Одеса, 2005-2020

Мені важко згадати, коли я вперше була в Одесі, бо як людина з Одеської області була тут мільйон разів. Напишу з 2005-го, бо тоді влітку я кілька місяців жила в Одесі. Не зважаючи на географічну близькість Одеса завжди була для мене іншої, чужою. Думаю так склалось історично, бо Одеса, як вільний порт тривалий час розвивалась окремо від регіону.

Серед ранніх спогадів про Одесу автобусна поїздка в Одесу зі школи, десь в класі 6-му, здається. Тоді найбільше запам'ятались Потьомкінські сходи і Горсад. А найбільшим розчаруванням було те, що нас так і не зводили в Макдональдз, хоча обіцяли. Потім ще виявилось що старші дівчата, скориставшись вільним часом в Горсаду таки збігали в Макдональз і зайшли в автобус з Хепі мілом. Це було жорсткого. В автобусі почався справжній бунт, який був нещадно придушений нашою класною керівничкою. Автобус взяв курс на Білгород-Дністровський.

Після того як моя сестра поїхала вчитись в Одесу, тобто десь з восьмого класу, я досить часто їздила до неї в гості. Вона жила на Довженка, дуже близько до моря, ми часто гуляли, ходили на якісь заходи. Одного разу сестра подарувала мені на День народження квитки на концерт "Океан Ельзи", тоді вони презентували альбом "Суперсиметрія". Було це на 1 квітня, тому довелось лицезрєть Одеську юморину, яку я ніколи не любила і намагалась уникати. Концерт був дуже крутий. Досі безмежно вдячна сестрі за ті квитки :)

Моє перше літо в Одесі було літо 2005го року, коли я закінчила школу і кудись вступала. В Одесі я подала документи в Університет Мечникова на дві спеціальності: на філософію і на міжнародні відносини. На філософію, тому що туди мене взяли просто так, без іспитів, а на міжнародні відносини, бо так того хотів мій батько через те, що там вже вчилась моя сестра. Тому довелось здавати іспити. Історію мені зарахували, бо в мене було зовнішнє тестування, англійську я склала на тверду четвірку, а от диктант з української - на мінімальну трієчку. Виявилось, точніше я це і так знала, що там це роблять спеціально - дають мегаскладний диктант з купою авторських розділових знаків і всі, кому треба мають текст того диктанту наперед. Не можу сказати, що я дуже засмутилась з того, що не вступила. На той час я вже вступила на дві спеціальності в НаУКМА і знову ж таки на філософію в Мечникова. Але батько, мабуть, і досі думає, що я спеціально завалила той диктант.

Пам'ятаю, що після диктанту ми з хлопцем пішли на пляж. Погода була прекрасна. Загалом після того я залишились в Одесі на літо, щоб бути з ним. Жила в сестри, працювала промоутером в різних супермаркетах і роздавала флаєри. За те літо я досить добре вивчила Одесу і нормально орієнтувалась в місті. Одеса мені подобалась. Потім я поїхала на навчання в Київ, але практично на кожні вихідні приїжджала в Одесу щоб побачитись зі своїм хлопцем. І так десь півтора роки...

Всі наступні мої студентські роки поїздки в Одесу обмежувались залізничним вокзалом, де я пересідала на маршрутку додому і домашніми адресами моїх одеських друзів, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Після закінчення університету, я повернулась з Києва в Білгород-Дністровський і пройшла співбесіду для роботи на круїзному лайнері. Контракту довелось чекати дуже довго. Здається, це була найдовша осінь в моєму житті. В листопаді я вирішила, що чекати більше не можу і йду на роботу. Для початку пішла працювати адміністратором в готель, де працювала добу через дві. Мені це було зручно, бо можна було продовжувати жити в Білгороді і ранішньою електричкою їздити на роботу. Через два місяці власник готелю запросив мене працювати в морську транспортну компанію. Я погодилась.

Тоді вже я зняла кімнату на вулиці Старопортофранківській. Тоді моя тітка сказала, Оля, в тебе як в Пушкіна, Одєсский пєріод. І мені подобався цей період. Мені подобалось що пішки можна піти на роботу, ну або проїхатись на тролейбусі чи маршрутці всього 10 хвилин. Хоча знайомих в мене в Одесі не так багато, але є щонайменше 2-3 подруги, з якими я регулярно бачилась. Крім того я тричі на тиждень ходила на йогу і вдвічі на іспанську мову. Старалась не пропускати культурні заходи, типу Жадана або Андруховича в Одесі. Так пройшло два місяці. Мені прийшов контракт на судно і я вирішила все кидати і їхати туди.

