середа, 8 жовтня 2014 р.

Париж, лютий 2011

Я належу до тих людей, які вважали Париж гламурним і попсовим поки не відвідали його. Подорож Берлін-Париж-Рим-Берлін була заключною, останньою за час нашого семестру в Німеччині. Склавши всі іспити, ми виділили тиждень на те, щоб побачити ці дві грандіозні столиці. По правді скажу, що в Рим мені хотілось більше, а Париж був радше для галочки. Але саме він мене покорив і я в нього закохалась.

В Парижі нам несказанно пощастило і ми знайшли собі хоста на couchsurfing.org на весь час свого перебування. Хостом був корінний парижанин Грегорі, який мав дві квартири неподалік від Тріумфальної арки. Нас він поселив к квартирі студії, а сам жив навпроти.
Іноді Грегорі ходив з нами гуляти Парижем, але переважно він сидів дома за комп'ютером до ранку і планував переїхати в Китай, займатись там бізнесом.

Ще в Парижі вчилась наша однокурсниця Маша - найкраща подруга нашої Маші, з якою ми приїхали в Париж.
Після такого прийому хороша компанія в Парижі нам була гарантована :) Всі разом з Грегорі і Машею ми пішли в якийсь ресторанчик, де Маша порекомендувала нам спробувати те, що ми називаємо м'ясо по-французьки. Тоді я м'ясо ще їла і мені було дуже смачно. 

Під вечір ми пішли подивитись на Собор Паризької Богоматері. Це було вражаюче.   
Після цього ми зустрілись з Машиними друзями, португальцем Марко і бразильцем Габріелем. Ми купили пляшку вина і пішли розпивати її на Єлисейські поля.
Краєвид був фантастичний. На вежу, звичайно, ніхто не піднімався)) Ми блукали містом, насолоджувались його вечірніми звуками і вогнями...
Наступного ранку ми прокинулись в своїй квартирі студії, де було величезне ліжко на якому ми спали всі втрьох.
Виявилось, що тут фантастичний вид з вікна і гріх було цим не скористатись. 
Ми влаштували невеличку фотосесію :)
Після цього ми продовжили досліджувати місто. Зайшли в Люксембурзький парк. Тут було дуже просторо і затишно, багато екзотичних дерев і кущів троянд, які, на жаль, тоді не цвіли. Парижани прогулювались парком, дехто бігав. Ми просто насолоджувались життям :)
Далі по курсу був Молен Руж. Абсолютно фантастичне місце, там можна блукати цілий день, розглядати картини, а головне парижан в беретах, які там тусуються.
Заодно сходили подивитись на Sacre Coeur, де було справжнє паломництво...
 Ввечері відновились наші прогунки містом в компанії португальця і бразильця. Як і попереднього вечора, Париж був неповторний, чарівний і романтичний.
А мости через Сену нікого не залишали байдужими...
Того вечора ми також поїхали на площу Бастилії. Станція метро виглядала так, ніби її щойно взяли, так як колись взяли Бастилію. Мабуть, так було задумано.
Так сталось, що наш останній вечір в Парижі випав на 14 лютого. З цього приводу ми організували вечірку в машиному гуртожитку. 
Посиденьки видались на славу. Ми просили хлопців говорити між собою португальскою і всі погодились, що бразильська португальська більш мелодійна)) Звичайно, сказали ми це українською, щоб вони нічого не зрозуміли.
Взагалі Габріель був другим бразилійцем, з яким мені доводилось спілкуватись, і я ще раз переконалась в тому, що бразилійці найщиріші і найвідкритіші люди в світі :)
Габріель півроку чи рік провів в Росії і розважав нас декламуванням якоїсь смішної історії російською. В його виконнанні це звучало дуже кумедно. За кілька годин моя концепція про те, що найкраще тебе може зрозуміти лише людина, яка говорить твоєю мовою і належить до твоєї культури, була повністю розгромлена. 

вівторок, 7 жовтня 2014 р.

