Івано-Франківськ, жовтень 2008

Нарахувала щонайменше три рази, коли я була у Франківську. На компі не виявилось чомусь жодної фотки, але за допомоги друзів більш-менш вдалось відтворити події. Якось я їздила до своєї подруги Маші Шведової в гості. Пам'ятаю, що тоді ми з її батьками ще заїжджали машиною у Ворохту і Яремче. Наступного разу ми вже їздили групою моїх істориків-однокурсників і було це в жовтні 2008.

Довго гуляли містом, Маша нам все показувала і розказувала. Ми перекусили в Пиріжковій Хаті і пішли гуляти центром. Без фотосесії біля фонтану не обійшлося))

Далі був парк, де ми колективно годували качечок

І парк розваг :) Маша розказувала, що директор парк батько її подруги і в дитинстві вони щодня вдосталь катались тут...

Підвечір частина групи поїхала в Чернівці, а ми з Ірою залишились переночувати в Маші. Ввечері ми пішли гуляти до Бистриці, де й зустріли захід сонця.

Погуляти біля річки без втрат не вдалось - скрізь було болото. Але було дуже весело.

Такий слід десь там залишив мій багатостраждальний кросівок))

А ще тут було зроблене найдурнуватіше фото мене, яке щоразу викликає в мене заливний сміх)))) Шо це було невідомо, головне - який серйозний вигляд!)))

І так, тоді в мене було довге чорне волосся :)

Наступного ранку ми їхали в Чернівці в загальному вагоні о 5-тій ранку. Це дуже яскравий спогад, бо у тому вагоні не було світла і провідниця ходила в сусідній за гарячою водою для чаю. Останній вона подавала в надщерблених керамічних чашечках. Було холодно, але чаю не хотілось. Це була мою перша поїздка в загальному вагоні. По суті це був плацкартний вагон, з обрізаними перетинками між плацкартними купе, так, що нагадував електричку. На тих сидіннях спали бабці й дідусі закутані в дощовики.

В нас були бокові місця. Так ми і їхали))

Дівчата їхали разом, а я по сусідству. Раптом якийсь молодик прокинувся і почав ходити по вагону і лапати кармани в усіх, хто спав. Мені стало страшно і я пішла будити дівчат. Але все обійшлось :)

Наступний раз, коли я приїхала у Франик, ми підійнялись на Говерлу. Поїхали ми туди машиною з Машою, її татом і двома подругами Дашею і Катею.

Підіймались ми десь три години шаленою спекою, а як тільки почали спускатись де не візьмись зібрались храми і почалась сильна злива, та ще й з градом, здається. На Говерлі було справжнє паломництво.

Але від великої кількості людей на вершині ми не були менш горді з того, що ми сюди таки видерлися.

Місія виконана і саме час зробити собі привал з печенькою :)

Тут вже видно як хмари над нами поступово згущаються, але це поки нас не сильно турбує. Хвилин за 5 починаємо спуск по коліна в болоті, але щасливі і з хорошим настроєм. На двох з Дашею в нас був один дощовичок, який допомагав сторіше морально. Благо внизу нас чекав глінтвейн і сухий одяг в машині. А що ще потрібно?)

Франківськ важко не любити. Бистриця, де одного разу ми купались, спускаючись вниз по течії метрів 50. Стометрівка, де можна гуляти вічно, заходячи в книгарні й кав'ярні. Фонтан, де можна сховатись і слухати, як тече вода :)

Ну і звичайно ж безліч артхаузних закладів, де ми зустрічались з Машкиними друзями. Вже мовчу про те, що гори близько.... За таких обставин Франківськ насправді є унікальним і дуже самобутнім містом. Не дивно, що тут склався Станіславський феномен, інакше бути просто не могло.

Єна, жовтень 2010-лютий 2011, червень 2014

Свого часу Єна для мене стала просто таки вікном в Європу, як би банально це не звучало. Навчаючись на магістерській програмі "Німецькі та європейські студії" в Могилянці в мене була чудова нагода повчитись семестр в Німеччині. Стипендій було 6 - я була 7-ю в рейтингу... Але одна з однокурсниць відмовилась, а потім ще й 7-ма стипендія з'явилась. Словом, я поїхала в Єну. І радості не було меж, тоді я вважала це своїм великим досягненням.