В мене залишався місяць на збирання і оформлення документів. Я вирішила піти з роботи раніше і провести цей квітень в своє задоволення. Я трохи з'їздила в Донецьк, потім у Вінниці, а потім привезла моїх друзів-німців в Одесу :)

Оскільки серед них були любителі як трамваїв, так і моря, то ми першим ділом поїхали 5-м трамвайчиком в Аркадію. Була 7-ма ранку і досить прохолодно. Але море всіх гріло :)

Мені було дуже цікаво гуляти з моїми німцями і бачити Одесу їх очима, що їх цікавить і що викликає захоплення. Після моря ми поїхали на квартиру на Площі Льва Толстого, яку я для них знайшла. Вона їм в принципі сподобалась і була досить затишною. Ось, це вид з балкону.

Потім хтось з моїх німців зайшов в ванну і закричав: "Kakerlaken! Kakerlaken!" Кілька дюжин малесеньких тарганчиків розбігалось у всі боки щоразу, коли у ванній включали світло. Дуже швидко всі до них звикли і змирились, погодившись на тому, що вони маленькі :)

На кухні квартири ми довго сиділи, спілкувались, пили хто пиво, хто горілку, їли вареники і пельмені.

Потім пішки пішли в центр, дійшли до Соборної площі. Ерік все фотографував трамваї.

Так ми вийшли на Дерибасівську. Тут найбільше захоплення викликав Пасаж.

Ми пройшлись по Дерибасівській і звернули ліворук в бік Оперного театру. Карликові дерева теж не оминули увагою))

Оперний, здається, теж усім сподобався і ми пішли далі. Пройшли повз міську раду і далі вздовж Приморського бульвару.

Побачили Морвокзал.

 Спустились сходами, де зробили фото на згадку :)

На Морвокзалі всі погодились з тим, що цей пам'ятник дуже дивний...

Втім погода була хороша і ми вирішили покататись на катері.

Насолоджувались морем і пили пиво.

Далі з Приморського пішли в напрямку Тещиного мосту, де ми довго всі одночасно стрибали :)

Було весело. Ще я їм показала, будинок з однією стіною :)

До цієї стандартної програми Must see in Odessa ще додалась квартира-галерея Гапчинської, яку напередодні мені показала моя тітка.

Там я побачила, що моїм німецьким друзям хотілось більше побачити справжньої Одеси, а не такої, яку зазвичай показують туристам. Вони заходили в різні одеські дворики і довго розглядали там різні деталі.

Такі ось як ці старі поштові скриньки...

Або Указатель квартир.

Захоплювались графіті в дворах..

 Все це допомагало їм відчути місто так, як відчувають його мешканці Одеси.

Останній день вони самі гуляли Одесою і сказали, що їх дуже вразив Привоз, риба й м'ясо, які продавались просто на розкладках.

Хоча була в Одесі мільйон разів, тут все ще залишаються місця які я ніколи не бачила. У вересні 2020 року, наприклад, відкрила для себе набережну Ланжерон з пальмами і фонтанами. 

Я дуже люблю пальми і до цього в Україні бачила їх тільки в Ялті. 

Тут же на набережній знаходиться дельфінарій Немо. 

Чудове місце, щоб відпочити тут в літній день, зробити фотосесію і випити коктейль десь на терасі, або як ми в барі Наутілус, що в будівлі дельфінарію. 

До наступних зустрічей, Одесо! 

Нувара Елія, лютий 2014

Нувара Елія запам'яталася як найхолодніше місто в Шрі Ланці. Місцеві тут ходять в шапках, теплих светрах і шльопанцях. Місце знаходитися досить високо над рівнем моря, тому й холодно. Приїхали ми сюди подивитись на чайні плантації і якісь гірські краєвиди. Відразу скажу, що з чайними плантаціями пощастило більше.

Ми приїхали автобусом з Галле, їшли містом і якийсь місцевий чоловік запропонував нам недороге житло. Ми вирішили подивитись. Виявилось, що це кімнатка в домі родини. Нам це сподобалось, крім економії ще й цікавий досвід. В тому домі жила бабуся, мама і дві донечки. Скрізь в домі були християнські ікони, звичайно ж, підсвічені різнокольоровими лампочками, тими самими, якими в рейсових автобусах про всій Шрі Ланці підвічують Будду. Крім цього з книжок і зошитів однієї з дівчат ми зрозуміли, що вона ходить в якусь християнську гімназію. Словом, Нувара Елія, це ще й місто, де домінує християнство, хоча й пліч-о-пліч з індуїзмом і буддизмом.

