх фоні чудово передадуть дух і велич Киргизстану. 
І ще два слова про південне побережжя Іссик-Куля в районі Караколу. 
 Тут найкрупніша галька, яку мені доводилось бачити в житті.
На сьогодні - все :)

середа, 1 липня 2015 р.

Чолпон-Ата, травень 2015

Якщо ви введете в гуглі Чолпон-Ата перше, що ви побачите буде цей камінь з петрогліфами. Це 4 століття нашої ери. Кози, барси, які полюють на них і лучники.
Якщо придивитись у верхній правий кут, можна побачити, що барсам вже в пізніший час подомальовували роги і цап'ячі борідки, але ідентифікувати їх все ще можна завдяки довгим хвостам. Ще нам розказували версію, за якою, якщо повернути камінь праворуч на 90 градусів, то буде видно зовсім іншим малюнок - пташки з черв'ячками в дзьобі.
Звичайно, цей камінь не єдиний :) Музей петрогліфів має займає площу в 42 гектари. Тут можна годинами ходити і роздивлятись кожен камінчик, зображення на ньому і тільки спробувати здогадатись, чому каміння викладені саме в такому порядку. Вчені досі не дійшли згоди, щодо того яке призначення мало таке величезне зібрання каміння в одному місці.
Однозначно тут збиралась велика кількість людей і скоріше за все з якоюсь ритуальною метою. Навколо крупних петрогліфів чітко виділяються кам'яні кладки викладені колами, які могли бути святилищами.
Точно відомо, що коза вважалась священною твариною і їй поклонялись.
 Її зображення трапляється тут найчастіше.
Зараз найбільшою проблемою для збереження музею петрогліфів, є пастухи, які, не зважаючи на заборони і загороду, продовжують випасати тут худобу, так як це робили їхні батьки і діди.
Ми приїхали в Чолпон-Ату виключно подивитись на музей петрогліфів, але взагалі це шикарний курорт з піщаними пляжами на північному березі Іссик-Куля і з краєвидами на гори Ала-Тоо.
Щоправда, сезон на Іссик-Кулі дуже короткий. Фактично це тільки серпень.

пʼятниця, 26 червня 2015 р.

Токмак, травень 2015

Токмак - адміністративний центр Чуйської області на півночі Киргизстана. Заснований він був так само як Пішпек (на територію сучасного Бішкеку) як кокандська фортеця, так само зруйнована російськими військами в другій половині 19-го століття. Саме місто пам'ятаю погано, а написати хочу про Археологічно-архітектурний комплекс з музеєм і мінаретом Бурана всього за 12 км від Токмака.
Це і є вежа Бурана, збудована в 10-11 століттях. Першопочатково її висота була близько 40 м, але верхня частина обвалилась внаслідок землетрусу. Тепер - тільки 21,7.
Менше з тим нижня частина добре збереглась і туди навіть можна зайти всередину і піднятись нагору. Це один з небагатьох мінаретів, де це можливо. Щоб пройти нагору треба піднятись про крутих гвинтових сходах, де немає освітлення і дуже важко розминутись двом людям середньої статури.
Але згори чудовий краєвид на місцеві красоти, який компенсує всі можливі незручності.
Поруч з мінаретом в 11-12 столітті існував некрополь, який складався з мавзолеїв призначених для поховання правителів міста. До нашого часу збереглись тільки фундаменти.
Крім мінарету і мавзолеїв на території Археологічно-архітектурного музею є величезна колекція балбалів.
Балбали - це кам'яні надгробні скульптури тюркського періоду. Вони поширені на величезній території в Монголії до України. Нашим відповідником є половецькі баби.
 Також тут збереглись надгробні камені з арабськими надписами.
Ще є досить цікавий архелогічний музей, де зібрати предмети побуту, знаряддя праці і таке інше. А в цій юрті вам запропонують сувеніри за європейськими цінами.
Краще пошукайте якесь інше місце для шопінгу :)

четвер, 25 червня 2015 р.

Іссик-Ата, травень 2015

Іссик-Ата - це курорт, гаряче джерело, річка і гірська ущелина за 78 кілометрів від Бішкеку. Чудове місце для відпочинку і оздоровлення. В Іссик-Аті можна об'єднати трек в гори з купанням в термальних родонових ваннах.
З Бішкеку можна приїхати машиною, або маршруткою, яка привезе вас ось до цієї мечеті. Такі мечеті дуже типові для Киргизстану. Звідси якщо стояти спиною до мечеті є сходи, по яким треба піднятись нагору. Там вже починаються будинки, де можна поселитись. 
Там же є старий радянський санаторій, в якому селитись абсолютно не обов'язково, тому що родонова вода проведена практично в кожне житло, а в деяких господарів в дворі навіть є басейн з термальною водою. Є й загальний басейн, де за 80 киргизьких сом (близько $1.5) можуть купатись всі охочі.
Особисто ми жили в господарів прямо на березі гірської річки Іссик-Ата, де у ванній кімнаті з крану текла гаряча родонова вода, а в дворі був басейн з тією ж термальною водою.
Це краєвид з двору на річку Іссик-Ату. Вона шумить так, що коли сидиш в кімнаті незрозуміло чи це дощ чи просто річке тече. 
Після басейну і обіду вирішили прогулятись в гори. Тут дорогою натрапили на перші справжні юрти.
А ще на коней, які в Киргизстані дуже часто пасуться самостійно і жодним чином не прив'язані.
Десь за годину ми дійшли до водоспаду. Ми якраз встигли дійти до дощу і потім поспішили назад.
Ввечері ще повторили купання в басейні, а потім вели задушевні бесіди під шум дощу та Іссик-Ати :)