Оскільки до того часу я в ЄС була лише один раз (та й те автобусним туром), в мене відразу з'явився план - 10 країн. І мушу вам сказати, що я його виконала: Німеччина, Нідерланди, Швеція, Чехія, Іспанія, Андорра, Італія, Ватикан, Франція, Польща! :)

Це був дуже насичений період мого життя. Практично кожні вихідні ми вибирались кудись з Єни, а кожні 2-3 тижні кудись за кордон (з Німеччини). Більше того, в Єні наше життя було теж дуже цікавим. По-перше, це університетське місто. Населення 200 000 жителів, з них відсотків 90% люди з вищою освітою: студенти університету Фрідріха Шиллера (а також Fachhochschule), викладачі, випускники та інші люди, так чи інакше задіяні в житті університету. Відповідно, тут купа різних закладів і заходів відповідно. Вже в перший вечір наш німецько-український тьютор Юра повів нас в паб на вишневе пиво, або Kirschbier :)

Так проходило багато вечорів))) За 5 місяців в Єні в клубах і на дискотеках я була, мабуть, разів у 10 більше ніж за всі 6 років навчання в Києві. Мабуть, тому що тут була і компанія хороша, і заклади, й відповідний настрій :) Мій улюблений заклад називався Casablanca. Дуже і дуже артхаузне місце. Правда були ми там десь рази може три, бо дуже далеко. Але туалети там цікаві

Ще був Havana Club і туди ми ходили частіше. Демократичний вхід 2 євро, було людно і можна потанцювати. Ще ми часто влаштовували поседеньки в гуртожитку, або знову ж таки, готувались тут до походу в клуб :)

Гуртожиток в нас був дуже затишний, з краєвидом на гори (ну добре, пагорби :)) Це ось краєвид з вікна моєї кімнати

Кімнату я свою дуже любила. Вона була новенька й затишна, а головне тільки моя :) Важливо це було тому, що до того я 5 років жила в трійці в гуртожитку (і потім туди й повернулась)..

От зараз подивилась на це фото і всьо - 100%-на єнська ностальгія.
З гуртожитку до зупинки трамваю (називали ми їх виключно Straßenbahn-и, навіть коли говорили українською). 15 хвилин і ти в університеті. Після Харківського шосе і пробками на Ленінградській площі, мосту Патона, мосту Метро і Поштовій - це була просто казка. На час вікна між парами можна було спокійнісінько поїхати додому, зайти в супермаркет за продуктами і зварити обід :)
Ось власне Friedrich-Schiller-Universität-Jena, тобто його головне містечко Ernst-Abbe-Platz. Так-так ми тут ще й вчилися (хоча з розповіді може скластись враження, що - ні)

 На фото справа корпус, де розташована наша кафедра Politikwissenschaft.
А це ось наша Mensa (тобто їдальня), де нас розгодовували величезними німецькими порціями їжі))

Пар було не багато, був великий challenge в мовному плані - навчання все німецькою і вчитись треба на рівні з німцями... Шоб ви розуміли в Німеччині на Master в основному вчаться 30-ти літні лисувати чоловіки і до прієжжих дєвочєк з України вони ставились м'яко кажучи без особливого піїтету... Але ми не журились, іноді купляли в їдальні глінтвейн за 1 євро, і тоді будь-яка пара здавалась не такою вже й провальною.

Ще пару слів про саме місто. Чесно кажучи, в порівнянні з сусіднім Ваймаром, Єна не виділяється культурно-архітектурними пам'ятками. Все ж вона мила і затишна, комфортна для життя.