Осло, травень 2012

Осло я побачила вже під час свого першого круїзу на лайнері. Тоді на судні я була менше тижня і почувалась дуже розгублено. Роботу свою я толком не знала як робити, губилась на судні. Тим не менше в мене на судні вже були друзі. Одним із них був український музикант Юра. Юрі було десь близько 50, щодня він грав у складі українського тріо. В Осло ми вийшли в місто разом.
На перший погляд музикантам на судні живеться відносно добре: всього кілька годин роботи на день, вільне пересування по лайнеру, право відвідувати театр на борту і все таке. Насправді, вільний час на судні це не завжди добре. Поговорити нема з ким, всі зайняті, кудись поспішають. А якщо ти ще й погано говориш англійською, то взагалі дуже легко опинитись в ізоляції і самотності. Юрин контракт вже закінчувався і скоро він мав повертатись додому, до сім'ї, я була дуже рада за нього.

Юра влаштував мені справжню фотосесію в Осло. Це, до речі, моє перше фото на фоні мого лайнеру Celebrity Eclipse, і одне з небагатьох.
Прямо біля порту були якісь фортифікаційні споруди. Першим ділом ми пішли туди, подивитись поближче.
Найбільше там мені сподобались гармати ...
... і охорона :)
Далі по Осло ми ходили досить хаотично. З орієнтацією на місцевості в Юри виявилось ще гірше ніж в мене, тому мені доводилось весь час думати про те, щоб весь час пам'ятати де наш корабель. Він розказав страшну історію про те, як одного разу заблукав десь в Іспанії і ледь-ледь не запізнився на борт. Хоч ми були й без карти, але як нам здалось досить добре подивились центр міста.
Якщо не помиляюсь, на задньому фоні Оперний театр, а фонтанчик на передньому - нагадав мені про Майдан Незалежності :) А це ось нижче взагалі не знаю що, але просто красиво)
Ще бачили університет, от.
І головну вулицю для шопінгу...
Насправді ще багато чого бачили, але що воно і як називається не знаю. Ви вже, мабуть, помітили, що вихід в місто з судна це в кращому випадку десь я коротка оглядова екскурсія містом. Тому в постах з поміткою Shiplife немає якихось глибоких спостережень і розповідей, а фотографій часом там більше ніж слів. Се ля ві, але скаржитись нема чого, бо багато хто і того ніколи не мав можливості побачити.

В Юри були з собою якісь норвезькі крони, ми зайшли в кафе з надією зловити wifi. Wifi ми зловили і навіть встигли поговорити по скайпу з домашніми до того, як прийшов офіціант.
Коли нам принесли мені ми зрозуміли, що тих крон, які є в Юри не вистачить навіть на 2 чашки кави. Ми звідти пішли і повернулись на судно.


Орджонікідзе, липень 2009

В Орджонікідзе нас мало їхати 8 людей, але в останній день двох хлопців не відпустили з роботи, тому вони і дівчина одного з них залишились в Києві. Ще двоє вирішили їхати в інше місце, кудись в сторону Севастополя. Нас залишилось троє: моя подруга Іра, друг Іван і я. Всі історики - найстійкіші :)
Орджо прийняв нас дуже привітно. Ми досить легко на місці знайшли собі 2-кімнатну квартиру прямо біля центрального ринку за 200 грн/день, правда без гарячої води. В день нашого приїзду якраз було якесь свято чи то моряка, чи то рибака.
Словом, містечко підготувалось до нашого приїзду :)
Так пройшов перший день. На наступний ми вже пішли на пляж. Спочатку ми чомусь пішли не на той пляж, який ближче до нас і починається відразу за набережною, а той, який - з іншого боку пагорба. Там було в принципі нічо, але щоразу лазити через гору якось не хотілось, тому наступного дня пішли шукати інші варіанти.
Коли ми прийшли на центральний пляж, якраз той, що починається за набережною, ми ужаснулісь. Ніде яблуку було впасти, купа якихось дітей з вожатими. Тепер я знаю, що це нагадувало тайський Пхукет.
Ми вирішили йти далі, дертись через скелі і дивитись, що там.
А там було вже суттєво краще. Крім нас було ще може чоловік 10-20, коли як. Тут вже можна було спокійно насолоджуватись краєвидами, плавати і спостерігати за крабиками :)
Для спостереження за крабами нам дуже знадобився Ірин гламурний рожевий круг.
Щоб не каламутити воду ногами, ми вдвох тримались за нього одночасно. Тоді через ідеально прозору воду можна було спостерігати за дюжинами маленьких крабиків, які повзали вліво-вправо, час від часу зариваючись в пісок. Серед інших допоміжних засобів в нас ще був надувний матрац.
Ми рідко брали його з собою, а коли брали до зазвичай зупинялись вже на першому громадському пляжі, бо через скелі перти його було не дуже зручно і добровольців на це було мало :)