Кімнатка наша була невеличка, але затишна. До того ж вечорами можна було сидіти у вітальні, де хтось із дівчат робив уроки. Нам принесли по три ковдри кожній і вночі ми зрозуміли для чого. Було дуже і дуже холодно. Я навіть діставала ще й спальник щоб зігрітись. А ще минулої ночі, в Унаватуні, ми відкривали вікна від духоти. Вода була тільки холодна, тому мились ми дуже символічно. Коли ми спитали в хазяйки чи можна якось її нагріти, вона сказала: "Спробуйте, вона ж зовсім не холодна". Вона була холодна, але це таке.

Хазяйка підказала нам що подивитись і як проїхати на чайну плантацію. Першим ділом ми поїхали на плантацію. Їхати було не довго може хвилин 15-20. Там ми побачили багато тамільських жінок з корзинами для збирання чаю. На плантаціях працюють виключно тамілки. Платять їм здається по 3 долари на день за виконання певної норми. Ось сюди ми приїхали.

Тут на нас чекали безмежні простори чайних кущів. Ми дивились на них, нюхали і фотографували.

Дізнались, врешті решт, чим такий корисний чай, бо все життя його п'єм і не знаєм :)

Коли ми обдивились все навкруги і побачили якесь прілічне приміщення. Пішли туди.

Виявилось, що це було типу офісу плантації. Там сиділи гарненькі дівчатка, які зустрічали гостей плантації. Вони проводили екскурсії і пригощали чаєм, який можна було попити на зручних диванчиках з краєвидом на плантацію. Ми замовили в них екскурсію, нас вдягли ось так і повели в цех, де сортують і пакують чай.

 Це фото я ще викладала не фб і написала, що ми з Ірою тепер працюємо на чайній плантації. Цікаво що більшість людей в це повірили)))

В самому цеху було дуже цікаво, фоткати правда забороняли, тому без ілюстрацій. Нам показували як чай просіюють, сушать, як він проходить стадії ферментації і як його сортують. Сортують в принципі за величиною листочка, останній, відповідно той, який використовується для пакетованого чаю. Тут в цеху чай пакують чай у великі пакети, здається по 20 кг і продають таким фірмам, як Ліптон, Маброк і так далі. Вони вже додають туди якісь есенції, пакують дрібніше і продають під своїм лейблом. Нам дали спробувати чай місцевого збору, він був хороший і ми купили кілька упаковочок. Ну і на останок, ще одна фотка плантацію, яку сміливо можна використовувати для реклами Ліптон :)

Коли повернулись в місто ще пішли на озеро.

А потім ще рендомно гуляли різними дорогами. Напрапили на ось такий милий будиночок.

Неподалік знайшли затишну забігайлівку з видом на озеро, де нам приготували смачнющі vegetable noodles. Після цього ми вважали свою місію в Нуварі Елії успішно завершеною і наступного дня поїхали на Adam's Peak.

Негомбо, лютий 2014

Всі їдуть в Негомбо або прямо з літака, або вже перед зворотнім літаком. Хоча аеропорт називається Colombo Bandaranaike, до Негомбо від нього десь вдвічі ближче ніж до Коломбо. Ми поїхали туди за кілька днів до зворотнього рейсу, бо коли приїхали нас зустрів друг і відвіз в Коломбо. Отже, це наше останнє ланкійське місто.

Приїхали ми сюди автобусом з Канді. Нас зустрів рікша, який після довгих перемовин і торгів, відвіз нас дивитись на гестхаузи на березі океану. Досить швидко ми знайшли варіант, який нам підходив і ми його відпустили. Гестхауз був може метрів 50 від океану.

По сусідству ми знайшли місце, де відносно недорого було поїсти. Хоча в порівнянні з, наприклад, Канді, тут все було дуже дорого. Типу курортна зона. Путівник описує Негомбо як "рибацкую деревушку", але зараз досить велике місто, хоч і дещо не впорядковане. Але морська тема тут безперечно є панівною.

Потім ми поїхали в центр міста, якщо так можна назвати. Довго шукали Clock Tower і дуже здивувались, коли знайшли))

Оце вам зразок неколоніальної архітектури :) Далі ми звернули ліворуч в пошуках рибного ринку і каналів.

 Канали ми знайшли, і хоча вони були замулені, певний шарм вони мали. Потім ми здалеку побачили якусь красиву велику будівлю. Вирішили підійти ближче, подивитись. Це була церква, а може собор. Дуже красивий. Не сподівались його тут побачити.

Врешті дійшли до рибного ринку і побачили на піску величезні простирадла з мішковини, на яких була викладена риба. Це було вражаюче. Близько підійти було важко, бо сморід збивав з ніг, але ми зробили зусилля над собою щоб це зробити.