  Пам'ятаю тут був хороший і відносно недорогий шопінг. Мабуть, це є в кожному німецькому містечку, але ми ж люди не призвичаєні до H&M, C&A і т.д. Після кожної стипендії робили ритуальне коло по цих магазинах))
А це найбільший торгівельний центр Goethe-Galerie - тут все дорого, але красиво)

 Ще в Єні був чудовий різвяний ярмарок (Weihnahtsmarkt), де продавались найсмачніші полуниці і банани в шоколаді. Це був мій перший Новий рік за кордоном і перше різдво не в сімейному колі. Трохи дивно було ходити на пари на Різдво, але ми не розгубились і відсвяткували всім православним людом: українки, сербка і ефіопка :) Ми наварили куті, вареників і узвару, сербка приготувала традиційний гострий суп і частувала нас сливовою горілкою, ефіопка казала, що не хоче дзвонити вітати батьків, бо буде плакати. Все було душевно, по-домашньому :)

 Коли я їхала з Єни додому, загадала ще раз повернутись туди, але думала, що це мало ймовірно. Цього літа моя тітка запросила мене погостювати в них в Німеччині, і я подумала, що це чудова нагода. Ще й вийшло так, що друг дядька працює в фірмі, яка має підприємство в Єні. Він пообіцяв наступного разу, як буде туди їхати, взяти мене з собою :)

Те, що я побачила, коли приїхала, дуже вразило мене - Єна розцвіла! Буквально. Виходить, що ми бачили її тільки з жовтня по лютий, а в літку вона просто красуня :)

Я ходила і не могла надивитись! Виявляється, прямо під нашим гуртожитком є фонтанчик, про існування якого ми й не здогадувались :)

Ще раз прокаталась штрассенбаном і затегала в фейсбуці своїх однокурсниць, щоб теж трохи поностальгували :)

Під кінець прогулянки зайшла в корпус університету і перед входом в туалет несподівано зустріла Юру - нашого німецько-українського тьютора, який тепер вже викладає в університеті.

Як же я люблю повертатись в старі, добре знайомі міста!

Елла, лютий 2014

В Еллі ми з Ірою були досить довго - 4 ночі і 5 днів. І хоча будь-який путівник скаже вам, що більше двох днів тут робити нічого, ми вирішили тут затриматись. Можливо й тому, що приїхали ми сюди з Adam's Peak, добираючись трьома автобусами з пересадками. Там останній день ми жили в напівпідвальному приміщенні, ще в туалет можна було зайти тільки пригнувшись. Про душ не було й мови, бо те, що колись було трубою, було давно відламане...

Коли ж ми приїхали в Еллу на пощастило знайти шикарну кімнату зі свіженьким ремонтом. Це був новенький готельчик, який був на пагорбі і мав свій прекрасний сад, де ми вранці робили йогу. Це було найкомфортніше місце з тих, де нам доводилось зупинятись в Шрі Ланці. Хотілось залишитись тут надовше :)

Ми дізнались, що недалеко від Елли є прекрасний водоспад і першим ділом поїхали туди.

   Водоспад надії виправдав і ми поїхали туди ще раз. Цього разу ми не втримались і, зігнорувавши табличку купатись заборонено, стрибнули у воду... Відчуття неймовірні, особливо, якщо стоїш безпосередньо біля струменю води.

Ще в Еллі ми досліджували місцеву кухню, і врешті зробили висновок, що краще за нашу хазяйку не готує ніхто... Величезну порцію рису з мільйоном каррі вона приготувала нам за 400 ланкійських рупій, та ще й усе це на веранді прямо біля нашої кімнати. Каррі в Шрі Ланці називають все що можна їсти з рисом, починаючи від пряної кокосової стружки і до стручкової квасолі в соусі.

А ще ми знайшли кафе, де готували величезні vegetable rotі :)

 В поєднанні з мілк ті - просто неперевершено...

В іншій кафешці ми якось замовили continental breakfast: омлет, купа свіженьких тостів, масло, джем, сік і чай обійшовся нам фактично по ціні самого соку в інших місцях. Там ми зустріли одного цікавого австрійського дядечка десь за 50. Він був марксистом і все скаржився, яка Європа дорога. Казав, що в Шрі Ланці вже 2 місяці тусує.