Крім крабиків на тому пляжі, куди ми зазвичай ходили без матрацу, можна було ще спостерігати за нудистами і дикарями. Нашому Вані там дуже подобалось, завдяки чому і маємо тепер такий чудовий фотозвіт))
Вечорами ми намагались влаштовувати собі якусь культурну програму. Облазили там всі пагорби, які тільки можна. Найкрутіше було ось тут, де море видно відразу з трьох боків...
Ми довго сиділи там нагорі, дочекались заходу сонця.
Потім спустились до низу і ще раз пройшлись набережною.
На заході сонця кольори неба і моря переливались неймовірними м'якими, пастельними кольорами.
Іншим разом залізли ще на одну гору. Ваня до останнього не вірив нам, що ми з Ірою там були доки не побачив фотодокази :)
Взагалі в Орджо щоб не доводилось довго шукати красивих пейзажів - вони були вскрізь. Достатньо піднятись на метрів десять над рівнем моря і фантастичний панорамний гірсько-морський краєвид вам гарантований...
Я мало де була в Криму і мені важко судити, але наразі, це моє улюблене місце в Криму.
Звичайно, це ще завдяки друзям, які були там зі мною і переживали всі ті прекрасні моменти, що і я :)
Орджонікідзе був заслуженим відпочинком, бо перед тим я працювала практично без вихідних і взагалі втомилась після навчального року. Тут було все, що потрібно :)
Одного разу нам чомусь захотілось глінтвейну. Ми обійшли всі заклади набережної, але ніде глінтвейну не було. Лише в одному місці нам сказали: "Так расскажите как его делать, мы вам сделаем". Нам було дуже дивно, що ніхто не знав про глінтвейн, але ще більще зраділи, що отримаємо те, що хотіли ;)
Серед інших розваг в Орджонікідзе були мультфільми 3D, кафе, бари і нічні клуби. На мультфільм ми одного разу сходили. Це було приміщення з дзеркалами, як в студії бальних танців, і з дерев'яними стільцями, такими як у нас були в школі. Фільм запустили з ноутбука, але окуляри роздали. Ще в Орджонікідзе і посріблений пам'ятник Кірову, а Леніна ми там шось не бачили.
Пам'ятаю 5 років назад виклала вконтакті це фото (не з Кіровим, а те, що нижче), і написала, що дуже хотілося б повернутись туди ще. Один мій френд Міша прокоментував це так: "шо я магу сказать - сматри в будущее, а не в прошлое думай шо ты еще сделаешь, а не шо ты могла б сделать" і ще потім таке: "время - единственный ограниченный ресурс для всех - и как его потратить мы выбираем сами".
Ті слова мені чомусь дуже запам'ятались. І не маю сумнівів щодо того, що в український Орджонікідзе я ще повернусь і на крабів буду дивитись, і на гори, і на нудистів. Бо #Кримнаш




неділя, 5 жовтня 2014 р.

Ораньєстад, листопад 2012

На Арубі я була двічі. Один раз в мене був там повноцінний day-off :)
Тоді був час і містом погуляти, і на пляж поїхати.
Цей автобус передає дух міста і думаю острова загалом :) Так як і отакі номерні знаки
Це справді щасливий острів, острів пальм, сонця, моря і хорошого настрою. 
Прогулюючись набережною, я побачила своє судно от з якого ракурсу. 
Деякі пам'ятники нагадують про колоніальне минуле острова.
Серед всіх цих пальм дуже дивно натрапити на Санта Клауса з санками))
Досить швидко я впевнилась, що вже маю уявлення про те, як виглядає середньостатистичний міський пейзаж Ораньєстаду. 
Вирішила не гаяти часу і їхати на пляж, купатись і засмагати. Сама вже дорога туди мене вразила.. Ці величезні кактуси нагадували мені фільми про Мексику і пустелі. 
Сам пляж мав дуже райський вигляд, в принципі...
Дуже несподівано я зустріла там своїх гостей з лайнеру. Вони були поляками і взагалі мегапозитивними людьми. 
Ми з ними провели разом півдня, а потім обмінялись електронними адресами, щоб вислати одне одному фотки з пляжу. Вони мені влаштували цілу фотосесію в купальнику))
Було весело і добре, але потім я їй залишила, бо треба було повертатись на лайнер, така вже доля тих, хто там працює :)