Більше я в місто не їздила.

Пейзажні краєвиди з нашого гестхаузу мене цілком влаштовували :)

Мюнхен, жовтень 2010

Хоча і були ми в Мюнхені в жовтні, але Октоберфест вже не застали. Може це й на краще, бо наш мюнхенський хост Кевін, казав, що людей було так багато, що не було де яблуку впасти. Загалом поїздка в Мюнхен була досить знаковою для мене - тоді я вперше поїхала попуткою в Німеччині через mitfahrgelegenheit.de , вперше шукала житло через couchsurfing.org/ , а головне в цій подорожі склалась чудова компанія на всі наступні подорожі під час семестру в Єні :)

Отже, ми знайшли мітфаргелегенхайт Єна-Мюнхен за 20 євро з людини. Це було більш ніж вдвічі дешевше ніж поїздом з пересадками. Їхали ми шикарною брюнеткою в її шикарному BMW, зі швидкістю близько 200 км/год. Таким чином, вже за дві години ми були в Мюнхені :)

Ще нам пощастило знайти чудового хоста Кевіна, який народився і виріс в Мюнхені. Він жив сам в малесенькій однокімнатній квартирці, де ми всі якось поміщались. Вдень він був зайнятий, а щовечора Кевін організовував нам культурний відпочинок в одному з мюнхенських нічний клубів. Які б ми не були втомлені після цілого дня прогулянок містом, мали йти, бо ключі він нам все одно не давав, це все не обговорювалось :)

Він нас знайомим з друзями з якими ми випивали до того як іти в клуб. Ми на практиці засвоїли що таке  pregaming по-мюнхенськи і всі види найкращого баварського пива.

Трохи напишу про місто, що культурна програма в нас там теж була та ще й яка. Ми ходили в Англійський сад, найбільший в Європі парк, до речі, він був величезний рівнинний. Погода тоді була якнайкраща, світило південне баварське сонечко :)

Гуляли в центрі, біля міської ратуші, на ринковій площі. Все ще в Мюнхені, звичайно, грандіозне і прекрасне. Тут продають які тільки хочеш фрукти і печені каштани. Полуниці, а потім ще й печені каштани ми не могли не спробувати.

Ще ми були в палаці, резиденції баварських королів. Там було багато золота, порцеляни, дорогих меблів.... Як і годиться королям)

Ми гуляли, заглядали в двори і просто дуріли.

Сходили в обидні Пінакотеки, Стару і Нову (картинні галереї). Навіть аудіогайди брали, збагатились мистецтвом на кілька місяців вперед :)

Нє, насправді було дуже круто. Особливо Стара Пінакотека: Рубенс, Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті! Все це там є.

Окремо варто розказати про місце, куди нас повів наш Кевін, щоб показати нам справжню Баварію. Це був величезний і старий як світ пивний ресторан "Hofbräuhaus". Відомий він тим, що саме тут в 1920 році було велике громадське зібрання партії Адольфа Гітлера, на якому було проголошено програму "25 пунктів" партії. Присутніми були 2000 чоловік! Це так, щоб ви уявили собі масштаби :)

В цьому закладі взагалі в мене був перший культурний шок в Німеччині. Я дуже реально уявляла собі в голові картину, як Гітлер на коні заїжджає в Хофбройхаус і всі ці люди встають і вітають його... Таке було враження. Тут багато відвідувачів одягнені в традиційні баварські вбрання (десь як на фото вгорі), всі співають, їдять білі сосиски (Weißwurst) і п'ють пиво. В приміщенні страшний гул від тарілок, дзвону пивних бокалів і пісень. Дуже довго не можна звикнути. Але коли приносять твої сосиски, бретцель і пиво, то всі проблеми зникають самі собою :)

Наостанок розкажу про клуб, куди Кевін повів нас святкувати Хеловін. До цього часу це залишається найфріковішим місцем, де я коли-небудь була... Але мені сподобалось)

По-перше, це публіка! Вибачте, українські фріки, але до німецьких вам ще дуже далеко.

По-друге, це музика, де найпристойнішим з усього був Rammstein, а переважно щось типу: "Die, mother fucker, die!" Під цю музику всі ці люди мотали своїми довговолосими головами зі швидкістю центрифуги)) По-третє, ця картина доповнювалась милим і затишним інтер'єром клубу з павутинням, павуками, скелетами і зомбі..

Нашою улюбленицею була так звана "Леді Гага"(зліва), а точніше її напіврозкладене тіло і скелет прикований до одної зі стін клубу)

Словом, було весело :)