Прекрасно в цьому місці було ще й те, що можна було малювати на стінах і писати все, що хочеш :)

 Недалеко від Елли ще було містечко Хапутале, яке дуже вихваляв наш Lonely planet. Ми туди поїхали, правда до Lipton's seat так і не дістались. Краєвиди там звичайно вражаючі: гори і чайні плантації :)

 А ще нам пощастило потрапити на якесь шкільне свято, де тамільські діти танцювали індійські танці. Було весело. Дітки погодились сфотографуватись з нами на пам'ять.

 Дорогою назад ми ще знайшли трохи сумнівний заклад, де вирішили поїсти. Овочевий салат був надиво смачним і дешевим - 70 рупій. В Еллі за такі гроші тільки водичку купити можна, от вам і туристична інфраструктура :)

Дюссельдорф, грудень 2010

Про Дюссельдорф мало що є сказати, хоча якщо напружити пам'ять дещо пригадати можна. Їхали ми туди тому, що з аеропорту Дюссельдорф Вєце був наш літак в Барселону. Про довгу дорогу до нього читайте в пості про Барселону. Напишу тільки, що з Дюссельдорфу в Вєце ще треба їхати добрих півтори години поїздом, а потім ще й автобусом.

 Тоді ще в нашої Маші був чемодан з речами для подорожі в Україну і нам треба було знайти місце де його залишити. І все було дивним в цьому аеропорту, камера схову була десь метрів за двісті від приміщення аеропорту, в якомусь бункері за колючим дротом. Ще там гавкали собаки і довго ніхто не виходив, потім з'явився якийсь дядечко, відчинив нам і забрав сумку.

Саме місто ми вже дивились з Машею удвох по прильоту з Барселону, до Оля полетіла далі в Мадрид. Сталось так, що водій з яким я мала їхати назад до Єни чомусь відмінив поїздку і добратись мені не було як. В Маші був ще час до відльоту в Україну, тому ми вирішили погуляти містом. 

Перше куди ми пішли це Weihnachtsmarkt, або різдвяний ринок. Там ми випили по чашечці Eierpunsch і справи раптом пішли краще :) Маша сказала, що треба розслабитись і проблеми вирішаться самі собою. Так і сталось. Ми зайшли в італійський ресторанчик, де Маша практикуючи свою італійську замовила нам якусь італійську смачнятину. Що було головною стравою вже не пам'ятаю, а от на десерт точно була панакотта :)

Коли ми поїли, то ще раз перевірили mitfahrgelegenheit.de і знайшли мені прямий маршрут до Єни за 20 євро, щоправда на наступний день. Маша поїхала, а я першим ділом знайшла собі хостел, ще раз зазирнула на різдвяний ринок, і вирішила пройтись до Рейну. Було досить холодно, то ж прогулянка тривала недовго. Дорогою назад я знайшла дешевий інтернет-клуб, подзвонила додому і перевірила фейсбук, а що ще потрібно?)

Дрезден, червень 2014

Написання міст на букву "Д" трохи затрималось, а все тому що між "Донецьком" і "Дрезденом" мало поміститись ще одне місце, досить екзотичне, але, на жаль, поки не склалось :)

В Дрездені я була десь 4-5 разів, але  реально бачила місто двічі. Вперше було в 2010 році, коли я вчилась в Німеччині. Тоді в Німеччину з Варшави приїхав мій однокурсник і дві його подруги, і ми з Берліну разом поїхали в Дрезден.

З того часу запам'ятались жовтенькі трамвайчики,

Оперний театр,

Ельба і міст через неї,

величезний гобелен на стіні

Фрауен Кірхе з площею біля неї і відома Дрезденська галерея мистецтв, куди я так і не пішла.

А ще була лазанья болоньєзе за 6 євро яку я так і не подужала доїсти.

Наступного разу ми приїхали в Дрезден машиною з дядьком і тіткою. Він вирішив нам влаштувати культурну програму і купив квитки на концертну програму "Вєнок Пушкіна" в церкві.

Ми приїхали раніше щоб погуляти по місту і повечеряти. В мою честь сходили в ресторан тайської і в'єтнамської кухні ''Good Friends". Там все було дуже і дуже смачно і я справді згадала Таїланд. Правда дивно було дивитись на тайців, які говорять німецькою)).

Погода була чудовою, такою ж видалась і прогулянка :)

Дами в пишних сукнях на вулиці дали змогу відчути шарм старого Дрездена)

А кінні екіпажі стали прекрасним доповненням до цього образу...

Навіть вдалося змусити дядька сфоткатись один раз на фоні Оперного :)

Зашліфували ми все це морозивом у чудовому італійському ресторанчику на центральній площі міста. 

Донецьк, квітень 2012

В Донецьк вирішила я поїхати незадовго від'їзду з України для роботи на круїзному лайнері. Привід для цього був у мене дуже елегантний - квиток на концерт Земфіри на Донбас-арені. Власне, не тільки Земфіри, це був якийсь фест, де Земфіра була хедлайнером. Бюджет поїздки був дуже обмежений, тому вперше в межах України я вирішила скористатись couchsurfing-ом.

Склалось все найкращим чином, хост відповів мені згодою. Володимир був людиною дуже цікавою, багато подорожував в Азії і, здається, навіть в Африці, проїхав на роликах всю трасу Київ-Одеса, а працював камераменом на ICTV в Донецьку.

Зустрів він мене на вокзалі в Донецьку, на мопеді. Так почалось моє знайомство з містом.

 Донецьк мене дуже приємно здивував і вразив. Пам'ятаю, коли збиралась туди, мама мені сказала: "Оля, куди ти поїдеш? Там одні бандіти!" Я на секунду задумалась, потім заперечила і поїхала. Справді, частіше виходить подорожуватись десь на західну або центральну Україну. Схід - досить рідко, крім Донецьку ще була хіба що в Харкові.

Можливо, пора була така прекрасна - кінець квітня - місто було дуже зелене і красиво. Здавалось скрізь цвітуть квіти і шумлять фонтани.

 Дуже сподобались ковані скульптури й арки в парку Щербакова. Їх справді дуже багато.

Всі скульптури різні, переважно веселі, як ось ця :)

Парк дуже близько від стадіону Донбас-арена, куди я ввечері пішла на концерт.

Сам стадіон дуже сподобався. На вході тоді було величезне табло з відліком часу до початку Euro 2012, а ще дівчата, які перевіряли квитки на концерт, дуже люб'язно посміхались і вказували дорогу.

Вечір обіцяв бути добрим, а концерт - незабутнім. Правда початок трохи затримався, а потім ще треба було якось перечекати виступ "Звєрєй"...

Але Земфіра того, безперечно, варта. В день концерту десь на сході України стався вибух, внаслідок, якого загинули і постраждали люди. І перше, що вона зробила, це висловила свої співчуття. Робила вона це щиро, зі сльозами на очах. 

А ще вона сказала, що в Україні більше душі і заспівала "Відпусти" Океана Ельзи - це було дуже потужно.. Концерт був фантастичний і закінчився тільки близько півночі. Володя дочекався мене і ми поїхали додому на мопеді. 

Наступного дня за моєї ініціативою ми з'їздили в "Ізоляцію".

Дуже цікава культурна платформа, особливо зважаючи на те, що це все таки не Київ, а Донецьк. Ось як місцеві активісти прикрасили там територію заводу. 

Десь ось так це виглядає і чимось нагадує Пінчук арт-центр. 

Там ми досить швидко все подивились і поїхали назад в центр міста. 

В Донецьку є чудовий готельно-ресторанний комплекс "Ліверпуль". Тут можна смачно і недорого поїсти (десь вдвічі дешевше ніж в Пузатій Хаті). І виглядає це дуже і дуже пристойно.

Крім того, на його території розташований єдиний в Україні пам'ятник the Beatles.

А ще там є бар з найдовшою барною стійкою. Забула скільки метрів, але вражає)

Коли ми зайшли сюди ввечері, тут була якась мексиканська вечірка - було весело, фоток нема.. 

І саме тут я познайомилась з одним симпатичним британським хлопцем)))

На третій день я вже гуляла сама, бо мій хост пішов на роботу. Ще встигла побачити симпатичну набережну.

Ще раз погуляла в парку Щербакова, і на вокзал :)